СВЯТО ІНТЕЛЕКТУАЛА
Як відомо, 9-13 вересня ц. р. від-
бувся 22-й Міжнародний книж-
ковий Форум видавців у Льво-
ві – визначна культурна подія
року. Мета Форуму, який уже має со-
лідну, понад двадцятирічну історію,
– привернути увагу громадськості до
актуальних проблем українського
книговидання, підтримати й зміцни-
ти традицію фахових дискусій та семі-
нарів. У рамках книжкового свята, як
завжди, – улюблені традиційні захо-
ди, але й чимало нового. Адже щороку
відбувається дедалі більше суміжних
акцій з метою охопити якнайширшу
аудиторію – як за віком, так і за уподо-
баннями. До співпраці активно залу-
чаються знані українські та закордон-
ні письменники й видавці, зірки спор-
ту та шоу-бізнесу, представники різ-
них гілок влади, громадські, благодій-
ні та комерційні структури.
Цьогоріч було десятки різних лока-
цій – лише встигай усюди побувати!
Серед заходів – Книжковий ярмарок,
Фестиваль дитячого читання «Книго-
манія», Львівський міжнародний лі-
тературний фестиваль, Львівський
бібліотечний форум, Благодійна ак-
ція для людей літнього віку «Третій
вік: задоволення від читання», тема-
тичні майданчики, так звана фокусна
тема: «Культура VS Пропаганда»
(учасники з різних країн обмінялися
досвідом та думками з приводу того,
як культура може протистояти про-
паганді і як інтелектуальний рівень
людини впливає на її здатність від-
різняти правду від брехні, пише lviv.
vgorode.ua). А ще – спеціальні проек-
ти в межах 10-го Львівського міжна-
родного літературного фестивалю, а
ще, вперше, – Тиждень сучасної
української драматургії та багато-
багато іншого, прецікавого.
Знову ж таки, як відомо, з майже
півтисячі достойних претендентів
головну відзнаку на книжковому
Форумі у Львові (Гран-прі) отрима-
ла професор Варшавського універ-
ситету Ольга Гнатюк та її книга
«Відвага і страх» (Київ, видавни-
цтво «Дух і літера»). Це твір на істо-
ричну тему про Львів часів Другої
світової війни – так авторка, за її зі-
знанням, хотіла подякувати
львів’янам та українцям узагалі.
Серед найкращих книжок-пере-
можців передусім очікувана «Шеп-
тицький від А до Я»: 29 липня ц.р. ми-
нуло 150 років з дня народження ми-
трополита. Його ім’я, читаємо на
incognita.day.kiev.ua, «вже давно ста-
ло символом української Церкви, сим-
волом духовності нації, символом на-
ціонального та духовного єднання на-
роду. Для кожного українця ця незви-
чайна харизматична особистість –
святий приклад для наслідування».
А загалом – вісімнадцять книг-
переможців.
ТВОРЧІСТЬ ЧИТАЧІВ «ПВ»
Представляємо вашій увазі
уривок з роману «ЖАР І ХОЛОД»
профспілкового діяча та перед-
платника газети «Профспілко-
ві вісті» Олександра СИТАРЯ з
міста Вінниці.
…Спомини
У село Станіславчик Жмеринського райо-
ну ми приїхали на іменини моєї тещі Надії
Іванівни Шершун. Я, моя дружина Людми-
ла, її і моя, вже як рідна, дочка Юля та онуч-
ка Людочки Настя – дівчатко двох з полови-
ною літ. Толя Годний – справді годний чоло-
вік, на всі руки майстер, усім в селі допома-
гає, і штукатур, і муляр, і тесля. Толя – на-
розхват. Худий, як хорт, але невтомний, як
віл. Дочка його вступала до Барського педа-
гогічного коледжу, він до мене звертався,
щоб словечко замовив. Але дівчинка в нього
кмітлива, вступила сама…
Толя насмажив шашликів, випили, закуси-
ли, гарненько посиділи. Мама, хоч і нездужає,
сиділа з нами майже до пізньої ночі. Толя пі-
шов додому, включив вже зі свого подвір’я
музику – грає на все село. Толя ще й музика
гожий. Весілля, родини, іменини – його запро-
шують. Він свої інструменти-барабани роз-
кладе і як заграє – оркестр того не докаже.
Вечоріє. Неподалік на електричному
стовпі стоїть на одній нозі журавлик-леле-
ка. Стоїть та й стоїть. Настуня то кликала
його, то проганяла, а він стоїть. За хатою на
дереві – лелече гніздо.
– Дідусю, чому журавлик не летить додо-
му? – питає мене Настуня.
Не подумавши, придумав: мовляв, жу-
равлик провинився і батьки його покарали,
наказали стояти на стовпі на одній ніжці
цілу ніч...
Бачу – в Настуні повні очі сліз. Я розхви-
лювався, почав умовляти:
– Підемо зараз до гніздечка, попросимо
батьків, щоб уже пробачили журавлику
його провину, він тепер буде слухняний.
Настуня взяла мене за руку, сама відчи-
нила хвіртку. Пішли за хату до дерева з гніз-
дечком.
– Простіть, – кажу, звівши очі до неба, –
журавлика вашого, батьки лелеки-журавлі.
Він більше не буде вередувати. Покличте
його додому, до свого гнізда. Йому ж там
сумно, на стовпі, самому...
Лелеки в гнізді заклацали дзьобами.
– Що вони кажуть? – питає Настуня.
– Радяться, – кажу. – Вони вже простили,
та журавлик нагнівався, говорити не хоче…
Нічого, посварилися, то й помиряться. Ході-
мо спати.
– Ні-і! – плаче Настуня. – Почекаємо, поки
журавлик додому повернеться.
Десь аж опівночі вдалося заспокоїти ді-
вчинку.
– Настуню, я вже сам прослідкую, щоб
журавлик повернувся додому, і тобі розка-
жу. А ти йди до хати – бабуні сумно без тебе.
І таки просидів на лавці, ковтаючи сльо-
зи, доки почало розвиднятися.
Одна по одній зникали з неба зірки. Птах
змахнув крильми й полетів...
26.09.2015
Тетяна Моргун спеціально для «ПВ»
|
