ДЕГУСТАЦІЯ МИСТЕЦТВА МАЙБУТНЬОГО

З 17 по 27 вересня на терито­рії Національного комплексу «Експоцентр України» (ВДНГ) у Києві тривав 8-й щорічний міжнародний мультидисци­плінарний фестиваль сучас­ного мистецтва ГОГОЛЬFEST.

Головний меседж цьогорічного фестивалю, за словами його іде­олога та засновника Влада Тро­їцького, – «Дегустуй завтра вже сьогодні». Фестивальні події впро­довж 11 днів проходили на 14 локаці­ях експоцентру.

Традиційно ГОГОЛЬFEST предста­вив такі напрями мистецтва, як те­атр, кіно, академічна музика, візуаль­не мистецтво, перформанс, альтерна­тивна музика, fashion art, танець, лі­тература, еко-арт, дитяча та освітня програма.

«Мистецтво війни. Мистецтво лю­бові. Мистецтво миру» – цього року фестиваль не зміг проігнорувати по­дії, що відбуваються в Україні, тому особливий акцент – на новій драмі та документальному театрі, напрямах, які працюють з реальністю та живи­ми свідками. Адже «театр – це дзерка­ло, театр – аналітик і рятівник, що пе­реживає війну, сповнений любові та надії на мир», стверджують організа­тори фестивалю.

Серед цьогорічних країн-учасниць, окрім України, представники яких відвідали ГОГОЛЬFEST: Іспанія, Ізра­їль, Швейцарія, Нідерланди, Польща, Росія, Франція, Литва, Німеччина, Ве­лика Британія, Казахстан, Канада, Ав­стрія, Швеція, Білорусь, Норвегія, Іта­лія, США, Угорщина та Ірландія.

Маштаби заходу вразили його від­відувачів, адже у програмі було пред­ставлено близько 500 подій, серед яких – хореографічний перформанс «Богиня грає у кості» у постановці ві­домого ізраїльського танцівника Ере­за Зоа, документальна п’єса «Щоден­ники Майдану», музично-театраль­ний проект «Мистецтво війни», доку­метальна вистава «АТО: інтерв’ю вій­ськового психолога», нарис із нової програми фрік-кабаре Dakh Daughters «Як я була Алісою… Мисте­цтво любові» та багато-багато інших.

ОЛЕНА ОВЕРЧУК, «ПВ»

ФОТО gogolfest.org

ТВОРЧІСТЬ ЧИТАЧІВ «ПВ»

Представляємо вашій увазі уривок з роману «ЖАР І ХОЛОД» профспілкового діяча та перед­платника газети «Профспіл­кові вісті» Олександра СИТАРЯ з міста Вінниці.

Продовження. Початок у № 37-38.

…Гули Гулі

Де ти взявся, хлопче? А ти, чоловіче, звідкіль? Маю відповідь: з України, з Поділля, з Гулів. Місце народження – місце сили.

Гулі – не гульки. Мої Гулі колись назива­лися Улії. Таку назву село собі взяло тому, що розміщене між лісами, де водилися дикі бджоли. Люди навчилися їх приручати, зманювали з хащ на садиби, ставили їм бу­диночки – вулики. Під Києвом борті, а в нас – улії.

Знаю, що мого дідуся, вже підпарубком, як почав заглядатися на дівчат, аби не на­коїв лиха, батько віддав у науку до сіль­ського бондаря – майструвати вулики. На­вчився. Пасічники стояли в черзі у нього під ворітьми. З часом Улії записалися на Гулі – якось так, як гоїрки переназвали огірками.

Ще в XVI столітті в селі збудували першу церкву. А це означає, що вже на той час в селі була потужна християнська громада. Згоріла церква…

«На початку ХIХ століття село перехо­дить у власність поміщика Фелікса Кума­новського», – не раз повторювала мені бабу­ся Ганна Павлівна, грамотна була.

Панський маєток хизувався в центрі села. Навколо палацу красувалась алея ка­штанів, цвіли бузок і жасмин.

...Якось староста села попросив бабусю, коли ще дівкою була, покуховарити в пана. Сам пан перед тим прихворів і подався в Канаду до старшого брата підлікуватися. Коли ж повернувся, кухарці видали список, що панові можна вживати. Боронь Боже по­дати до столу щось не таке!..