ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Майно має залишитись у профспілок, вважає соціальний експерт Юрій БУЗДУГАН

– Юрію Олек­сійовичу, ще 2006-го у статті «Сімнадцять мільярдів, які нам не належать» Ви писа­ли про початок «кампанії полювання на профспіл­ки». Йшлося про певну тех­нологію знищення проф­спілок шляхом нацькову­вання «нових» на «старі». Хай там як, але, хоч і мину­ло п’ять років, нинішня влада не лише не зупинила «кампанії», а й навіть поси­лила її, так би мовити, під­давши жару. Що можете сказати з приводу такого розвитку подій?

– Справді, нині можемо кон­статувати мінімум п’ять ро­ків відкритої, ще й заохочу­вальної війни держави зі своїми профспілками. Втім, давайте по порядку.

У нашій країні немає капі­талістів. Тобто немає лю­дей, котрі створюють капі­тали. Є рейдери, які захо­плюють чужі капітали, і є менеджери, котрі чужими капіталами управляють. Усі попередні двадцять ро­ків тривав процес відбиран­ня майна; його приватизу­вали, але не через сертифі­кацію, а шляхом рейдер­ських захоплень. Згодом пе­рерозподіляли. Нарешті на­став момент, коли все май­но вже захопили, прихвати­зували, вкрали, відібрали, переприватизували, переді­лили. І, до речі, досі ще ді­лять. Як мені відомо, нині в Україні залишилося всього кілька комплексів. По-перше, земля. Але її теж збираються приватизувати й пустити на дерибан. По-друге, Укрзалізниця. Але вже 3-го листопада Верхо­вна Рада розглядала питан­ня про приватизацію Укрза­лізниці. І, по-третє, проф­спілкове майно. Чому саме профспілкове? А тому що, приміром, санаторії, які під­лягали Міністерству оборо­ни, приватизовано вже на 90 відсотків; оздоровниці Мі­ністерства освіти і науки – на 85 відсотків. Останнє, чим хижак іще може пола­сувати, – це профспілкові санаторії, котрі якраз на 80–90 відсотків збережено! Зау­важте, це при тому, що на­віч шалені атаки на проф­спілки: мовляв, які погані, розпродають санаторії...

Отже, у полі уваги олігар­хів, рейдерів – сучасних шарикових – один із остан­ніх ласих шматків. А оскільки вони – сили де­структивні, які ані будува­ти, ані управляти не вмі­ють і не збираються цього робити, то воліють красти, забирати, ділити. Цілком шариковська психологія.

– І при цьому навіть не йдеться про розкішні са­наторії, приміром, у Кри­му. Насправді йдеться про сотні оздоровниць, розташованих неподалік обласних центрів, де хво­рі трудівники, їхні діти, вагітні жінки впродовж десятків років мали змогу одержати реабілітацію, поліпшити здоров’я, щоб, забувши нарешті про свої біди, повноцінно присту­пити до роботи...

– Справді, основна маса са­наторіїв – дрібні, за 30–40 км від обласного центру. У них лікують серцево-судинні за­хворювання, захворювання шлунку, печінки, ендокрин­ної системи, кровообігу, зору, опорно-рухового апа­рату тощо. В кожній області у профоздоровницях іще до­недавна щороку лікувалися й відпочивали сотні тисяч людей. В одному з кардіоло­гічних санаторіїв неподалік Харкова мені назвали циф­ру: 25 тисяч людей на рік.

І ось усе, що за законом на­лежить трудівникам, нині в них відбирають, не гребу­ючи при цьому найбру­тальнішими методами. А що ці загарбники роблять і надалі робитимуть, віді­бравши у профспілок сана­торії й колишні піонерські табори, відомо: відремон­тують, продадуть – і буде це, приміром, затишний готель, де впродовж року «відпочинуть» не 25 000 лю­дей, а... 25. Такий собі ши­карний бордель для бага­теньких. Тим більше, що санаторії розташовані, як правило, у дуже мальовни­чих місцях. Навіщо море?! Півгодини машиною й ві­дірватися можна на повну.

Потім, звичайно, це дове­деться відбирати. І ми від­беремо. Я одразу хочу офі­ційно попередити тих, хто збирається дерибанити, і тих, хто готовий скупову­вати крадене: ми це будемо безплатно відбирати на­зад. Майте на увазі: це ваші ризики.

Урешті-решт профспілкове майно однаково залишить­ся у профспілок, адже це надбання всіх трудівників України. Систему відтво­рення трудового потенціалу має бути збережено за будь-яку ціну. І це буде зроблено.

– Правду кажучи, важко собі уявити цей дивний розрахунок рейдерів на «мовчання ягнят», коли фактично перебуваємо, так би мовити, на долоні Європи й мріємо увійти до Євросоюзу...

– Аякже, на повен голос за­являємо, що йдемо в Євро­пу, і все в такому дусі. А тим часом знаєте, що стало знаковою подією для Євро­пи під час російсько-грузинської війни? Не захоплення Цхінвалі, не просування ро­сійських танків. Як не див­но, викрадення двох амери­канських джипів. Річ у тім, що американці були при­сутні в Батумі як спостері­гачі, а коли в місто ввійшли росіяни, то два джипи – власність цих американ­ських спостерігачів – зни­кли. Але для європейців, американців право власнос­ті – приватної, державної, церковної, громадської, не має значення, – святе право. Той, хто забирає собі чужу власність, з їхньої точки зору – дикун, варвар.

Ми ж нині маємо ситуацію з претензіями, наїздами на профспілкове майно. І це – пряме зазіхання на базові, засадні європейські принци­пи. Наша ситуація не є для Європи чимось чужим, від­стороненим. Це вже не суто українська справа. Федера­ція профспілок України – ор­ганізація, яка входить до МКП, МОП. І, отже, спроба відібрати профспілкове майно в Європі буде розціне­на – а в Президента В. Яну­ковича й без того не найкра­щі нині стосунки з Європою – як нехтування базовими принципами свободи й де­мократії. Із серйозними ви­сновками щодо керівництва України. Для Європи приму­сове відбирання профспіл­кового майна може виявити­ся важливішим за ув’язнення Юлії Тимошенко. Адже, як я вже казав, ідеть­ся про невідчужуване право – право власності.

– І все-таки Федерація профспілок України зму­шена боротися й обстою­вати законні права на профспілкове майно сама.

– У боротьбі за своє законне майно Федерація, повто­рюю, не лишиться на само­ті. Це тут, в Україні, ФПУ сама тримає оборону проти олігархів і рейдерів. Але наша Україна – дивовижна країна. Глобально вона ру­хається до «золотого мільяр­да» в правильному напрям­ку. Щоб досягти цієї мети, слід подолати три бар’єри: свобода, справедливість, ефективна економіка. Сво­бода в нас уже є, вибороли, вона навіть у повітрі відчу­вається. Нині ми перебуває­мо в переддень досягнення справедливості. І в цьому контексті питання проф­спілкового майна стає прин­циповим щодо справедливо­го розподілу. А різного роду несправедливість наш на­род дедалі менше схильний терпіти. І в подоланні бар’єра справедливості одну із ключових ролей відіграють саме профспілки. Трудівни­ки примусять лідерів країни зробити правильні кроки, бо наш народ завжди був му­дріший за своїх політиків.

У нас завжди була міцна санаторно-курортна систе­ма, яка, ще раз наголошу, забезпечувала відтворення трудового потенціалу, тож зрозуміло, що її збереження – не проблема окремої лю­дини чи навіть організації. Це питання державної ваги, і тут треба стояти насмерть.

Бесіду вела Тетяна Моргун, «ПВ»

24.11.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини