ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Юрій КУЛИК: «Я – за діалог, проте кишеньковими профспілками ми не будемо»

Нещодавно обраний Головою Федерації профспілок України Юрій Кулик заявляє, що виступає за демократичність і пуб­лічність в діяльності ФПУ, а також за повернення профспілкам їх основних фун­кцій, таких як захист інтересів трудя­щих, забезпечення їх гідними умовами праці та життя.

ГОЛОВНЕ – УСПІШНИЙ ПЕРЕГОВОРНИЙ ПРОЦЕС

– Юрію Миколайовичу, насамперед вітаю вас із поверненням у Федера­цію, наразі в новій іпос­тасі. і відразу таке запи­тання. ви були першим заступником Голови Фпу і раптом в серпні цього року залишили цю поса­ду. із доброї волі? Що підштовхнуло до такого кроку?

– Дякую за привітан­ня. Хоча я всім кажу, що замість вітань приймаю тільки співчуття. Бо дуже добре розумію, яку відповідальність покла­даю на себе, прийшовши в керівництво Федерації в такий складний для неї період. Тут промайнула половина мого трудового життя. І мені боляче за рідну організацію. Хотів би нагадати читачам, що нині вона об’єднує біль­ше 8 мільйонів членів профспілок. Звичайно, те, що відбувалося з цією організацією останнім часом, дуже неприємно. І сьогодні нам всім по­трібно об’єднатися. Чому я пішов із ФПУ? Були певні речі, з якими був не згоден. Я прихильник неавторитарного стилю роботи, звик вести діалог, домовлятися, шукати компроміси. Взагалі, головне в профспілковій роботі, на мою думку, вести переговори і до­мовлятися. Це для мене завжди було важливим. А тут з’явилися елементи конфронтації з органами державної влади, пору­шення норм соціального діалогу. І мені це було не до душі. Тому я чесно про це заявив. Узагалі, не люблю щось говорити і вирішувати за спиною у когось.

– Як відомо, ваш попере­дник Василь Хара зали­шив цю посаду зі сканда­лом. Чому, на пог­ляд, так сталося?

– Не можу сказати, що дуже добре знаю Василя Георгійовича. Та мені здається, що тут все ж зіграли роль його риси характеру, надмірна емоційність. Як результат, нездорова обстановка, яка склалася навколо ФПУ. А взагалі, я сьогодні не хотів би коментувати якісь осо­бисті якості попередньо­го лідера ФПУ. Ми зараз не повинні витрачати час на обговорення того, що було. Головне – виправи­ти ситуацію і рухатись далі.

– Не секрет, що останнім часом розгорнулася не-абияка боротьба за профспілкове майно. Чи є у вас рецепт вирішення цієї проблеми?

– Звичайно ж, є. Уже дане доручення провести повний аналіз того, що ми маємо. Йдеться не лише про оздоровниці, а й про інші об’єкти, в тому числі адміністративні будівлі. Ми повинні розібратися, що є нашою власністю, а що держав­ною, що надане нам в управління. Я вважаю, що мені вдасться сісти за стіл переговорів із керівниками Фонду держ­майна, Генеральної про­куратури для того, щоб чітко визначитися щодо правдивої інформації про це майно. Не виключено, що низка рішень прийма­лися під впливом емоцій. А тут потрібен спокій­ний, зважений діалог. Хоча хочу наголосити: я проти того, щоб зубами чіплятися за майно проф­спілок, в якому б стані воно не було. Необхідно ретельно розібратися, чи потрібно нам сьогодні стільки майна, яку воно має віддачу? Можливо, щось можна було б прода­ти або передати в корис­тування. Тобто вчинити по-господарськи. У нас є люди, які найближчим часом цим займуться. Ду­маю, із користю для ФПУ ми могли б домовитися в цьому плані з усіма за­цікавленими сторонами. Щодо профспілкового майна – ще одне. Ми розробляємо заходи, які допоможуть показати, що воно належить усім членам профспілок. Ідеться, наприклад, про зменшення вартості путі­вок на оздоровлення, про різні пільги та знижки. Люди повинні відчути, що профспілки про них піклуються, і майно профспілок працює на них, а не на профспілкову верхівку.

– Ви, напевно, вже визна­чили для себе першочер­гові кроки на посаді Го­лови Фпу. Як збираєтесь їх реалізовувати?

– Зараз потрібно буде вирішувати низку серйозних проблем. Це, насамперед, відновлення соціального діалогу з владою, роботодавця­ми, правоохоронними органами. Нам необхідно сісти за стіл переговорів й окреслити шляхи до­сягнення взаєморозумін­ня і взаємодії. Зокрема, слід завершити форму­вання профспілкової частини Національної тристоронньої соціально-економічної ради. Наразі її діяльність із різних причин загальмувалася. Водночас є чимало про­блем із законопроектом держбюджету наступ­ного року. Ми б хотіли тут встановити добрі контакти з Кабінетом Міністрів, Верховною Радою, парламентським Бюджетним комітетом. Сьогодні профспілки також хвилює проблема Трудового кодексу. У нас, в апараті Феде­рації, дуже гарні ана­літики. І ми активно працюємо над цим питанням. Так само, як і над проблемами підвищення заробітної плати і прожиткового мінімуму. До речі, ми сьогодні вже працюємо над новою Генеральною угодою на 2013–2016 роки. Хочемо, щоб вона була, принаймні, не гірше нині діючої.

ПОВЕРНУТИСЯ В НОРМАЛЬНЕ РУСЛО

– Сьогодні багато гово­рять про те, що профспілки в Україні втрача­ють свої основні функції, такі як захист інтересів трудящих, створення гід­них умов праці та її опла­ти. Що потрібно зробити, аби змінити ситуацію?

– Звісно, коли Федера­цію профспілок із різних причин було втягнуто в численні судові роз­гляди, це певною мірою відвертало увагу проф­спілкових організацій від їхніх основних завдань. Треба визнати, що роботу із захисту інтересів трудящих було послабле­но. І наше першочергове завдання – повернутися в нормальне русло, щоб наша діяльність була ефективною, відкритою і публічною. Щоб вона поєднувала в собі на­ступальність і толерант­ність. Однак, повторюю, зараз для нас головне – це успішний переговорний процес, побудова соціаль­ного діалогу. Ми пови­нні переконати владу, роботодавців, що ми не просто вимагаємо «дай­те!», а й маємо серйозні аналітичні дослідження на підтвердження своєї правоти.

– Сьогодні ми спос­терігаємо за мітингами, акціями протесту, мета яких – «тиснути» на владу. а як профспілки можуть вплинути на політику, що проводить­ся органами влади?

– У нас є лише дві форми такого впливу. Перша – це переговорний процес, якому я особисто віддаю перевагу. Я апріо­рі неконфліктна людина, завжди готова до комп­ромісів. Вважаю: краще поганий мир, ніж добра війна. Звичайно, якщо переговорний процес зайшов у безвихідь, тоді набирає чинності друга форма – мітинги, протест­ні акції і т. п. Але все ж краще, якщо не на шкоду профспілкам і простим людям, вести переговори. Водночас, відстоюючи наші принципові позиції, ми неодноразово всту­пали в суперечку і вели дискусії із Кабміном. Я – за діалог, проте чиїмись кишеньковими профспілками ми не будемо. Це завжди буде нормальний діалог на паритетних засадах.

ОБ’ЄДНУЮЧИСЬ, РОЗВИВАТИСЯ

– Чи збираєтеся в своїй діяльності із захисту ін­тересів простих людей об’єднуватися з іншими громадськими організа­ціями або вважаєте, що ФПУ й без того організа­ція самодостатня?

– А в нас уже є таке об’єднання. Це – спіль­ний представницький орган профспілок, до якого входять не лише наша Федерація, а й інші профоб’єднання і проф­спілки.

– Юрію Миколайовичу, якою ви бачите роль ФПУ в міжнародному профспілковому русі? Чи не вважаєте, що її ав­торитет необхідно підви­щувати й за межами Ук­раїни ?

– Ми будемо робити все для того, щоб авто­ритет ФПУ зростав. А він і сьогодні, між іншим, на міжнародній арені солідний. Федерацію за кордоном поважають. Вона є членом Між­народної конфедерації профспілок, яка об’єднує організації більше 200 країн, Європейської конфедерації, Загальної конфедерації профспі­лок та багатьох інших авторитетних міжна­родних профспілкових об’єднань.

– Наскільки мені відомо, Ви не є прихильником авторитарного стилю керівництва, натомість схвалюєте принципи де­мократії та колективіз­му. звідки у вас такі, від­верто кажучи, не типові для сьогодення ідеї?

– За моєю ініціативою півтора року тому при Голові ФПУ було ство­рено консультативну раду із числа керівників членських організацій. Вона, на жаль, практич­но не працювала. Я хочу вдихнути в неї життя. Оскільки вважаю, що потрібно працювати демократично і колегі­ально. Адже це багато в чому допомагає керівни­кові уникати помилок. Недарма ж кажуть: одна голова добре, а дві – кра­ще. А тут навіть не дві, а кілька. Цими днями, до речі, рада вже відродила свої функції.

– Що ви плануєте зроби­ти для того, щоб діяль­ність ФПУ була більш публічною і відомою в суспільстві? на жаль, ос­таннім часом в інформа­ційному просторі ФПУ переважно асоціювала­ся із судовими процеса­ми і скандалами навколо її власності. а власне за­хист інтересів людей за­лишався, так би мовити, за кадром.

– Для мене інформа­ційна політика завжди була одним із пріорите­тів. От і зараз маю ідею посилення інформацій­ного поля, покликаного розповідати про ФПУ як про потужну злагодже­ну структуру, здатну вирішувати великі за­вдання. Вважаю, що нам потрібно створювати свій телеканал, висвітлюючи через ЗМІ діяльність профспілок якомога ширшій аудиторії людей. Я сам публічна людина, і хочу, щоб наші керівни­ки також інформували громадськість про те, що відбувається в очолюва­них ними організаціях.

РЕЦЕПТ ПРОГРЕСУ

– Є у вас ідеал керівни­ка? Чий приклад і риси наслідуєте в своїй діяльності?

– Я дуже багато чому навчився у голови колиш­ньої Укрпрофради Віталія Олексійовича Сологуба. У цієї чудової людини я пропрацював помічником майже 10 років. Він спо­відував саме такий стиль – колективного мислення, демократизму, відпові­дальності, доброти. Для мене це – взірець проф­спілкового лідера.

– Є такий вислів: «Перш ніж вступати в Євросоюз, потрібно побудувати Єв­ропу в Україні». Що в цьому напрямі можуть зробити профспілки?

– Скажу відразу, що ми цілковито підтримуємо програму Президента України про те, аби най­ближчим часом наша кра­їна ввійшла до двадцятки найрозвиненіших держав світу. Ця програма обго­ворювалася на Президії, ми маємо свої орієнтири на шляху її реалізації. Тож, я певен, профспілки зроблять усе від них за­лежне для успішного ви­конання президентської програми.

– Юрію Миколайовичу, чи можете ви як лідер наймасовішої профспіл­кової організації України дати нашим співгрома­дянам практичні поради щодо того, як у нинішніх непростих умовах доби­ватися права на гідну працю і гідне життя? Ін­шими словами, чи є у Вас рецепт прогресу?

– Толерантність. Мир. Витримка. Тільки не екс­тремізм і не крайнощі. Потрібно шукати не те, що нас роз’єднує, а те, що об’єднує.

28.11.2011

Коментарі

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини