ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ ФІЛЬМ «ЗИМА У ВОГНІ: БОРОТЬБА УКРАЇНИ ЗА СВОБОДУ» НОМІНОВАНО НА «ОСКАР»

14 січня у Лос-Анджелесі оголосили спи­сок номінантів на най­престижнішу кіно­премію «Оскар». Се­ред претендентів на золоту статуетку в ка­тегорії документаль­них фільмів – стрічка про події в Україні «Зима у вогні».

У фільмі показана українська Револю­ція Гідності на київ­ському Майдані Не­залежності взимку 2013–2014 років, викликана насиль­ницьким розгоном мирної демонстрації студентів заго­ном міліції спеціального призначення «Беркут», що згодом призвело до повален­ня режиму президента Ві­ктора Януковича. Євген Афі­неєвський та його команда брали інтерв’ю у протесту­вальників, активістів, ме­дичних працівників, митців та представників духовен­ства, які представляли різні покоління, соціальні про­шарки, національності та релігії. «Зима у вогні» доку­ментує боротьбу україн­ських протестувальників, які стояли на своєму, незва­жаючи на кровопролиття, відчай і тяжкі умови.

Світова прем’єра укра­їнського документального фільму, знятого ізраїль­ським режисером Євгеном Афінеєвським та студією Netflix, відбулася 3 вересня 2015 року на Венеційсько­му кінофестивалі. Також фільм був показаний у го­ловному конкурсі на кіно­фестивалі в Телларайді (2015 р.) та у секції доку­ментальних фільмів на Міжнародному кінофести­валі у Торонто (2015 р.), де отримав приз глядацької аудиторії за найкращий документальний фільм.

У номінації на кращий докуметальний фільм ра­зом із «Зимою у вогні» зма­гатимуться фільми про Емі Уайнхауз – «Емі» та Ніну Сімон – «Що трапило­ся, пані Сімон?», а також про перевезення наркоти­ків у Мексиці «Земля кар­телів» та про вбивства в Ін­донезії «Погляд тиші».

Переможці стануть ві­домі 28 лютого під час 88-ї церемонії вручення премії «Оскар» Американської академії кінематографіч­них мистецтв і наук за ви­датні досягнення у кінема­тографі у 2015 році, що від­будеться у Лос-Анджелесі.

Олена ОВЕРЧУК,

«ПВ»

ФОТО oscar.go.com

ТВОРЧІСТЬ ЧИТАЧІВ

Представляємо вашій увазі уривок з ро­ману «Жар і холод» профспілкового дія­ча та передплатника газети «Профспіл­кові вісті» Олександра СИТАРА з Вінниці.

Продовження. Початок читайте у № 37– 38, 50 за 2015 рік та у № 1–2 за 2016 рік.

СКЛАЛОСЯ НА СКЛАДІ

Заговорив про службу свою на медичному складі За­карпатського військового округу.

– Це село Балки, може, чув?

Я аж у долоні сплеснув.

– Балки! Це ж там живе мій дядько Дмитро – рідний ма­мин брат – з дружиною Любашею! Правду кажуть: гора з горою не сходиться, а люди... За тридев’ять земель...

– А таки зійшлися! Та не про тебе мова. Це я про жінку свою… Перша дружина путалася з начпродом, працюва­ла в нього комірником. Я махнув рукою, написав рапорт і мене в 1939 році з Новоросійська перевели на службу до України, в місто Бар, на медичні склади села Балки. А там працювала у нас на складі гарна молодичка Ганя, подолянка зі Слободи Межирівської Жмеринського ра­йону. Отак! Припала вона мені до серця, проста, нецере­монна, делікатна така, розважлива, тактовна, весела... Я коло неї і так, і сяк. А командир частини, батя, як його називали і служиві, і вільнонаймані, майор Леонід Фео­фанович Березкін, запримітив одразу.

– Не ображай мені Ганнусю, – попередив. – Це щастя чиєсь поміж нами ходить. Не зазіхай.

А як у нас із Ганею дійшло до весілля, я подав рапорт про звільнення в запас. До того ж служба в Ростовському краї не додала здоров’я.

Леонід Феофанович прийшов зі своєю дружиною, за весільного старосту був. Зрозумів, земляче?

– А я-то думаю: звідки вареники? Аж он як! Весілля гу­ляли у Ганни Василівни – в її рідному селі? І що вас, як ви кажете, виперло з України?

– Виперли. Запроторили... – гірко всміхнувся господар. І повідав сумну історію свого колгоспного життя.

ТЕЛЯТА НЕ ВИННІ

На весіллі родич Ганни, головний зоотехнік нашого Жмеринського району, запропонував Володимирові ро­боту завідуючого молочнотоварною фермою в колгоспі Слобода-Межирівська; мовляв, берися, керуй, а ми допо­можемо. Порадилися з дружиною, погодилися.

Ганнуся доглядала телят, допомагала їй дочка від пер­шого чоловіка, ще учениця Нанулі – Ніна, смаглявка, на­звана на честь Ганниної матері, уродженки Батумі.

Завфермою у колгоспі – ніби й начальство. Насправді ж – старший, куди пошлють. А привезені з району голови колгоспу часто змінювали один одного, але кожного разу як не п’яничка, то злодій. Розтягали, розкрадали корми, не з торбами горбились, а машинами, тракторами везли, ночі недосипали... Звичайно, Афонін не мовчав, і на прав­лінні скаржився, а голів колгоспу за барки брав.

– Молоко в корови на язиці. А що мені в ясла кинути? З хати сніпки здирати? Розтягли ж усе, а на ферму списують! То знайдіть десь, позичте в когось. Не всі ж такі безголові...

Як об стіну горохом!

– Сам фуражирів пильнуй, це твоя робота. І сторожі нехай не дрімають.

Пізно. Навесні ще зелень тільки проклюнулась, а в кол­госпі, як виметено: ні сіна, ні силосу, ні соломи. Почався падіж. Діло підсудне. Хто винен? Кого посилати туди, де Макар телят не пасе? Звісно, крайнього, того, хто біля ху­доби і днює, й ночує. Буде знати, на кого рот роззявляти...

Райком проявив принциповість: зібрали партійні збо­ри, голові правління колгоспу заодно з головним район­ним зоотехніком впаяли сувору догану, а завфермою – молодий комуніст Афонін – позбувся партійного квитка. Затим начальник районної міліції поночі влаштував біля ферми засаду, перейняли доярок після вечірнього доїння, витрясли з них аж вісім кілограмів дерті. Далі – обшук на обійсті завфермою. Перевернули догори дном, знайшли діжку браги й три літри бурячанки.

Виїзна Феміда зважила на терезах юстиції, справедли­вості тобто. Та що з неї візьмеш – сліпа. Потягло на п’ять років відсидки.

22.01.2016

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини