СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Соціальний діалог - це коли сторони одна одну чують

Під завершення року на тлі уваги суспільства, прикутої до соціально-економічних реформ, оголошених владою, досить скромно, «без фанфар» і офіційних заходів, зустріла своє п’ятиріччя Національна тристороння соціально-економічна рада (НТСЕР), - головний «атрибут» соціального діалогу і найважливіший орган соціального партнерства в Україні.

Щоправда, ідея створення такого органу народилася раніше і за надзвичайно критичних обставин. У 1992 році, коли інфляція підскочила на тисячі відсотків і Україна занурилася у масові страйки і всеохоплюючу конфронтацію, профспілки і тодішній Президент Леонід Кравчук взялися шукати виходу із ситуації за столом переговорів. Наслідком домовленостей стало утворення Національної ради соціального партнерства. Згодом соціальне партнерство було розширене економічним компонентом. Уже три сторони  - Уряд, профспілки, роботодавці – звернулися до Президента з поданням про перетворення Національної ради соціального партнерства у Національну тристоронню соціально-економічну раду. Згідно з Президентським указом від 29 грудня 2005 року і народилася НТСЕР, постійно діючий консультативно-дорадчий орган при Президентові України, утворений з представників Кабінету Міністрів, об'єднань роботодавців та  професійних спілок, компетенцією якого є узгодження питань економіки і соціально-трудової сфери. «Однак, цей інститут соціального діалогу може знову «змінити формулу»», - вважає заступник Голови ФПУ Григорій Осовий і пояснює, - адже соціальний діалог живий – і відповідно до умов постійно розвивається». Це інтерв’ю про його розвиток в Україні.

- Як складалися діалогові відносини з появою НТСЕР?

- Якщо до 2006 року діалог з виконавчою владою будувався на договірних засадах, прописаних у Генеральній угоді, то за останні 2-3 роки вибудувано правову основу взаємодії з органами влади на тристоронній основі. На додаток до базових законів України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про організації роботодавців», «Про колективні договори і угоди», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», у 2008 році прийнято Закон «Про Кабінет Міністрів України» і затверджено регламент Кабінету Міністрів, якими Уряд фактично визнав себе і учасником діалогового процесу, і відповідальним за взаємодію з організаціями профспілок і роботодавців у питаннях вироблення і реалізації соціально-економічної політики. Уповноважені представники Спільних представницьких органів профспілок і роботодавців почали брати участь у роботі урядових комітетів й засіданнях Кабінету Міністрів. А 23 грудня Верховна Рада ухвалила Закон «Про соціальний діалог в Україні».

- Наскільки профспілкова думка дійсно є затребуваною?

- За тиждень на урядових комітетах розглядається до 50-60 проектів законів, постанов і розпоряджень, які передаються на розгляд Кабінету Міністрів. Приблизно четверта частина з них тісно пов’язана зі сферою праці, або із соціальним захистом. Минулого року фахівці ФПУ опрацювали більш як 1700 різноманітних нормативно-правових документів, у тому числі у рамках Генеральної угоди, звернень міністерств і профільного комітету ВР. Це величезне навантаження на Федерацію профспілок, але необхідно «бути напоготові». Більшість з документів потребує експрес-аналізу або детального обговорення, а часом і негайного реагування членських організацій ФПУ чи Спільного представницького органу профспілок, аби не допустити погіршення соціально-економічних умов працівників чи повноважень профспілок на представництво і захист їхніх прав та інтересів спілчан.. Прикладом може бути те, що сталося 29 грудня, коли на засіданні Кабінету Міністрів розглядалося питання щодо функції міністерств.

- Йдеться про Указ Президента від 24 грудня 2010 р. «Деякі питання організації роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади»?

- Проект цього указу не направлявся на обговорення профспілкам. А коли ми з ним ознайомилися, виявили, що в типових положеннях про засади діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади відсутнє питання соціального діалогу, необхідності взаємодії з роботодавцями та профспілками. Зрозуміло, ми одразу забили тривогу. Було підготовлено звернення до Президента за підписом голови ФПУ і голів всеукраїнських профспілок, що входять до складу Федерації. А на черговому засіданні Кабінету Міністрів я привернув увагу Прем’єр-міністра до цієї проблеми: чи це технічна помилка команди, що працювала над документом, чи відбувається зміна ідеології у підходах до засад соціального діалогу. Після мого виступу Микола Азаров оперативно доручив доопрацювати положення про міністерства з урахуванням зауваження від профспілок. Думаю, і реакція Президента буде позитивною, адже Віктор Янукович на зустрічі з профспілками 19 березня 2010 запевнив: «широкий соціальний діалог має стати частиною світогляду влади, інструментом політики держави». Але, якби ми не спрацювали на упередження, можливо, і зламалася би роками вироблена цілісна система соціального діалогу.

- Як часто профспілкам доводиться упереджувати чи виправляти «помилки Уряду»?

- Таке періодично трапляється. Тому ми встановили чіткий контрольний механізм, аби проект, що має важливе значення для трудящих, проходив попереднє обговорення у профспілках. Якщо цього немає, ми ставимо питання про повернення документу на повторний розгляд чи проведення додаткових консультацій. Іноді приймається пропозиція профспілок, іноді - компромісні варіанти. Так, коли розроблялося положення про участь громадськості в обговоренні і прийнятті державних рішень, я двічі на засіданнях урядового комітету образно кажучи блокував подальше проходження проекту постанови Кабінету Міністрів, розробленого Міністерством юстиції. Урешті решт ми домоглися певних коригувань. Так, постановою Кабінету Міністрів від 3 листопада 2010 р. № 996 доручено міністерствам, іншим органам виконавчої влади та державним адміністраціям «забезпечити урахування позицій професійних спілок та їх об’єднань, організацій роботодавців під час прийняття рішень з питань, що стосуються формування та реалізації соціально-економічної політики і регулювання соціально-трудових відносин».

На жаль, є і такі випадки, коли пропозиції профспілок не враховуються. Так було на останньому у минулому році засіданні Кабінету Міністрів, коли встановлювався розмір тарифної ставки працівника першого розряду бюджетної сфери у 2011році на рівні 613 грн. Відповідно до законодавства України, він має рівнятися розміру мінімальної заробітної плати. Цього не відбувається з огляду на економічну кризу. На засіданні Кабінету Міністрів я нагадав, що під час підписання Генеральної угоди сторони соціального діалогу домовилися, що із зростанням економіки і збільшенням доходної частини Держбюджету тарифна ставка має наближатися до розміру мінімальної заробітної плати. Однак, ми змушені констатувати (відповідні розрахунки профспілкові фахівці надали Уряду), що з 1 січня цього року відбудеться збільшення розриву мінімальної ставки відносно розміру мінімальної зарплати на 6 гривень, тобто, Уряд не виконує свої зобов’язання за Генеральною угодою. Це не такі значні кошти, що не могли би бути мобілізовані у більш як 300-мільярдному Держбюджеті. Проте, ми не зуміли переконати, або заставити Уряд рахуватися з пропозиціями профспілок, - якщо просто звернення, просто листи – це чомусь не сприймається, очевидно, потрібні більш активні дії спілчан.

- Соціальний діалог і протестні акції можуть уживатися?

- Вони повинні уживатися, коли вже випробувані усі інші варіанти вирішення проблеми. Соціальний діалог - це коли сторони одна одну чують. Якщо домовленості досягаються, позиції узгоджені, враховані інтереси однієї й іншої сторони, - рух відбувається в одному напрямку. А коли переговори не завершилися домовленостями, коли економіко-правові, реальні розрахунки не сприймаються, але профспілки і трудівники абсолютно переконані, що влада помиляється або ігнорує голос «народу», необхідно її «підштовхувати» до розуміння проблеми. Адже це позиція не профспілкової номенклатури, а мільйонів громадян України. Якщо влада дійсно народна, дослухається до народу, який, власне, наділив її повноваженнями здійснювати від свого імені управлінські функції, вона буде реагувати, відходити від містечкових підходів, і вузького мислення посадових осіб, які недооцінили суспільні загрози або суспільні потреби. Адже, конфлікти відбуваються частіше не з причини політики держави взагалі, а в силу бачення окремих осіб, щоправда, буває, й через ситуативну позицію влади чи роботодавців.

- Хто більше зацікавлений у соціальному діалозі?

- Зацікавленість є обопільною. Соціальні домовленості дають змогу країні розвиватися без потрясінь. За стабільного розвитку влада має змогу дивитися на роки уперед, бізнес планувати економічну діяльність, профспілки зацікавлені у робочих місцях і гарантіях зайнятості. Нестабільність, у свою чергу, – це втрати для всіх. Я би сказав, є лише два варіанти: виграють усі чи програють усі. Налагоджений інструмент соціального діалогу максимально враховує позиції і пропозиції трьох сторін і це є цивілізаційний стандарт для Європи, куди ми прагнемо увійти.

- Яка країна є «зразком для наслідування»?

- Зразком може бути Франція, де соціально-економічну раду було утворено ще у 1925 році. Її повноваження, навіть, визначено Конституцією. Орган відрізняється від української моделі. До складу його, окрім профспілок, входять представники різних громадських організацій, і немає представників уряду. Саме вони готують пропозиції, а парламент, уряд їх розглядає, якщо погоджується, втілює в життя. Або входить у дискусії з представниками громадянського суспільства з метою коригування пропозицій у тій частині де вони не узгоджуються з політикою Уряду, проводиться широкий суспільний діалог. Рада у Франції є надзвичайно важливою інституцією. Свідченням того є приїзд новообраного Президента Ніколя Сарказі вже на 7 день своєї каденції до цієї установи, аби попросити підтримки у проведенні реформ. Рада Франції відтворює усі суспільні проблеми. Ми поки що маємо модель «класичного трипартизму», і діяльність органу звужується до проблем відтворення і використання праці в Україні. У Росії також існує «Трехсторонняя комиссия регулирования социально-экономических отношений». Однак, є і новація – Общественная палата - інститут громадянського суспільства, до якого входять 42 представника різних громадських організацій. У нас поки що цього немає.

- А буде? Це питання обговорюється?

- Ми, дійсно, сьогодні на шляху змін формату соціального діалогу, а, точніше, на роздоріжжі: розширювати повноваження вже іонізуючої Національної ради чи зробити її за новою формулою -  «3+1», тобто окрім профспілок, Уряду і роботодавців, ввести асоційованими членами до неї інші громадські організації. Їх надзвичайно багато в Україні – лише на національному рівні близько 2,5 тисяч. І якраз це є проблемою, передусім, технічною: як провести, скажімо, їхнє делегування до Ради, і як виділити, хто з них більш «значущий». З іншого боку, серед колег-профспілковців є побоювання, що розширення формату Національної ради і заповнення її різними представницькими структурами громадянського суспільства призведе до «розмивання» представництва в Раді самих профспілок, адже проблем у суспільстві надто багато, і кожна соціальна, професійна чи група інтересів буде намагатися ставити на передній план свої. Наслідком цього може бути зниження впливу профспілок на Уряд і рівень вирішення трудових питань.

Дехто з колег висловлюється за поетапне розширення Національної ради. Наприклад, ціни на споживчі товари, тарифи на житлово-комунальні послуги  є, швидше, не сферою праці і прерогативою профспілок, а сферою відносин громадянина з надавачами послуг. Організації з захисту прав споживачів мають слідкувати, аби і комунальні послуги були відповідно якісними, і споживачі були спроможні їх оплачувати. Деякі аспекти діяльності, які традиційно перебували у сфері профспілок, можуть і мають передаватися іншим інституціям. Такі пропозиції містив перший варіант Національної доповіді профспілок Президенту «Стан соціального діалогу і перспективи розвитку». Однак згодом, мені як одному з розробників документу, довелося коригувати положення з огляду на те, що більшість членів НТСЕР не підтримало розширення формату, вважаючи це передчасним. Однак, я упевнений, наша модель соціального діалогу буде еволюціонувати, чи як в Росії, де інституції діють паралельно: сфера праці та інші сфери життєдіяльності людини і громадянина, чи як у Франції, коли в соціально-економічній раді функціонують різні секції, які розглядають актуальні питання для громадян країни і виробляють відповідні пропозиції органам влади, у тому числі проводять попередню громадську експертизу законодавчих актів, що ініціюються депутатами чи урядом.

11.01.2011

Лілія Соколова, Медіа-центр ФПУ

Коментарі

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини