« на головну 24.11.2017
Архів номерів  •  Актуальний номер » (920)
19
Жовтень
 
Інтерв’ю
 
ГРИГОРІЙ ОСОВИЙ: «ПРОФСПІЛКИ НЕ ДОПУСТЯТЬ ДИСКРИМІНАЦІЇ У ПЕНСІЙНІЙ СИСТЕМІ»

ГРИГОРІЙ ОСОВИЙ: «ПРОФСПІЛКИ НЕ ДОПУСТЯТЬ ДИСКРИМІНАЦІЇ У ПЕНСІЙНІЙ СИСТЕМІ»


РУБРИКИ


Передплата





Статті Культура
Культура
  Чекаючи на свято спільної мови
Чекаючи на свято спільної мови Либонь, національна самобут­ність, національна єдність і культура суспільно-особистісних взаємовідносин – не одне й те саме. Третє, воче­видь, навіть суттєвіше для більш-менш об’єктивного оцінювання нас із боку дружнього чи не вельми друж­нього середовища в глобалізованому світі. Якщо взагалі казати про те, що західні цінності становлять для нас інтерес. Утім, і тут не все так просто, надто з огляду на вищесказане. Ска­жімо, Канада, віддалений домініон Британської імперії, принципово, але не дуже вдало формувала свою націо­нальну самобутність, а ось маленька Шотландія під боком у Англії зберегла її, попри понад два століття залежно­го існування. І що ж? Саме Канада ці­кавить сьогодні європейців як у пла­ні різнобічних двосторонніх зв’язків, у тому числі й культурних, так і щодо імміграції, й таке враження, що головна мотивація тут – передусім суспіль­на культура північної країни, тобто весь різноаспектний ареал усталених там взаємостосунків, офіційних і неофіційних.
 
Культура
  Загадковий Coral castle
Загадковий Coral castle Маємо в даному разі спра­ву з неймовірною загад­кою, що тривожить і за­кономірно провокує на різного роду досліджен­ня багатьох наших сучасників. Ідеть­ся про так званий Кораловий замок в американському штаті Флорида, що його з повним правом можна на­звати ще одним дивом світу. Це ве­личний комплекс предметів гігант­ського розміру, зокрема статуй, який створив тут латвійський іммігрант до США Едвард Лідскалниньш.
 
Культура
  Мов чиста сльоза на обличчі доби
Мов чиста сльоза на обличчі доби Як це прекрасно, що все, що без­заперечно є справжнім, – не­хай навіть сумним, але таки справжнім – не гине навіть під кам’янистими й непри­хильними завалами забуття, неуваги, байдужості. І з’являється знову в по­трібний і важливий момент, мов квіт­ка з-під асфальту, мов зелене дерево на вершині безживної суворої скелі. Так і неперевершена пісня-реквієм, пісня-пам’ять, пісня-попередження, що про неї хочу нагадати, піднімаєть­ся нині над Україною, над нашими солдатами – героїчними захисника­ми суверенності й незалежності кра­їни, котрі перебувають у зоні бойових дій на сході, і над їхніми матерями, які зболено, в молитвах і надіях, чека­ють на повернення своїх синів. Її час – цієї пісні (хоч такий твір – невмиру­щий). І про неї сьогодні багато хто зга­дав, що є цілком закономірним. Тому все сказане не випадкове.
 
Культура
  Всі барви серця й рідної землі...
Всі барви серця й рідної землі... Як повідомлялося, в Києві на­прикінці квітня було відкри­то особливу експозицію – ви­ставку картин, намальова­них бійцями АТО. 30 учасни­ків антитерористичної операції на сході нашої країни відклали зброю, взяли до рук пензлі – й виявили свій, їй-право, неабиякий мистецький та­лант.
 
Культура
  Велет із «п’ятірного грона»
Велет із «п’ятірного грона» Мова про літературознав­ця, аналітичного крити­ка, полеміста, лідера не­окласиків, майстра соне­тної форми, неперевер­шеного перекладача античної поезії, історика літератури, блискучого пе­дагога Миколу Зерова. 26 квітня ми­нуло 125 років з дня народження цьо­го видатного сина українського на­роду. А загинув він – розстріляний енкаведистами – в 47 років, у фаталь­ному, як справедливо колись заува­жив письменник Володимир Бази­левський, віці для українських тита­нів духу й культури (Тарас Шевчен­ко, Василь Стус...). То був один з най­яскравіших представників істинної національної культурницької еліти, страшна трагедія якої понадчутливо увиразнилася саме наприкінці 20-х і в 30-х роках минулого століття.
 
Культура
  Крила щастя: любов, краса, воля
Крила щастя: любов, краса, воля 19 березня виповнилося 120 років з дня наро­дження Максима Риль­ського. Всі пам’ятають епохальні рядки Поета про два крила людського щастя: кра­сиве і корисне. Перечитую неповтор­ну за красою, мудрістю, милозвуч­ністю – ясна річ, і за корисністю – лі­рику Максима Тадейовича й укотре перконуюся, що він таки посідає осо­бливе місце в українській поетичній антології.
 
Культура
  Михайло Вербицький, далекий і близький
Михайло Вербицький, далекий і близький Це тільки здається, що віхо­ві, історичної значущості події минулого й сьогоден­ня значно віддалені одна від одної у часі й просторі. Принаймні «момент» створення на­ціонального гімну України – й ухва­лення цієї музики саме в такій якості в незалежній Україні 2003 року наче ущільнюють час, відчутно наближа­ючи до наших сердець і очей постать яскравого, талановитого, темпера­ментного, окриленого романтично-героїчним закликом до звільнення рідного народу священика й компо­зитора Михайла Вербицького.
 
Культура
  Справді нова історія Копелії
Справді нова історія Копелії Як дуже легко збитися з ліку, пригадуючи казки, лялько­ві вистави, фантастичні по­вісті й романи, де майстер керує «оживленими» слух­няними знеособленими істотами (дерев’яними, металевими тощо), так само легко збитися, пригадуючи без­ліч вистав балету «Копелія» по всьо­му світу. Середнє й старше поколін­ня театралів, звісно ж, пам’ятає, що «Копелія» неодмінно прикрашала репертуар практично всіх великих театрів країни. Попри удавану «лег­кість» казкового сюжету, навіть його своєрідний похмурий гумор, поста­новників у різних куточках плане­ти десятиліттями не полишали тяж­кі роздуми щодо моральності твор­ця слухняних механізмів, а також і щодо сенсу їхнього власного існуван­ня та призначення.
 
Культура
  Гірко, як рветься струна...
Гірко, як рветься струна... Страшно й гірко щодня чути і читати повідомлення з фронту на сході України про загибель наших вояків та мирних мешканців міст і селищ. І водночас наче уявна бомба розірвалася в середовищі шануваль­ників української культури. Адже впродовж усього лише п’яти днів Україна втратила двох справжніх зірок вітчизняної естради та шоу-бізнесу: не стало Віктора Шпортька й Андрія Кузьменка.
 
Культура
  «Не втрачаючи своєї величі...»
«Не втрачаючи своєї величі...» Гір на світі багато, проте ця осо­блива. Навіть її родову назву пишуть з великої літери: Гора. Безлюдна колись скеля, заввишки 80 м, з крутими схила­ми, на північному заході Франції, що об неї розбиваються води Атланти­ки, звалася в давні часи Могильною Горою. Це утворення з граніту, й він такий міцний, що впродовж тисячо­літь не піддається ерозії. Вважалося, що кельти використовували ці місця для поховань, а їхні друїди вклоня­лися тут сонцю, що заходить. За одні­єю з легенд, саме на Могильній Горі поховано Юлія Цезаря – в золотій до­мовині, в золотих сандаліях...
 

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 »

НОВИНИ

23.10.2017 22:16

23.10.2017 22:15

16.10.2017 13:48

16.10.2017 13:47

11.10.2017 12:42

11.10.2017 12:42

11.10.2017 12:41

11.10.2017 12:40

02.10.2017 01:36

02.10.2017 01:35

Усі новини


Опитування

Чи подобається вам новий дизайн газети?

Так
- 63,89 %
Ні
- 31,94 %
Усього: 72 голосів
УВАГА!

В №9 за 3 березня 2011 року було надруковано статтю "Доплати дітям війни: підтримка чи знущання?", у якій йшлося про ігнорування Пенсійним фондом ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", згідно з яким ця категорія пенсіонер в має право на надбавку у розмірі 30% мінімальної пенсії . Усіляки ділки від адвокатури пропонують пенсіонерам допомогу у складанні позовної заяви за розцінками від 150 до 370 гривень. Прагнучи заощадити пенсійні гроші, ми пропонуємо використати ШАБЛОН, за яким кожен з дітей війни може самостійно скласти позовну заяву.





Аккумуляторы для ноутбуков
Интернет-магазин по продаже батарей и блоков питания.






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2015©

01042, Украіна, м. Київ
бульвар Дружби народів, 5.
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання