ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Олександр ОКІС: «Підтверджувати репрезентативність – в інтересах профспілок»

У Національній службі посередництва і при­мирення кипить робота. Співробітники розглядають документи, що надходять від профспілок та об’єднань роботодавців, необ­хідні для підтвердження їхньої репрезента­тивності. В інтерв’ю «ПВ» голова Служби Олександр Окіс розвіяв деякі міфи щодо ре­презентативності, а також розповів про ді­яльність своєї організації.

– Олександре Ярославо­вичу, су­дячи з на­зви, функція Служби ми­ротворча...

– Дійсно. Але крім сприян­ня врегулюванню колек­тивних трудових спорів, ми також займаємося про­гнозуванням соціально-трудових відносин, у про­цесі яких можуть виникну­ти конфліктні ситуації. Якщо коротко, то наше за­вдання – допомагати в здійсненні конструктивно­го соціального діалогу між роботодавцями та праців­никами. Я б це назвав «ме­діацією відносин». Ми не лише маємо бути посеред­никами та сприяти залаго­дженню конфліктів, а й го­тувати фахових арбітрів, які за столом переговорів, за участю обох сторін вирі­шать конфлікт законним та цивілізованим шляхом.

– Де навчають таких арбі­трів? Адже ця робота по­требує не лише освіти, а й досвіду та певних рис ха­рактеру…

– Давайте подивимося на досвід інших країн. Адже в західних державах анало­гічні служби існують вже понад 100 років. А в нас – лише 12. Головна мета та­ких служб на Заході – не до­водити конфлікт до край­ньої точки, тобто виник­нення страйку. Адже в та­кому разі обидві сторони понесуть вагомі втрати. Тому там готують відповід­них спеціалістів, думка яких є авторитетною для обох сторін. Наведу при­клад Великобританії. Без розгляду справи аналогіч­ною структурою – Службою посередництва і арбітражу – жоден суд не візьметься за неї. Більше того: близько 80% рішень, ухвалених цією службою, потім під­тверджується в суді.

– Складається враження, що без вашої допомоги жодне підприємство не може вирішити свої тру­дові конфлікти…

– Звичайно, роботодавець не завжди охоче йде на за­доволення вимог. Але практика останніх років показує, що за 3–5 місяців питання все одно вирішу­ється. Хоча бувало, що спо­ри тривали й півтора року. Але я ставлю питання так: головне – динаміка у взає­мовідносинах. Роботода­вець має зрозуміти, що без його поступок проблему з місця не зрушити. Зі свого боку, працівники теж ма­ють ставитися до певних проблем з розумінням.

– Чи є у вас повноважен­ня, наприклад, не допус­тити скорочення праців­ників на підприємстві?

– На жаль, заборонити цьо­го ми не можемо. Але ми можемо зробити так, щоб усе відбувалося в рамках закону. Щоб все було узго­джене з профспілковим ко­мітетом, щоб не було за­боргованості із зарплати, щоб були сплачені всі по­датки та внески до Пенсій­ного фонду тощо.

– Можете навести реальні приклади розв’язання трудових конфліктів?

– Якщо брати в процентно­му відношенні, то в 99% ви­падків ініціаторами трудо­вих спорів виступають на­ймані працівники. Найпо­ширеніша проблема – за­боргованість або несвоєчас­на виплата зарплати. Часто зустрічається і невиконан­ня умов праці або умов ко­лективних договорів. Неза­конні звільнення – менше. Якщо говорити про реальні випадки, то хочеться згада­ти такий. Не буду називати підприємство, але це по­тужна компанія в Терно­пільській області. Праців­ники висунули вимоги щодо погашення заборгова­ності із зарплати. Ми зареє­стрували трудовий спір. Не встигли ще до нас прийти документи, як у мій кабінет зайшов навіть не директор, а власник підприємства. І почав розповідати, що ми заважаємо їм працювати. Я йому кажу: виплатіть за­боргованість і не буде жод­них питань. А потім з’ясувалися справжні реалії. Ро­ботодавці заходилися сер­йозно переоснащувати своє підприємство й тому забор­гували зарплату. А це під­приємство працювало з часткою іноземного капіта­лу. І вони чекали кредит від Європейського банку на пе­реобладнання. Але щойно іноземні партнери дізнали­ся про те, що зареєстровано конфлікт, вони заморозили надходження коштів. Ко­ротше кажучи, роботода­вець не менше працівника був зацікавлений у тому, щоб скоріше виплатити зарплату. Питання було за­крите за тиждень, і ми зня­ли спір із реєстрації.

Можу навести ще один при­клад, коли ми сприяли вирі­шенню конфлікту на націо­нальному рівні. Це був спір між Кабінетом Міністрів України і Федерацією проф­спілок України. Ми органі­зували роботу арбітражу, залучивши до розгляду справи досвідчених фахів­ців із різних областей. 11 із 13 вимог, які висувалися профспілками, були задово­лені. Але Кабмін почав за­тягувати їх виконання. Більше того: подав позов до Конституційного Суду, щоб той відповів, чи може уряд бути відповідальною сторо­ною в такому трудовому спорі. А в нас у законі напи­сано: якщо будь-яка зі сто­рін вирішення трудового спору звертається до суду, то всі рішення та дії по цьо­му конфлікту призупиня­ються. За півроку роботи ми все ж таки виграли цю спра­ву в Конституційному Суді.

– На початку року ваша Служба потрапила в епі­центр скандалу. Виявило­ся, що саме ви визначати­мете репрезентативність професійних спілок. Бага­то хто був незадоволений таким підходом. Як Ви це прокоментуєте?

– Чесно кажучи, мені за­вжди здавалося, що вико­нання статей 6, 7 Закону України «Про соціальний діалог», у яких, власне, йдеться про репрезента­тивність профспілок, це не зовсім наша функція.

– Вам закидають заанга­жованість: мовляв, таким чином можна визнати «нелегальною» будь-яку профспілку, яка комусь не догодила…

– Запобіжником заангажо­ваності є чіткі критерії: якщо на підставі поданих документів є очевидним, що певний профспілковий осередок або організація роботодавців налічує від­повідну кількість пред­ставників, чітко передба­чену законом, значить, цей осередок відповідає зако­нодавчим критеріям. Нара­зі на національному рівні свою репрезентативність підтвердила ФПУ та Феде­рація транспортників України. Але документи від організацій профспі­лок та роботодавців продо­вжують надходити. Люди, схоже, перестали боятися.

– Тобто, профспілки не зобов’язані проходити тест на репрезентативність?

– Звісно, ні. Адже це ро­биться в їхніх інтересах. Ми ж говоримо про взаєм­ну відповідальність сторін, про соціальний діалог. Отже, роботодавець, що має відповідний рівень представництва, визначе­ний законом, буде мати справу лише з профоргані­зацією, яка, в свою чергу, теж набула відповідного статусу представництва.

– Що робити тим проф­спілковим організаціям, які не пройдуть перевір­ку? Самознищуватися?

– Навіщо? Ми не можемо заборонити їм працювати, проводити свої акції чи за­ходи. Але якщо вони хо­чуть дійсно впливати на ситуацію, то мають приєд­натися до тих профспілок, які підтвердили свою ре­презентативність. Інша справа, якщо організації цікавляться не стільки со­ціальним захистом праців­ників, скільки політикою. Тоді, вибачте, це не до нас. Ми займаємося соціально-трудовими відносинами.

15.10.2011

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини