ЦЯ МОТИВАЦІЯ НЕПІДВЛАДНА ЧАСУ
Мені часто доводилось ставити питання
профлідерам і спілчанам, що для них важливе в перебуванні в профспілкових рядах?
Гадаю одразу здогадаєтесь, яка була відповідь, бо і Вам це, насамперед, сплине
на думку: поїздки рідним краєм, відпочинок гуртом, походи в театр. Ніхто не заперечить
про боротьбу профспілок за робочі місця, оплату і умови праці. Але культ- масова
діяльність, мабуть, витікає з менталітету українців як народу емоційного. Отже,
поговоримо про те, що нам до душі. Наш діалог – з головним інспектором з питань
культпросвітньої роботи Об’єднання профспілок Львівщини Ларисою
Миколаївною Акімовою.
– Ларисо Миколаївно, скільки років
Ви у профспілках?
– Зі студенської лави. Працювати сюди прийшла
42 роки тому, була обрана головою Львівської обласної організації профспілки працівників
культури, згодом – секретарем обласної Ради профспілок з гуманітарних питань, у
1991-му очолила відділ культпросвітницької роботи Об’єднання профспілок Львівщини...
– Словом, увесь свій трудовий досвід
і дотепер віддала питанням культури?
– Так виходить, і не шкодую, бо саме тут мені, народженій на Донеччині
в старожитній козацькій Дружківці, місті потужного у свій час машинобудування
та гірничодобувної промисловості, довелось пізнати глибину та красу мистецької Львівщини.
Мала приємність спілкуватися з цікавими людьми – художниками, акторами, журналістами,
науковцями численних музеїв.
– Ваша щоденна праця була віддана трудовим колективам профспілкових
Будинків культури, просвіти, художнім колективам профспілок? Скільки їх було
кількісно і якісно, бо йдеться ж про зразкові, народні.
– Для прикладу, в 1986 році на утриманні профспілок діяли 73 будинки
культури, в яких працювали 169 аматорських колективів, у 1999-му – 65, в яких працювало
стільки ж художніх колективів, рік тому у 23 Будинках просвіти діяло 89 колективів,
з яких – 79 зі званнями народних і зразкових.
– Нещодавно подано кілька колективів з освітніх закладів
на присвоєння звання народного власне по профспілковій лінії, але такі звання присвоюються
й в системі державних установ. Чи є між ними різниця в преференціях?
– Звання народного присвоюється також Міністерством культури за
поданням управління, департаменту культури облдержадміністрації. Але й ті колективи,
які отримали це звання за поданням адміністрації і профкомів трудових колективів
до регіональної Профспілки і затверджені Федерацією профспілок України за фінансової
можливості підприємств, установ, мають таке ж право на 20 відсотків доплат до
зарплатні керівникам. Фактично звання рівноцінні.
– Для мене незабутні конц е р т и а м а т о р с ь к и х
профспілкових колективів після одного зі з’їздів ФПУ, а також Центрального Комітету
профспілки працівників освіти. Скажу чесно: сльози радості і якогось невимовного
щастя не просихали протягом цих прекрасних, натхненних 2-ох годин. Тож добре розумію,
чому наші спілчани найперше в мотивації членства згадують культмасову роботу профспілок.
– Так, життя профспілкової культури цікаве, активне. У 2010 році
в Києві відбувся, наприклад, прекрасний звіт майстрів мистецтв художніх колективів
Львова «Духовний скарб Галичини – тобі, Соборна Україно» в Національному Палаці
мистецтв «Україна». Через три роки – обласний фестиваль хорового співу (безкоштовно,
як завжди, де виступають профспілкові колективи) для львів’ян і гостей міста «Пісенна
розмова». Показали своє красиве мистецтво для гостей з Європи наші художні колективи
у 2017-році в актовій залі Львівського національного університету ім. Івана Франка
під час відзначення 200-річчя утворення на теренах Галичини профспілок сьогоднішньої
України.
– Політ аматорського мистецтва до слухача дещо перервала
пандемія і економічна ситуація, скорочення підприємств. То де щ е х уд о ж н я
с а м о діяльність – в дії і на висоті?
– В освітніх закладах, зокрема. У львіських вишах, профтехосвіті.
– А концерти?
– Дуже важливі – благодійні концерти на підтримку ЗСУ, виступи
в медустановах та реабілітаційних центрах, де видужують наші воїни і захисники.
З 2000-х років по теперішній час учасники аматорських творчих колективів
організовують свята, пов’язані з народним релігійним календарем, з вшануванням
історичних постатей, проводять святочні академії до державних свят.
Треба визнати: значною мірою успіхам сприяла встановлена у 1994 році
Виконкомом Об'єднання профспілок Львівщини і Центром народної творчості управління
культури держадміністрації Відзнака «За значний вклад у національно-культурне
відродження». Тож упродовж 30 років 52 представники творчої інтелегенції, аматорські
колективи та їх керівники стали володарями цієї Відзнаки, отримали грошову винагороду
з преміального фонду, який був сформований членськими організаціями ОПЛ.
– Що сьогодні потрібно для функціонування культури і к ул
ьт м а с о в о ї р о б о т и профспілок?
– Треба «прості речі»: мир, фінансова стабільність підприємств, самовідданість
спеціалістів. Останнього нашим людям і у багополучні, і сьогоднішні важкі часи
не бракує. Ми говоримо мовою цивілізації і збереження найдорожчого – життя людини.
Культура завжди виступала промовистим маркером нашої ідентичності.
Неоціненний внесок у скарбницю національної культури внесли наші самобутні аматорські
колективи з профспілкових закладів культури: Заслужена хорова капела «Боян» ім.
Євгена Вахняка з національного університету ім. І.Франка, симфонічний оркестр і
камерний «Аколада» Львівської політехніки, вокальні колективи «Дзвінке джерело»
і «Сузір'я», ансамблі бандуристок «Галичанка», «Заспів», «Зоряниця», «Джерело
Розточчя» і «Кобза» університету ветмедицини і біотехнологій, танцювальні колективи
«Черемош», «Горицвіт», «Первоцвіт», «Смерічка» та багато інших.
Пам’ятаємо про тих, хто загинув за Батьківщину, вклоняємося представникам
культурного фронту, які боронять нашу духовність, своєю творчістю плекають могутність
духу і незнищенність нації, наближають Перемогу.
РОЗМОВЛЯЛА
ОЛЬГА ЛОБАРЧУК,
ЛЬВІВСЬКА ОБЛ.
07.04.2023
|