ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Валентин КОНОНЕНКО: «Наше кредо – увага людей і конструктивне соціальне партнерство»

 Столична область традиційно є флагма­ном України, якщо не в загальному народ­ногосподарському сенсі, то, поза сумнівом, у сенсі ідеологічному. Це накладає особливі зобов’язання на керівників Київщини всіх рівнів, зокрема й на профспілкового лідера, голову Київської обласної Ради профспілок. Тож ця розмова – про успіхи й нові завдан­ня обласної профорганізації.

 – Валенти­не Федо­ровичу, в проф­спілко­вому середовищі дедалі активніше порушується питання поліпшення сус­пільного іміджу профспі­лок, піднесення значу­щості й ефективності профспілкової діяльності. Чи відчуваєте Ви рух у цьому напрямі?

– Безперечно. Передусім, на щастя, ми вже зняли те на­пруження, що виникло в со­ціальному діалозі між на­йманими працівниками (членськими організаціями ФПУ), роботодавцями і ви­щими владними державни­ми органами. За часів, коли ФПУ очолював попередній Голова, ми чимало втрати­ли в питаннях внутріспілко­вої роботи, бо чи не всю ува­гу було сконцентровано на обстоюванні майна ФПУ. Але ж найважливіше для нас – реальні робочі місця, гідні зарплата й умови робо­ти працівника. Тож, дякува­ти долі, останнім часом Фе­дерація опікується саме цими питаннями, дбає про організаційне зміцнення профспілок. Саме таке за­вдання – серйозно подбати про реальне зміцнення профорганізацій – постави­ли перед нами і Президія ФПУ на своєму останньому засіданні, і Рада Федерації. Завдання начебто не нове, але за нинішніх умов над­звичайно важливе – як за суттю, так і з погляду підне­сення суспільного іміджу профспілок. Ми повинні мати передусім міцні пер­винні профорганізації, рай­коми, обкоми – загалом членські організації ФПУ! А зміцняться профорганіза­ції, тоді й фінансова складо­ва профроботи виправить­ся, а отже, підвищиться її результативність.

– Як реалізуються ці важ­ливі завдання на проф­спілковій Київщині?

– Ми переконані й постій­но ведемо розмову про те, що передусім треба приді­ляти серйозну увагу на­шим первинкам. Примі­ром, ФПУ свого часу запо­чаткувала дуже добру справу: конкурс на кращу первинну профорганіза­цію. І ми послідовно це продовжуємо. Тут на вось­мому поверсі, як ви бачи­ли, є Дошка пошани, де представлено портрети кращих голів профкомів. Тобто конкурс не перери­вається, кожен обком ви­значає кращого голову профкому, а підсумки під­биваються щорічно до Дня незалежності України. Пе­реможці одержують відпо­відні посвідчення, ну й, само собою, заохочуються матеріально. Це один із по­тужних елементів мотива­ції профспілкового член­ства. А відтак – і зміцнення профорганізації.

– Що могли б сказати сто­совно соціального парт­нерства на рівні області? Яким є його стан і дух?

– Почуваємося добре, і пере­дусім тому, що в нас нор­мальні стосунки з обласною держадміністрацією. Я є членом колегії, не пропус­каю жодної оперативки, що її проводить голова облдержадміністрації, беру участь у засіданнях усіх се­сій обласної Ради. До моїх виступів та пропозицій до­слухаються. Лише за остан­ні півтора року видано три розпорядження голови облдержадміністрації про не­обхідність поглиблення со­ціального діалогу, посилен­ня співпраці органів влади, місцевого самоврядування та профорганізацій на міс­цях. Усі болючі питання профорганізацій, трудових колективів не раз виносив на колегію. І тоді ухвалюва­лися відповідні доручення, які здебільшого сприяли ви­рішенню проблем. Такі ж стосунки між соціальними партнерами і в районах, які працюють, безперечно, й на основі всіх тих документів, що були нами напрацьовані спільно з обласною адміні­страцією. Втім, якщо можна однозначно похвалити тристоронню співпрацю на рівні області, то в деяких ра­йонах шукатимемо шляхів виправлення ситуації: на жаль, певні труднощі ство­рюють місцеві роботодавці. Нарешті, важко переоціни­ти роботу координаційних рад. У нас таких 25 у райо­нах і 6 міських (у містах об­ласного підпорядкування).

Я давно працюю в області, й мені хотілося б, аби збері­галися всі добрі традиції, що завжди вирізняли Київ­щину. Проте, на жаль, ще досі має місце такий ганеб­ний фактор, як зменшення поголів’я корів (при тому, що ми маємо все-таки ін­тенсивне тваринництво). В нас є багато переробних підприємств, але сировини не вистачає. Тож виробни­цтво молока поки що не за­безпечує потреби населен­ня, і подолати це – одне з найважливіших завдань як для найманих працівників, так і для роботодавців.

Маємо триматися старого доброго досвіду щодо виро­щування овочевої продук­ції. Хіба годиться нам, при­столичній області, не забез­печувати киян овочами?

Є в нас гарні приклади: під­приємство ПАТ «Комбінат «Тепличний» в селищі Ка­линівка Броварського райо­ну. Там, до речі, дуже міцна профспілкова організація, шанований нами керівник Володимир Чернишенко, який цінує конструктивний діалог, дбає про соціальний захист працівників, відпо­відну зарплату. Але одне господарство не в змозі за­безпечити потреби населен­ня, тому сьогодні йде розмо­ва про те, щоб налагодити вирощування овочів і в ін­ших господарствах області.

Або взяти підприємство ПАТ «Ветропак Гостомель­ський Склозавод». У широ­ковідомому холдингу, що має філії в кількох країнах, наш завод посідає друге місце за всіма соціально-економічними показника­ми. Рівень зарплати пере­вищує 6 тис. гривень. При цьому мене дуже турбує відсутність стабільності. Адже найманий працівник має бути впевненим у за­втрашньому дні! Візьмімо економічно активне під­приємство: сьогодні добре – завтра, здавалося б, має бути ще краще! Та воно ча­сом зовсім не так, і підпри­ємство не застраховане від збоїв. А що вже казати про неактивні або підприємства-банкрути, в нас кілька таких в області... Тому дуже хочеться, аби держа­ва остаточно вирішила, що робити з підприємствами-банкрутами: там залиши­лися люди, які зарплату не отримують, а час іде. Так само державні чиновники мали б втрутитися й визна­чити долю економічно не­активних підприємств. Як на мене, всі оці рішення мали б бути кардинальни­ми, з перенесенням уваги на підприємства активні, на створення нових пер­спективних робочих місць.

– Валентине Федоровичу, чи потрібно, на Ваш по­гляд, змінювати форми, організаційну структуру, методи роботи профспі­лок, чи це є перспективним й у нинішньому вигляді?

– Насамперед варто було б повною мірою використо­вувати ті ефективні форми, які раніше застосовувались і виправдали себе. Адже часто-густо забуваємо про елементарні речі, зокрема, якщо людина – член проф­спілки, то її треба прийня­ти, приділити їй час і увагу, видати необхідні докумен­ти, подбати, щоб вона бра­ла активну участь у житті колективу, приходила на профспілкові збори. Наві­що шукати нове? Увага до людини – це найголовніше, ну, а далі, в процесі проф­спілкової роботи, звичайно, слід іти в ногу з часом. Ось, приміром, у нас на сьогодні немає обкому працівників торгівлі. У цій сфері багато що змінилося. Але як об’єднати всіх працівників цієї галузі? Мабуть, тут саме й треба шукати такі форми й методи, які забезпечили б стабільний соціальний за­хист цих людей. І Київська обласна рада профспілок над цим працює.

Розмову вела Тетяна МОРГУН, «ПВ»

09.04.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини