|
|
|
| |
|
Статті  Культура |
 |
Культура |
|
| |
Чекаючи на свято спільної мови |
 |
Либонь, національна самобутність, національна єдність і культура суспільно-особистісних взаємовідносин – не одне й те саме. Третє, вочевидь, навіть суттєвіше для більш-менш об’єктивного оцінювання нас із боку дружнього чи не вельми дружнього середовища в глобалізованому світі. Якщо взагалі казати про те, що західні цінності становлять для нас інтерес. Утім, і тут не все так просто, надто з огляду на вищесказане. Скажімо, Канада, віддалений домініон Британської імперії, принципово, але не дуже вдало формувала свою національну самобутність, а ось маленька Шотландія під боком у Англії зберегла її, попри понад два століття залежного існування. І що ж? Саме Канада цікавить сьогодні європейців як у плані різнобічних двосторонніх зв’язків, у тому числі й культурних, так і щодо імміграції, й таке враження, що головна мотивація тут – передусім суспільна культура північної країни, тобто весь різноаспектний ареал усталених там взаємостосунків, офіційних і неофіційних. |
| |
|
Культура |
|
| |
Загадковий Coral castle |
 |
Маємо в даному разі справу з неймовірною загадкою, що тривожить і закономірно провокує на різного роду дослідження багатьох наших сучасників. Ідеться про так званий Кораловий замок в американському штаті Флорида, що його з повним правом можна назвати ще одним дивом світу. Це величний комплекс предметів гігантського розміру, зокрема статуй, який створив тут латвійський іммігрант до США Едвард Лідскалниньш. |
| |
|
Культура |
|
| |
Мов чиста сльоза на обличчі доби |
 |
Як це прекрасно, що все, що беззаперечно є справжнім, – нехай навіть сумним, але таки справжнім – не гине навіть під кам’янистими й неприхильними завалами забуття, неуваги, байдужості. І з’являється знову в потрібний і важливий момент, мов квітка з-під асфальту, мов зелене дерево на вершині безживної суворої скелі. Так і неперевершена пісня-реквієм, пісня-пам’ять, пісня-попередження, що про неї хочу нагадати, піднімається нині над Україною, над нашими солдатами – героїчними захисниками суверенності й незалежності країни, котрі перебувають у зоні бойових дій на сході, і над їхніми матерями, які зболено, в молитвах і надіях, чекають на повернення своїх синів. Її час – цієї пісні (хоч такий твір – невмирущий). І про неї сьогодні багато хто згадав, що є цілком закономірним. Тому все сказане не випадкове. |
| |
|
Культура |
|
| |
Всі барви серця й рідної землі... |
 |
Як повідомлялося, в Києві наприкінці квітня було відкрито особливу експозицію – виставку картин, намальованих бійцями АТО. 30 учасників антитерористичної операції на сході нашої країни відклали зброю, взяли до рук пензлі – й виявили свій, їй-право, неабиякий мистецький талант. |
| |
|
Культура |
|
| |
Велет із «п’ятірного грона» |
 |
Мова про літературознавця, аналітичного критика, полеміста, лідера неокласиків, майстра сонетної форми, неперевершеного перекладача античної поезії, історика літератури, блискучого педагога Миколу Зерова. 26 квітня минуло 125 років з дня народження цього видатного сина українського народу. А загинув він – розстріляний енкаведистами – в 47 років, у фатальному, як справедливо колись зауважив письменник Володимир Базилевський, віці для українських титанів духу й культури (Тарас Шевченко, Василь Стус...). То був один з найяскравіших представників істинної національної культурницької еліти, страшна трагедія якої понадчутливо увиразнилася саме наприкінці 20-х і в 30-х роках минулого століття. |
| |
|
Культура |
|
| |
Крила щастя: любов, краса, воля |
 |
19 березня виповнилося 120 років з дня народження Максима Рильського. Всі пам’ятають епохальні рядки Поета про два крила людського щастя: красиве і корисне. Перечитую неповторну за красою, мудрістю, милозвучністю – ясна річ, і за корисністю – лірику Максима Тадейовича й укотре перконуюся, що він таки посідає особливе місце в українській поетичній антології. |
| |
|
Культура |
|
| |
Михайло Вербицький, далекий і близький |
 |
Це тільки здається, що віхові, історичної значущості події минулого й сьогодення значно віддалені одна від одної у часі й просторі. Принаймні «момент» створення національного гімну України – й ухвалення цієї музики саме в такій якості в незалежній Україні 2003 року наче ущільнюють час, відчутно наближаючи до наших сердець і очей постать яскравого, талановитого, темпераментного, окриленого романтично-героїчним закликом до звільнення рідного народу священика й композитора Михайла Вербицького. |
| |
|
Культура |
|
| |
Справді нова історія Копелії |
 |
Як дуже легко збитися з ліку, пригадуючи казки, лялькові вистави, фантастичні повісті й романи, де майстер керує «оживленими» слухняними знеособленими істотами (дерев’яними, металевими тощо), так само легко збитися, пригадуючи безліч вистав балету «Копелія» по всьому світу. Середнє й старше покоління театралів, звісно ж, пам’ятає, що «Копелія» неодмінно прикрашала репертуар практично всіх великих театрів країни. Попри удавану «легкість» казкового сюжету, навіть його своєрідний похмурий гумор, постановників у різних куточках планети десятиліттями не полишали тяжкі роздуми щодо моральності творця слухняних механізмів, а також і щодо сенсу їхнього власного існування та призначення. |
| |
|
Культура |
|
| |
Гірко, як рветься струна... |
 |
Страшно й гірко щодня чути і читати повідомлення з фронту на сході України про загибель наших вояків та мирних мешканців міст і селищ. І водночас наче уявна бомба розірвалася в середовищі шанувальників української культури. Адже впродовж усього лише п’яти днів Україна втратила двох справжніх зірок вітчизняної естради та шоу-бізнесу: не стало Віктора Шпортька й Андрія Кузьменка. |
| |
|
Культура |
|
| |
«Не втрачаючи своєї величі...» |
 |
Гір на світі багато, проте ця особлива. Навіть її родову назву пишуть з великої літери: Гора. Безлюдна колись скеля, заввишки 80 м, з крутими схилами, на північному заході Франції, що об неї розбиваються води Атлантики, звалася в давні часи Могильною Горою. Це утворення з граніту, й він такий міцний, що впродовж тисячоліть не піддається ерозії. Вважалося, що кельти використовували ці місця для поховань, а їхні друїди вклонялися тут сонцю, що заходить. За однією з легенд, саме на Могильній Горі поховано Юлія Цезаря – в золотій домовині, в золотих сандаліях... |
| |
Сторінки: « 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 » |
|
УВАГА!
З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.
| |
НОВИНИ |
|
13.02.2025 18:40
13.02.2025 18:28
13.02.2025 18:27
29.12.2024 22:05
26.12.2024 18:21
17.12.2024 21:58
17.12.2024 21:57
25.11.2024 20:08
25.11.2024 20:07
25.11.2024 20:06
Усі новини |
|
|
|
| |
|
Профспілкові ВІСТІ, 1990-2023©
|
01042, Украіна, м. Київ
Майдан Незалежності, 2
Тел/факс: 528-70-49 |
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання |
|
|
