ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Загадковий Coral castle

Маємо в даному разі спра­ву з неймовірною загад­кою, що тривожить і за­кономірно провокує на різного роду досліджен­ня багатьох наших сучасників. Ідеть­ся про так званий Кораловий замок в американському штаті Флорида, що його з повним правом можна на­звати ще одним дивом світу. Це ве­личний комплекс предметів гігант­ського розміру, зокрема статуй, який створив тут латвійський іммігрант до США Едвард Лідскалниньш.

Вага кожного із згаданих числен­них мегалітів (здебільшого це ко­раловий вапняк) – кілька тонн! До комплексу належить двоповерхо­ва башта вагою 243 тонни, химерні кам’яні скульптури, казкові персона­жі, небесні об’єкти – Марс і Сатурн, 30-тонний півмісяць, що своїм ро­гом абсолютно точно вказує на По­лярну зірку. Є також басейн з гвин­товими сходами, що збирає дощову воду. Всередині замку-скансена є й величезна спальня з кораловим ліж­ком, є вітальня з монументальними кам’яними тронами (тронний зал). Тут же стіл, витесаний у формі сер­ця (найбільша в світі валентинка!), в центрі якого по сьогодні милують око розкішні червоні квіти, точні­сінько такі, які посадив колись ав­тор, він же виконавець дивовижного проекту (othereal.net). ...Авжеж, була, була любовна історія!

Едвард народився 12 січня 1887 року в Ліфляндській губернії Росій­ської імперії (Латвія), заможним не був і навіть не одержав належної освіти. Маючи 26 років, він заручив­ся з набагато молодшою від нього ді­вчиною Агнес, яку безмежно любив, однак у ніч напередодні весілля вона раптом розірвала заручини...

Через кілька років Лідскалниньш емігрував до Канади, знайшов робо­ту на лісопилці, а через деякий час у нього виявили туберкульоз. Тож і пе­ребрався до теплої Флориди в США, де купив чималу земельну ділянку. Був 1919 рік, і наступні 20 років Ед­вард будував монументальний Ко­раловий замок, який назвав «Парк Кам’яної брами». А присвятив свій витвір коханій віроломній дівчині...

Отже, що тут насправді є таємни­цею, загадкою, що є незбагненним? А ось що: як міг цей чоловік, який мав зріст лише 152 см і важив лише 45 кг, людина з прогресуючою формою ту­беркульозу одноосібно (!) створити кам’яний комплекс, загальна вага якого перевищує 1100 тонн? Адже так і було! А зрештою, навіть якби він мав бездоганне здоров’я, 2 м зросту й важив 90 кг – хіба це щось змінює?

Брили «прибували» на будмайдан­чик з узбережжя – як йому це вдава­лося самотужки? В який спосіб далі він примудрявся пересувати й під­німати багатотонні кам’яні блоки?! Або ще такий цікавий момент. На оточену важкими стінами терито­рію замку потрапити можна через гі­гантську дев’ятитонну браму (пово­ротні двері), що обертається навко­ло своєї осі від легкого дотику, тобто двері легкі, мов пір’їнка! Якось одно­го разу, вже по смерті будівничого, дослідники (а таких навколо Кора­лового замку немало – і теоретиків, і практиків) спробували ці двері зня­ти, проте знадобився підйомний кран і зусилля кількох десятків людей. Усі були вражені, коли переконали­ся, що двері трималися на старій за­іржавілій підвісці від вантажівки! Й ця демонтована зношена підвіска негайно розвалилася. Тож інженери, котрі за допомогою механізмів ста­вили потім браму на місце, вражали­ся, як могла одним-одна людина по­дібне збудувати (там же).

І мало того, що Едвард працював виключно сам, нікого не підпуска­ючи близько, – він працював лише вночі! За таку відлюдькуватість за­жив прізвиська «Похмурий Ед». На­віть водій вантажівки, якого Едвард залучив, аби перевозити каміння до будмайданчика, поняття не мав, що саме допомагало архітектору-будівничому самотужки впоратися з кам’яними брилами: цей водій нада­вав машину й приходив по неї, коли як завантаження, так і відвантажен­ня було вже завершено. Тож безпо­середніх свідків будівництва майже не знайшлось. Однак, пише slavruss.narod.ru, деякі літні американці, ко­трі на ті часи були ще дітьми, прига­дували, що величезні коралові бри­ли на будмайданчику Еда... літали в повітрі, немов сніжинки. Мов дитячі іграшки.

Звісно ж, Кораловий замок здавна оточений гіпотезами й легендами, в яких зокрема стверджується, що Лід­скалниньш володів магнетизмом та надприродними здібностями. Сам же Едвард відповідав усім цікавим, що він «відкрив секрет будівництва пірамід».

• Припущення, припущення...

Автор книжки про Кора­ловий замок Рей Сто­нер висловив припу­щення, що Ед Лідскал­ниньш спромігся проникнути в давню таємницю володіння ан­тигравітацією. Йобґрунтував свій висновок: нашу планету оточує величезна енергетична мережа, в точках перетину лі­ній якої виникають гігантські скупчення внутрішньої енергії Землі. Скориставшись такою енергією, можна вільно пере­сувати предмети в просторі, бо вони втрачають вагу й здатні до левітації. Інші дослідники наполягають, що Едвард збуду­вав замок на місці, де колись приземлився НЛО. Дещо все­редині замку, а саме астроно­мічна частина споруд, явно на­тякає на безпосередній зв’язок з позаземними цивілізаціями. Йпонад те: нібито із замку можна було контактувати з іно­планетянами. Іось, мовляв, чому будівництво було огорну­то непроникною таємницею та проводилось виключно вночі. Тут можна поблажливо всміх­нутися. Можна з полегшенням зітхнути. Але ж головне питан­ня однаково лишається непро­ясненим!

Сам майстер, за othereal.net, мешкав у маленькій десятиме­тровій кімнаті – там тепер його музей, де по сьогодні зберіга­ються немудрі знаряддя праці Едварда. Тут же його записи з розрахунками, проте вони мало що промовляють освіче­ним і професіональним фахів­цям: це радше чернетки шко­ляра, а не серйозна праця. Так уважають експерти.

Едвард Лідскалниньш помер 1951 року. Науковці, в тому числі єгиптологи, вивчають так званий «феномен Еда» вже не одне десятиліття. Але з місця так і не зрушили. Як і раніше, запитань набагато більше, аніж відповідей...

Нині Кораловий замок – загад­ковий пам’ятник коханню – ого­лошено національним надбан­ням штату Флорида й фактично повністю перетворено на музей.

Ось хто тролить Норвегію

Природа Норвегії вражає щедрою красою – гори, фьорди, мальовничі озера. Йнорвежці уважно і з любов’ю дбають про ці дари. Навіть такі, що можуть здатися дивними, а часом і страшнуватими. Як-от, примі­ром, Троллтунга – кам’яний виступ на горі Скйоггедаль, що нависає над озе­ром Рінгедальсваннет. Колись давно від скелі відколовся шмат і застиг у горизонтальному положенні на висо­ті, за різними даними, від 350 до 1000 м. Та хай там як, а, їй-право, ви­соко... Дивовижної форми виступ на­гадує гігантський язик і недаремно називається «Язик троля».

Це місце, яке дехто воліє називати жахливим, страшним, містичним, на­справді дивує туристів, заворожує, ва­бить до себе. Найсміливіші, певно ж, ризикуючи розбитися, все-таки нама­гаються вибратися на той «язик», ді­йти до самого краю й там постояти... Водночас існують два серйозних «але». Аби дістатися «язика», необ­хідно спочатку відважитися на багато­годинне, суперскладне сходження на­гору посеред лісу, водоспадів, струм­ків, снігу й кришталево чистих гірських озер, що утворюються саме із снігу. Далі – обережно оминути фьорд. У принципі є й певні дороговкази, пере­дусім стежки, котрі залишили попере­дні сміливці. До слова, першу, най­складнішу, частину маршрута можна подолати на фунікулері, але він не за­вжди працює. Та припустімо, що таки дісталися потрібного місця. Однак ніх­то не може гарантувати, що Троллтун­га, де переможно стоїть відважний верхолаз, раптом не обвалиться.

Авсе ж таки звідси відкривається не­осяжний, фантастичний вид на ма­льовниче озеро, вкриті снігом гори. Стоячи на «Язику троля», людина по­чувається мало не володарем світу...

«Перехід» до нового життя

Квітка Європи – так називають польське місто Вроц­лав. Кажуть, що в нього можна закохатися за три хвилини, а через два-три дні просто-таки зріднити­ся з цим гарним, привітним і справді незвичайним містом. Передусім згадується, що Вроцлав – осереддя... гномів. Так-так, ці милі створіння в незмінних гостровер­хих капелюшках є не лише місцевими мешканцями, а й навіть вважаються його оберегами, талісманами. Тут близько сотні бронзових фігурок гномів, вони справді ма­ленькі, заввишки лише 20–30 см. Знайти таких «малюків» на вулицях міста й сфотографувати – найприкметніший клопіт туристів з усіх усюд. Цікаво, що у Вроцлаві побутує повір’я, буцімто гномики вночі починають пересуватися, розгулюють вулицями. Тож у місцевих крамницях навіть продають спеціальні набори: м’які капці, збільшувальне скло, а також... креми для зняття з ніг утоми.

Але це, як мовиться, приказка. Мабуть, усе ж таки найви­датнішим пам’ятником Вроцлава, який буквально вра­жає, є незвичайна скульптурна група «Перехід». Вона – на перехресті Маршала Пілсудського й вулиці Швидниць­ка. Вибір місця не був випадковим: саме тут під час го­строї політичної кризи 1981 року відбувалися найактивні­ші народні демонстрації. Йдеться про мужню опозиційну боротьбу профспілки «Солідарність» (засновник та істо­ричний лідер – Лех Валенса) під час воєнного стану й правління Воєнної ради національного порятунку. Сило­ве придушення опозиції, передусім профспілки «Солідар­ність», супроводжувалося справжнім жахом – пересліду­ваннями, доносами, репресіями, коли чимало людей було ув’язнено (понад 40 тис. осіб), а багатьох убито. Хтось з остраху відмовчувався, інші боролися в підпіллі, друкували й поширювали листівки.

Відомий польський режисер Казімеж Куц зняв кінодраму, присвячену тим трагічним подіям («Навернений»), де йдеться про становлення «Солідарності» й придушення військовими шахтарського страйку в грудні 1981-го.

Згадана інсталяція відома у Польщі як «Пам’ятник жертвам воєнного стану». Вона має дві частини: на одному боці вули­ці (перед переходом) бронзові люди прямують під землю, на іншому – виходять з-під землі. Кожна фігура індивідуаль­на, експресивна й неповторна, кожній стараннями скульпто­ра Єжи Калини надано рис близьких йому людей, котрі по­страждали під час згаданих репресій, пише magmens.com.

20.06.2015

Тетяна Моргун спеціально для «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини