СЕРГІЙ БИЗОВ: «ГОЛОВНЕ ЗАВДАННЯ ПРОФСПІЛКИ – ДОПОМОГТИ ВЕТЕРАНУ»

СЕРГІЙ БИЗОВ: «ГОЛОВНЕ ЗАВДАННЯ ПРОФСПІЛКИ – ДОПОМОГТИ ВЕТЕРАНУ»

Ексклюзивне інтерв’ю газеті «Профспілкові вісті» голови Профспілки захисників України, спортсменів та працівників сфер Сергія БИЗОВА.

– Нещодавно профспілка вручила 100-тисячний членський квиток. Такій динаміці може позаздри­ти будь-яка громадська організація. Відкрийте се­крет, завдяки чому таке зростання членства?

– Ми традиційно приділя­ємо велику увагу менедж­менту. Коли працівник або військовослужбовець вступає до нашої проф­спілки, ми не очікуємо від нього членські внески. Ми відразу знайомимося з тими, хто подав заяви, се­ред яких і ВПО, і дружини загиблих або поранених на війні військовослуж­бовців, цікавимося, хто з них працевлаштований, кому потрібна матеріаль­на допомога. Після чого надаємо соціальну допо­могу тим, хто цього потре­бує. Це трохи б'є по гаман­цю профспілки, але з ін­шого боку люди почина­ють бачити, що вони вже сьогодні, з першого дня – в родині, в профспілковій організації.

Як приклад, можу навести Миколаївський обласний центр зайнятості. Зараз з його працівниками ми створюємо первинну профспілкову організа­цію. Директором там пра­цює колишній профспіл­ковець Дмитро Оборонь­ко. І він розуміє, що таке профспілковий рух.

Під час моєї зустрічі з тру­довим колективом Цен­тру, ми обговорили най­більш чутливі для праців­ників питання, пов’язані з економічним і соціальним захистом, регулюванням трудових відносин. У під­сумку колектив одного­лосно прийняв рішення створити первинку і уві­йти до нашої профспілки.

До всього сказаного хочу додати, що мова йде про 100-тисячний профспілко­вий квиток на сьогодніш­ній день. Це не так і бага­то, тому що зараз до нас доєднуються: 7,5 тис. пра­цівників в системі Дер­жавного центру зайнятос­ті, 11 тис. фахівців із су­проводу ветеранів війни та демобілізованих і ще близько 2 тис. працівників у системі Міністерства справ ветеранів. З мініс­терством ми плануємо підписати галузеву угоду.

Що стосується військових, то за останній час ми ство­рили первинні профспіл­кові організації у 105-й бригаді ТрО – Тернопіль­ській, 104-й бригаді ТрО – Рівненській, 122-й бригаді ТрО з Одещини, 39-й Одеській бригаді морської піхоти, 36-й Миколаїв­ській бригаді морської пі­хоти, 123-й бригаді ТрО та у полку ССО з Миколаєва.

Приєднався і Рівненський державний бурштиновий завод – 400 працівників. Цей процес наростає як снігова куля. Вважаю, що повоєнний період буде ча­сом профспілок.

– Сьогодні багато членських організацій ФПУ сприймають як взірець соціальний захист членів в а ш о ї п р о ф с п і л к и . Поділіться досвідом, як в умовах війни досягти та­кого результату?

– Я знову, щоб не бути го­лослівним, звернуся до конкретних прикладів із нашої роботи. І на цьому прикладі ми побачимо, що упускає держава, де треба допрацьовувати.

Наприклад, візьмемо на­шого профактивіста Мак­сима Галустяна, який про­ходить службу в 241 брига­ді. Він кіборг, з 2014 року на війні, воював на всіх га­рячих напрямах. Максим отримав відкриту череп­но-мозкову травму на пер­шій лінії фронту і потра­пив до Харківського шпи­талю. Лікарі його підняли, два тижні пролікували, а далі, кажуть, йди шукай собі реабілітацію, тому що в НСЗУ всі пакети переповнені, ти не змо­жеш нікуди потрапити.

Тоді він приїхав до Києва і попросив профспілку про допомогу. Ми звернулися до командування Медич­них сил ЗСУ і оперативно вирішили питання отри­мання ним виплат за пора­нення. Профспілка опла­тила Максиму 21 день реа­білітації в профспілково­му санаторії у Миргороді. Він поправив своє здоров'я, повернувся в рідну бригаду і продовжив службу. Такий алгоритм дій нами застосовується практично до кожного спілчанина, який отримав поранення.

Це я навів приклад, коли військовослужбовець по­вертається на службу, але є ситуації, коли через тяж­кість поранення, психоло­гічний стан, він вимуше­ний звільнитися з армії. В цій ситуації ми надаємо максимальну допомогу в працевлаштуванні через Державний центр зайня­тості, з яким співпрацює­мо. Але з практики бачи­мо, що все одно цього не вистачає. Інколи є вели­кий запит на суспільну ді­яльність або організацію власного бізнесу.

Якщо ветеран іде у вете­ранський бізнес, то одразу стає роботодавцем, а два його побратима, які пра­цюють з ним, лишаються членами профспілки. Є інша складова, де ми з на­шими стратегічними парт­нерами із бізнес-спільно­ти, СЕО Клуб Торгово-про­мислової палати, Юзів­ського клубу, Інспірії, про­говорюємо, де вони змо­жуть надати ветерану ро­боче місце, як спеціалісту, і створити умови, за якими він буде отримувати гідну заробітну плату, навчати­ся, розвиватися, проявляти себе. Ми побачили, що най­краща соціальна адапта­ція відбувається в трудово­му колективі.

– Соціальний діалог – це не просте питання в умо­вах воєнного стану. Яка р о л ь п р о ф с п і л к и у взаємодії з державними органами та органами місцевого самоврядуван­ня, у відносинах з робото­давцями, а також з іншими громадськими формуваннями?

– Якщо ми говоримо про основи демократії, то це завжди баланс сил – рівні взаємовідносини держав­ної сторони, профспілко­вої сторони та сторони ро­ботодавців. Саме через со­ціальний діалог ми вибу­довуємо нашу взаємодію. Спочатку це було непро­сто, тому що не всі сприй­мали, не всі розуміли сут­ність профспілкового руху.

Ми уклали угоду з Мініс­терством у справах ветера­нів України, за якою кож­ному ветерану, який пра­цевлаштовується через державну сторону за сприяння Міністерства, рекомендують вступити до нашої профспілки. Чому? Тому що Міністер­ство розуміє, коли почина­ються трудові відносини роботодавця і працівника, їм треба соціальний парт­нер, який буде опікувати­ся ветеранами і вирішува­ти спірні питання, пов’язані з трудовою ді­яльністю.

Саме Міністерство під час перемовин запропонувало цю модель. В такій пара­дигмі ми і рухаємося. Що стосується законодавчої гілки влади, то на сьогод­ні близько 10-15 народних депутатів вже зголосили­ся стати представниками нашої профспілки у Вер­ховній Раді.

Найближчим часом рі­шенням Ради профспілки ми затвердимо кількість наших представників у парламенті, будемо обго­ворювати персоналії. На­скільки потрібно таке представництво? Напри­клад, ми зіштовхнулися разом з профспілкою пра­цівників культури, з якою у нас створено СПО, з по­зицією Міністра молоді та спорту, який не бачить до­цільності в укладанні но­вої галузевої угоди, напо­лягаючи, щоб продовжу­валася чинна. Тоді окремі народні депутати стали пліч-о-пліч з нами. Вони звернулися до міністра з депутатським запитом і поставлять запитання до нього у парламенті під час Дня уряду.

І з місцевими органами влади ми також проводи­мо багато ветеранських за­ходів. Але є і неприйнятні речі, коли хтось намага­ється використовувати ве­теранів у політичних ігри­щах. Такі приклади є в Ки­ївській, Харківській та Рівненській областях. Ми, як профспілкова сторона, не дозволимо розривати військове середовище, яке має займатися зараз соці­альною адаптацією. Це не­безпечно для нашої дер­жави.

– Поділіться планами діяльності профспілки на найближчу перспективу. Ви людина креативна, які новації нас очікують?

– Ми готуємо декілька пі­лотних проєктів. Зокрема, ми будемо займатися не лише працевлаштуванням членів профспілки, а й пла­нуємо займатися ще і деле­гуванням членів профспіл­ки на ті чи інші посади дер­жавного і приватного сек­торів економіки, щоб вони зі сторони працівника, зна­ючи безпосередньо пробле­ми, могли брати участь у соціально-економічному розвитку підприємств, впливати на перерозподіл прибутку в інтересах про­стих працівників, отрима­ти не на словах, а на ділі ро­бітничу демократію, забез­печити розвиток профспіл­кового руху в трудових ко­лективах.

Ми вже маємо проєкти ка­дрових рішень і на дер­жавному рівні, і в приват­ному секторі економіки, я міг би їх оголосити, але, думаю, буквально через декілька місяців, ми з вами зможемо провести ще одне інтерв'ю, і я поді­люся результатами.

– Добре, тоді у розвиток попереднього запитання. Ваша профспілка виросла за досить короткий термін часу. Як ви плануєте проводити на­вчання з новими людьми? Ви ж згодні, що їх треба навчити профспілковій діяльності?

– Так, прийшла велика кількість молодих людей, багато з яких не уявляють обсягів діяльності і не ма­ють практичного досвіду роботи в профспілковій організації. Але в них є ве­лика жага до змін та ба­жання принести користь людям.

Ми маємо певне концепту­альне бачення, як готува­ти професійні кадри і профспілковий актив, щоб вони чітко знали, дотри­мувалися і виконували по­ложення Статуту та про­грамних документів проф­спілки так, як це нале­жить. Самі навчаємося і навчаємо інших.

Цим напрямом роботи у нас опікується професор Скулич Євген Денисович. Він організовує навчання з головами первинок та фахівцями і активістами профспілки. Щоб підви­щити кваліфікацію наших спілчан, ми активно співп­рацюємо з АПСВТ ФПУ. Ми залучаємо їхніх викла­дачів, розширюючи наші можливості.

Взаємодопомога – це осно­ва філософії родини. Те, що в міжнародному проф­спілковому русі закладе­но у зверненні членів профспілок один до одно­го – брат і сестра, – такі ж відносини вибудовуємо і в нашій профспілці. Що сто­сується знань і навичок профспілкової роботи, то однозначно ми будемо звертатися по допомогу до ФПУ, ветеранів профспіл­кового руху, залучати майно профспілок на службу людям.

Ми з повагою ставимося до тих, хто віддав життя профспілковому руху і до­бре знає як теорію, так і практичну його сторону. Це і керівники членських організацій з багатим до­свідом і, в першу чергу, Голова ФПУ Г. В. Осовий, який віддав близько 50 ро­ків служінню людям. Це наші наставники, які за­вжди зможуть нас підси­лити.

ВІВ РОЗМОВУ ЮРІЙ РАБОТА

10.06.2025

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини