ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

ТУТ НЕ ВЖИВАЄТЬСЯ МОВА АГРЕСОРА

«У колі друзів веселий, як мім, говіркий, ніби шофер професора, я роблюся німим і глу­хим, де вживається мова агресора. Нею хай белькотять шпигуни, і беруть інтерв’ю в по­лонених... Я німий від кошмарів війни! Я глу­хий від стенань убієнних!» (з творчості Ві­ктора Єганова – українського поета, що живе у Фінляндії). Тема російсько-україн­ської війни цьогоріч домінувала на тради­ційному круглому столі «Культура мови – культура нації», який проводив Всеукраїн­ський благодійний фонд «Журналістська ініціатива» за підтримки Національної Спіл­ки журналістів і Держкомтелерадіо України.

В ступним словом засідан­ня відкрив в.о. голови На­ціональної Спілки жур­налістів України Сергій Томіленко. Він привернув увагу присутніх до актуальних пи­тань, пов’язаних, зокрема, як з мовною культурою в системі со­ціальних комунікацій, так і з га­рантуванням безпеки працівни­ків преси в гарячих точках. «Як українські журналісти ми маємо розвивати українську мову, шир­ше вводити її в обіг через наші програми, через журналістські твори», – зазначив промовець.

Тему сучасної мови агенцій­ної журналістики розкрив у сво­єму виступі голова Київської ор­ганізації НСЖУ Михайло Соро­ка (Укрінформ). Далі взяв слово Олександр Савенко, який очо­лює Філію ПАТ НСТУ «Київська регіональна дирекція «Цен­тральний канал»». Тема його ви­ступу – «Мовні квоти на радіо і телебаченні. Досягнення чи со­ром?». «Можете собі уявити си­туацію, коли ми з вами спілкує­мося, й лише кожне четверте слово буде українським? Мені здається – це ганьба, – наголо­сив експерт, назвавши відповід­ний «квотний» закон незугар­ним. – У Франції на телебаченні більш як три чверті фільмів – не просто франкофонні, а фран­цузькі – відчуйте різницю»...

Тему «Мова ЗМІ Донеччини» розкрив учасник круглого столу, головний редактор обласної га­зети «Донеччина» Ігор Зоц. Він зазначив, що багато кому з укра­їнців на прифронтових територі­ях – за щастя подивитися програ­ми українського телебачення, хоч би як його критикували. Нині потужний центр антиукра­їнської пропаганди й русифіка­ції, що був і є у Москві, розташо­ваний ще й у Донецьку. За цих умов телевежа, відновлена на горі Карачун під Слов’янськом, хоч і посилила український сиг­нал на десятки кілометрів, на жаль, не розв’язує всіх інформа­ційних проблем регіону.

Олена Мокренчук, прес-офіцер 72 - ї окремої механізова­ної бригади, поділилася досві­дом роботи з журналістами на передовій у районі Авдіївки. Вона навела приклади успіш­них операцій і дій військовиків бригади, зокрема під Старогна­тівкою, де оборону було органі­зовано так, що ворог, хоч би звідки намагався підійти, по­трапляв під прицільний вогонь. І такі факти, як уміло знищений танк противника (без викорис­тання важкої зброї), преса теж має помічати.

Тему виступів військовиків підхопила головний редактор журналу «Аграрний тиждень. Україна» Наталія Черешинська. Вона прочитала в аудиторії кіль­ка поетичних творів Галини Гай з її нової збірки «І Вічність яблу­ком впаде». Далі доповідачка презентувала творчий доробок Віктора Єганова – українця, який уже багато років живе, працює і рідною мовою творить у Гельсін­кі. В лютому цього року Віктор побував у Києві і представив свою першу збірку віршів «Всім, хто має в душі вишиванку», ви­дану видавництвом «Дніпро». Примірники його книжки Ната­лія Черешинська на семінарі по­дарувала військовим журналіс­там. За бажанням автора збірки частину її накладу буде також передано воякам на передову.

Секретар НСЖУ кандидат пе­дагогічних наук Гліб Головчен­ко, директор Коледжу преси та телебачення (м. Миколаїв), ви­світлив тему «Роль і місце шкільної преси в розвитку осві­ти України». Він навів, зокрема, таку цифру: за майже 20 років проведення міжнародного кон­курсу шкільних медіа приблиз­но 80 тис. учнів були його учас­никами і 434 конкурсанти здобу­ли відзнаки. Робочими мовами творів є англійська й українська. «Миколаїв на ділі є світовою сто­лицею юнкорівського руху», – на­голосив директор коледжу й по­дякував керівництву НСЖУ та голові Держкомтелерадіо Олего­ві Наливайку за активну під­тримку проекту, що є частиною роботи творчої спілки з талано­витими дітьми й молоддю.

Наступний промовець – голо­вний редактор газети «Культура і життя» Євген Букет привернув увагу до актуального нині пи­тання вільного ліцензування друкованої преси. «З 2015 року ми розміщуємо свіжі номери на­шої газети в Facebook і бачимо кількість переглядів – понад 10 тис., що вдвічі більше, ніж весь наш друкований наклад. І ось ми вже маємо свіжий номер «Куль­тури і життя», випущений за лі­цензією із зазначенням автор­ства CC BY (скороч. від англ. Creative Commons Attribution). Це міжнародна ліцензія на вико­ристання об’єктів авторського права, розроблена з метою нада­ти авторам можливість дозволи­ти широкому колу людей безоплатно поширювати власні тво­ри із зазначенням авторства. За­вдяки ліцензії можна вільно по­ширювати газету в Інтернеті за дотримання згаданої умови, тоб­то вже на засадах, прописаних у міжнародному праві. Напри­клад, це дало змогу завантажити на Вікісховище весь архів газети «Кримська світлиця» (файли PDF). І так само завантажили ар­хів «Культури і життя» з 2011 року й до сьогодні. Отже, ключо­вий майданчик поширення медіафайлів, такий як Вікіпедія, Вікісховище (з технічними мож­ливостями вже посторінково пе­реглядати файли PDF через мо­більні додатки), дозволяє читати нашу газету в усьому світі. Цей же інструмент допомагає «Крим­ській світлиці» (вона тепер вида­ється в м. Києві) доходити до чи­тача на території тимчасово оку­пованої АР Крим. Ліцензія при­значена саме для ЗМІ. Для бага­тьох періодичних друкованих видань, зокрема районних газет, які хотіли б розширити свою ау­диторію, це дуже потужний ін­струмент. Індексування у Вікіпе­дії дає змогу автоматично й швидко підіймати ваші новини на топові позиції в пошукових системах. Далі ці новини можуть підхоплювати інформагенції, ви­ставляти їх на свої сайти з обов’язковим посиланням на джерело. До речі, під вільною лі­цензією CC BY працюють нині сайти Президента України, Міноборони, а у світі це й «Голос Америки», і багато інших».

Валентина Саєнко, головний редактор ТРК «Веселка» (м. Світловодськ), розкрила тему «Кропивницький: чи чути мову класиків?», звернувши ува­гу на те, що в загальноукраїн­ському ефірі на всіляких ток-шоу нерідко можна почути й не­нормативну лексику.

У заходах круглого столу взя­ли участь Катерина Шевцова (Українське радіо), Неля Грабов­ська (Радіо «Голос Києва»), пред­ставники регіональної преси – Ольга Капустян і Юрій Тосенко (ТРА «Новий Чернігів»), Наталя Марущак («Вісник Рокитнянщи­ни», Київська область), Юнус Ер­догду (МІА «Вектор Ньюз»). Свій виступ «Інформаційна акція пре­си «Рік жертв Великого терору»: мовний аспект» підготував для оприлюднення в друкованій фор­мі й автор цих рядків.

Сергій ШЕВЧЕНКО,

заслужений журналіст України

Фото автора

ТВОРЧІСТЬ НАШИХ ДОПИСУВАЧІВ

ОЛЕКСІЙ ПЕТРУНЯ

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ…

Підбитий танк. І гусениця злізла.

Лежать убиті хлопці на броні.

Живий один я. Плавиться залізо,

Піти від них не світить вже мені.

Служили з танком. Ніби побратими.

Він загорівся. Гірше все стає.

Перед очима пропливає в димі

Таке недовге все життя моє.

Мені б сховатися в «зелену стрічку».

Задушливо стискається кільце.

Я згадую про маму і сестричку,

Про батьківське улюблене слівце…

Розбили нам приціли, перископи.

Без них я сліпну в темряві густій.

Гранатометники полізли скопом.

Вдихаю небезпечності настій.

Мій постріл буде, як салют останній.

Побачив сполохи вогню в імлі

Я розумів: напевне все ж настане

І мій прощальний день на цій землі.

Вони мені казали мирно здатися.

Мовляв, все рівно звідси не втечеш.

Ти ж розумієш: нікуди податися –

А здався у полон – у полоні живеш.

Я вирішив: здаватися не треба,

Мій танк і я пішли б на абордаж.

Ми разом з ним піднімемось на небо,

І буде перший там небесний екіпаж.

Я зрозумів: вони мене дісталися.

Ось глибоко зітхнув перед кінцем.

Випереджаючи, щоб ті не здогадалися,

Без зволікання висмикнув кільце…

ЧИГИРИНСЬКИЙ ЗАМОК

На Замковій, Богдановій, горі

Гуляє вітер, як козак на волі.

І бачу я у відблисках зорі

Через бійницю мальовниче поле.

На поле, на квітучий сад

Колись дивились пильно воїни.

В бою стояв за брата брат,

Відвагою і доблестю озброєні.

Цей замок якось оточила рать.

Облоги зашморг затягнувся туго.

Могли козаки довго ще стоять.

Але з водою виникла напруга.

Від спраги гинули старі й малі,

«Дай, Боже, дощ!» — молилися до неба.

Здавило горло спрагою мені,

Хоча тоді я в замку цьому не був.

І ось коли здавалось: все пішло,

Коли здавалось: не обдуриш долю.

Земля своя відкрила джерело,

Щоб захистили Батьківщину, волю.

Захисникам надала нових сил

Холодна і цілюща та водиця.

А небо дало їм по парі крил –

На землю зверху подивитися.

Життя так врятувало джерело.

Я знаю – Батьківщина знову зможе.

І джерелом, прозорим, ніби скло

Своя земля, як завжди, допоможе.

Усі новини