ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Освіта – пріоритетний сектор розвитку міста

Інтерв’ю доктора філософських наук, професора, академіка НАПН України, ректора Київського університету імені Бориса Грінченка Віктора ОГНЕВ’ЮКА після підсумкового громадського обговорення стратегії розвитку міста Києва до 2025 року

Як відомо, охоплення освітою є другим завданням з-поміж восьми цілей розвитку тисячоліття до 2015 року. Декларацію тисячоліття ООН, яка й подає згадані глобальні цілі розвитку, було ухвалено у ве­ресні 2000-го главами держав та урядів 189 країн, у тому числі України. Все це свідчить про надзвичайну важливість якісної освіти у сучасному житті. Укра­їна своє завдання у цьому контексті сформулювала так: «Забезпечення якісної освіти впродовж жит­тя». Кожне з цих п’яти слів по-своєму є окремим за­вданням. Отже, слід гадати, керівники нашої дер­жави, а в світлі Стратегії розвитку Києва й очільни­ки столиці, розуміють, що для виконання поставле­ного завдання, окрім залучення значних матеріаль­них, людських і фінансових ресурсів, необхідно широ­ко мислити, добре відчувати виклик часу, вміти по­єднувати раціональний і творчий підходи. Саме на це й покладає великі надії армія українських освітян.

– Вікторе Олексан­дровичу, чи пра­вильно я зрозу­міла: науковці вашого уні­верситету дійшли висно­вку, що стратегічні накрес­лення лише частково сто­суються освітянських за­вдань київських вишів?

– На нашу думку, під час роз­роблення документів такого рівня слід брати до уваги низ­ку вихідних положень. Почну з того, що столиця має міцні підвалини для розбудови су­часної освітньої галузі: сфор­мовано потужну мережу із понад півтори тисячі на­вчальних закладів дошкіль­ної, загальної середньої, поза­шкільної, професійно-технічної та вищої освіти; забезпе­чено розвиток кадрового по­тенціалу; запроваджено про­грамний підхід до розвитку столичної освіти – маю на увазі програму «Освіта столи­ці 2010–2015 рр.».

Нині у Києві навчається й ви­ховується понад 900 тисяч осіб. Кожен третій киянин за­лучений до освітнього проце­су, а кожний сотий – має нау­ковий ступінь. У Києві створе­но унікальне науково-освітнє, культурне й духовне середо­вище. Освіта виокремлюється тут як стратегічний пріори­тет, оскільки це єдина сфера діяльності, що концентрує таку кількість людей. Плюс майже 121 тисяча педагогів.

Київ зберігає лідерські пози­ції у загальнонаціонально­му масштабі, що, зокрема, засвідчують результати зо­внішнього незалежного оці­нювання випускників сто­личних шкіл. Але без вклю­чення до стратегічних на­креслень донині не викорис­товуваного потенціалу роз­витку, сконцентрованого у сфері освіти та в інституціях громадянського суспільства, проблеми можуть бути серйозною перешкодою на шляху модернізації Києва як міста сталого розвитку.

Але зі стратегії наразі незро­зуміло, як використовувати­меться потенціал державних і приватних університетів, наукових установ.

– А як стосовно вашого університету?

– Переважна більшість ви­щих навчальних закладів Ки­єва належать до державної форми власності. Мабуть, тому і в документі пріоритет надано навчальним закла­дам територіальної громади столиці: дошкільним і за­гальноосвітнім, а також професійно-технічним. Разом із тим невизначеною залиша­ється роль вищих навчаль­них закладів, які є комуналь­ною власністю. Йдеться про наш університет і шість на­вчальних закладів I–II рівнів акредитації. Тим часом саме вони посідають ключове міс­це у підготовці кадрів для за­кладів освіти, культури, охо­рони здоров’я, місцевого са­моврядування та управління – бюджетної сфери загалом. Гадаємо, що інтеграція цих закладів в один потужний університет може стати запо­рукою розвитку освіти та вті­лення стратегії у життя.

Загалом маємо диспропорції у використанні коштів на утримання мережі навчаль­них закладів і власне на осві­ту громадян. До прикладу, ре­сурсомістку мережу навчаль­них закладів створено без урахування витрат на її утри­мання, тож маємо значний відсоток морально застарі­лих основних фондів, унаслі­док чого неефективно вико­ристовуються ресурси. Київ, на чому наголошував Олек­сандр Попов, має виробити власний освітній стандарт, який забезпечить розв’язання зазначеної проблеми і ство­рить умови для рівного досту­пу до якісної освіти.

На це має бути спрямовано перехід від процесно-орієнтованого управління до управління розвитком осві­ти. Основним пріоритетом має бути освіта й наука, оскільки саме вони визнача­ють вектори суспільно-економічних і духовних трансформацій суспільства.

Столична освіта потребує пе­реходу від моделі підтримки функціонування системи на­вчальних закладів до моделі випереджального розвитку на засадах стратегічного пла­нування, проектного менедж­менту та лідерства. Це сучас­ний підхід. Про важливість модернізації освіти давно й багато пишуть, на цьому на­полягають прогресивні нау­ковці та освітяни. Забезпе­чення такого переходу й мала б передбачати стратегія.

– Ви також висловилися на підтримку автономіза­ції вишів, у тому числі Ки­ївського університету іме­ні Бориса Грінченка...

– Діяльність вищого навчаль­ного закладу не може залежа­ти від суб’єктивних чинників. Робота університету, незалежно від форми власності, має регулюватися лише законом, а автономія має бути інстру­ментом, який забезпечує його розвиток. Університет не му­сить щодня питати дозволу, чи можна здати в оренду віль­ні приміщення, списати май­но, термін використання яко­го давно минув, тощо. Одне слово, автономія стосується раціонального використання матеріально-технічної бази, що може дати додатковий ре­сурс розвитку, свободи у впровадженні та поєднанні гнуч­ких форм організації навчаль­ного процесу, різноманіття та погодинного розподілення дисциплінарних курсів і бага­то іншого. Врешті-решт усе зводиться до одного – і голов­ного! – завдання: забезпечити якісну сучасну освіту, рівний доступ до неї, підготувати ви­сококваліфікованого, куль­турного, всебічно розвинено­го фахівця-лідера.

Найперша й головна помил­ка: у нас до освіти ставляться як до бюджетозатратної сфе­ри. Проте як можна недооці­нювати величезний потенці­ал для формування людсько­го, соціального капіталу?! Ще наприкінці 80-х років мину­лого століття нобелівський лауреат Г. Беккер довів вели­ку окупність витрат на осві­ту. Щонайменше кожна вкла­дена в освіту грошова одини­ця приростає чотирма. Як справедливо вважають про­відні українські експерти-економісти, зміна статусу ви­шів – із бюджетного закладу, фінансування якого є власне засобом його утримання, на заклад, котрий одержує бю­джетні кошти як плату за конкретні освітні послуги, – дасть змогу підвищити ефек­тивність використання фі­нансів, самостійно, керую­чись здоровим глуздом, ними розпоряджатися. У тому числі провадити й економіч­ну діяльність, без якої сьо­годні не можна уявити повно­цінного університету.

Оскільки цього поки що не маємо, то хоч Київ, порівняно з багатьма столицями світу, має один із найвищих освіт­ніх рівнів населення (47% до­рослих киян мають або здобу­вають вищу освіту; 48% – се­редню або спеціальну серед­ню; 57% мешканців зайняті діяльністю, котра передбачає наявність вищої освіти), про­те у місті спостерігається не­відповідність між високими показниками в освіті та не дуже високими – в економіці. Тому вся освітянська галузь уже не просто промовляє, а волає про необхідність мо­дернізації. Так що річ навіть не в тому, аби держава виді­ляла більше коштів на розви­ток освіти, а в тому, аби вона була реформована розумно й далекоглядно. Навіть за наяв­ного фінансування освіта може поступово розвиватися. Слід долати стереотипи.

Я сказав би так: слова «страте­гія розвитку» мають переду­сім стосуватися сфери освіти. А тут головне – напрямок руху. Адже ми сповідуємо фі­лософію розвитку людського потенціалу, прагнемо вихова­ти духовно розвинених, ро­зумних, діяльних людей, гар­них фахівців, які не лише до­бре мислять, а й спроможні ефективно діяти за будь-яких, у тому числі кризових, ситуа­цій. Ми покликані виховува­ти не напівграмотних спожи­вачів, а класних науковців і практиків, орієнтованих на інновації та високі інформа­ційні технології, здатних під­нести національну економі­ку, вивести її на передові ру­бежі у світі. І в цьому сенсі ре­формування освіти, її висока якість є практично засадни­чим принципом і запорукою нашого економічного зрос­тання, зрештою – формування нового цивілізаційного імі­джу України як європейської держави. А Київ – її столиця!

02.11.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини