|
|
|
| |
|
Статті  Культура |
 |
Культура |
|
| |
На перший погляд... на другий... |
 |
Часом дістаєш цікаву інформацію про певного митця або письменника – і вже хочеться неодмінно познайомитися з його творами. Самостійно відчути, поспостерігати й проаналізувати все те, що знаєш теоретично, – порухи творчої думки, методи і прийоми їхнього втілення. А трапляється й навпаки: захоплює щось із творчого доробку митця – й тоді мусиш дізнатися про нього самого: де жив, у кого навчався, чим «дихав», як «дійшов до життя такого», як то кажуть. Ось так сталося в мене щодо творчості суперталановитого українського художника Олега Шупляка. |
| |
|
Культура |
|
| |
Володимир ВЕРМЕНИЧ. «Як на ті чорнобривці погляну...» |
 |
Був такий кіноперсонаж – Бурлакова Фрося, героїня фільму «Приходите завтра», суперталановита дівчина з глухого хутора посеред тайги. На іспиті до консерваторії, готуючись виконати фрагмент з опери Россіні «Севільський цирульник», вона оголошує: «Арія Розіни. Музика народна!». |
| |
|
Культура |
|
| |
Монументально зупинені миттєвості життя |
 |
Йдеться про принципово новий і водночас зовсім не новий і навіть дуже поширений у світі напрямок мистецтва, який умовно назвемо art-city. Зокрема: якщо урбанізоване середовище – місто – не йде до природи, то природа у вигляді наймиліших її створінь приходить до міста як різного роду арт-об’єкти. Гадаю, в столиці активно втілювати на практиці ідею такого приємного взаємопроникнення розпочав відомий київський скульптор Костянтин Скретуцький (пам’ятаєте?), зокрема своїм чарівливим «Їжачком у тумані» – скульптуркою в центрі міста, що викликала замилування більшості киян і гостей столиці. Більшості, але не всіх. Виявляється, якісь недоумки кілька разів різали мордочку Їжачка, виривали з його лапок кумедний зворушливий клумочок. Добросердні городяни щоразу шили й повертали улюбленому персонажеві нові клумочки, проте, на жаль, вони знову й знову зникали. Врешті-решт, автор мусив прибрати своє творіння з «проклятого» місця, й де відтепер постане сумний Їжачок, наразі невідомо. |
| |
|
Культура |
|
| |
Чекаючи на свято спільної мови |
 |
Либонь, національна самобутність, національна єдність і культура суспільно-особистісних взаємовідносин – не одне й те саме. Третє, вочевидь, навіть суттєвіше для більш-менш об’єктивного оцінювання нас із боку дружнього чи не вельми дружнього середовища в глобалізованому світі. Якщо взагалі казати про те, що західні цінності становлять для нас інтерес. Утім, і тут не все так просто, надто з огляду на вищесказане. Скажімо, Канада, віддалений домініон Британської імперії, принципово, але не дуже вдало формувала свою національну самобутність, а ось маленька Шотландія під боком у Англії зберегла її, попри понад два століття залежного існування. І що ж? Саме Канада цікавить сьогодні європейців як у плані різнобічних двосторонніх зв’язків, у тому числі й культурних, так і щодо імміграції, й таке враження, що головна мотивація тут – передусім суспільна культура північної країни, тобто весь різноаспектний ареал усталених там взаємостосунків, офіційних і неофіційних. |
| |
|
Культура |
|
| |
Загадковий Coral castle |
 |
Маємо в даному разі справу з неймовірною загадкою, що тривожить і закономірно провокує на різного роду дослідження багатьох наших сучасників. Ідеться про так званий Кораловий замок в американському штаті Флорида, що його з повним правом можна назвати ще одним дивом світу. Це величний комплекс предметів гігантського розміру, зокрема статуй, який створив тут латвійський іммігрант до США Едвард Лідскалниньш. |
| |
|
Культура |
|
| |
Мов чиста сльоза на обличчі доби |
 |
Як це прекрасно, що все, що беззаперечно є справжнім, – нехай навіть сумним, але таки справжнім – не гине навіть під кам’янистими й неприхильними завалами забуття, неуваги, байдужості. І з’являється знову в потрібний і важливий момент, мов квітка з-під асфальту, мов зелене дерево на вершині безживної суворої скелі. Так і неперевершена пісня-реквієм, пісня-пам’ять, пісня-попередження, що про неї хочу нагадати, піднімається нині над Україною, над нашими солдатами – героїчними захисниками суверенності й незалежності країни, котрі перебувають у зоні бойових дій на сході, і над їхніми матерями, які зболено, в молитвах і надіях, чекають на повернення своїх синів. Її час – цієї пісні (хоч такий твір – невмирущий). І про неї сьогодні багато хто згадав, що є цілком закономірним. Тому все сказане не випадкове. |
| |
|
Культура |
|
| |
Всі барви серця й рідної землі... |
 |
Як повідомлялося, в Києві наприкінці квітня було відкрито особливу експозицію – виставку картин, намальованих бійцями АТО. 30 учасників антитерористичної операції на сході нашої країни відклали зброю, взяли до рук пензлі – й виявили свій, їй-право, неабиякий мистецький талант. |
| |
|
Культура |
|
| |
Велет із «п’ятірного грона» |
 |
Мова про літературознавця, аналітичного критика, полеміста, лідера неокласиків, майстра сонетної форми, неперевершеного перекладача античної поезії, історика літератури, блискучого педагога Миколу Зерова. 26 квітня минуло 125 років з дня народження цього видатного сина українського народу. А загинув він – розстріляний енкаведистами – в 47 років, у фатальному, як справедливо колись зауважив письменник Володимир Базилевський, віці для українських титанів духу й культури (Тарас Шевченко, Василь Стус...). То був один з найяскравіших представників істинної національної культурницької еліти, страшна трагедія якої понадчутливо увиразнилася саме наприкінці 20-х і в 30-х роках минулого століття. |
| |
|
Культура |
|
| |
Крила щастя: любов, краса, воля |
 |
19 березня виповнилося 120 років з дня народження Максима Рильського. Всі пам’ятають епохальні рядки Поета про два крила людського щастя: красиве і корисне. Перечитую неповторну за красою, мудрістю, милозвучністю – ясна річ, і за корисністю – лірику Максима Тадейовича й укотре перконуюся, що він таки посідає особливе місце в українській поетичній антології. |
| |
|
Культура |
|
| |
Михайло Вербицький, далекий і близький |
 |
Це тільки здається, що віхові, історичної значущості події минулого й сьогодення значно віддалені одна від одної у часі й просторі. Принаймні «момент» створення національного гімну України – й ухвалення цієї музики саме в такій якості в незалежній Україні 2003 року наче ущільнюють час, відчутно наближаючи до наших сердець і очей постать яскравого, талановитого, темпераментного, окриленого романтично-героїчним закликом до звільнення рідного народу священика й композитора Михайла Вербицького. |
| |
Сторінки: « 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 » |
|
УВАГА!
З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.
| |
НОВИНИ |
|
05.04.2024 21:44
22.03.2024 19:35
15.03.2024 18:49
15.03.2024 18:46
10.02.2024 18:02
10.02.2024 18:01
10.02.2024 17:58
10.02.2024 17:48
12.01.2024 20:50
12.01.2024 20:49
Усі новини |
|
|
|
| |
|
Профспілкові ВІСТІ, 1990-2023©
|
01042, Украіна, м. Київ
Майдан Незалежності, 2
Тел/факс: 528-70-49 |
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання |
|
|
