ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

ВІКТОР ТУРМАНОВ: «НАШЕ ЗАВДАННЯ – ЗБЕРЕГТИ ГАЛУЗЬ»

І нтерв’ю з головою Профспілки праців­ників вугільної про­мисловості України Віктором Турмановим з нагоди Дня шахтаря.

– Останніми роками пи­танням номер один у ву­гільній галузі залишаєть­ся заборгованість із зарплати. Станом на 18 серп­ня 2021 року загальний об­сяг заборгованості із зарп­лати в галузі працівникам державних вугледобув­них підприємств сягнув 1,1 млрд грн. Це переви­щує показник усіх попере­дніх років. Як би Ви проко­ментували таку ситуацію?

– З кожним роком ситуа­ція у вугільній галузі із зарплатною заборгованістю тільки погіршується. Протя­гом останнього п’ятиріччя, скільки б ми не зверталися до Уряду, безпосередньо до Прем’єра, відчутних зру­шень немає. Чому ж так склалося у вугільній галузі, чому таке ставлення до шах­тарів? При тому, що робота шахтаря найбільш небезпеч­на і шкідлива. По - перше, під землею, по - друге, безпосе­редній вплив шкідливих факторів, які там мають міс­це. Скажу навіть, що остан­нім часом багато добувають вугілля на відбійних молот­ках, на пологому падінні. Я наголошую: це просто раб­ська праця. Наприклад, на Торецьквугіллі залишилося тільки дві шахти, інші вже позакривали, там 60 градусів нахил падіння. Я працював колись, за молодих років, на відбійному молотку – 45 гра­дусів, це справді важка пра­ця! І жодної техніки! Уже не пам’ятаємо, коли державою виділялись кошти на модер­нізацію шахт. Усе робиться вручну – штовхають вагони, насипають. І ніхто у нас не замислюється над тим, яка нині ситуація у вугільній га­лузі. Практичних справ для її поліпшення немає, і найго­ловніша біда – заборгова­ність із зарплати, що зростає. Причина в незбалансовано­му бюджеті. Ми в минулому році акцентували на цьому увагу: потрібно переглянути бюджет. Там закладається недостатньо коштів. Їх ледь вистачає на виплату зарплат шахтарям, та й то із затрим­ками. А потрібно, щоб не тільки платили заробітну плату, а й вкладали кошти на технічне переоснащення шахт, модернізацію галузі.

Я говорив Прем’єр-міністрові, що за рахунок введен­ня нових потужностей ми збільшимо обсяг та реаліза­цію вугілля, тож будемо мен­ше просити коштів з бюдже­ту. А нам виділили 3,5 млрд на всі потреби: і заряджати лаву, і забезпечити охорону праці. Є такі випадки, коли працюють навіть без респі­раторів, що підвищує профе­сійну захворюваність. Деякі шахтарі передають від зміни до зміни коногонку. А вона максимум 7 годин горить. Про яку ж продуктивність праці можна говорити? Ди­віться, до якого стану довели вугільну галузь! Але шахта­рі продовжують працювати навіть у таких складних умо­вах. Не отримуючи по 2–4 мі­сяці зарплату. Це справжнє неподобство.

– Цього року держава виділяла гроші на пога­шення заборгованості із зарплати шахтарям?

– У нас заборгованість ще з 2015 року. І якщо по роках подивитися, то там 56 млн, там 48 млн недоплатили, от і набігає. Станом на 26 серп­ня ц.р. – 1 млрд 17 млн за 2015–2021 роки, і 658 млн тільки за 2021 рік. Це за пів­тора місяця заборгованість, яку лише недавно погасили. Але ж скільки потрібно було писати, ходити, звер­татися до міністра, щоб до Дня шахтаря виплатили. Остання зустріч з Прем’єром відбулася 29 липня ц.р. у присутності профільного міністра, його заступника, який курирує вугільну га­лузь. Я звернув їхню увагу на те, що на складах нако­пичено 290 тис. тонн вугіл­ля. А нам навіть вагони на шахти не поставляють! Якщо це вугілля перевести на гроші, за собівартістю вийде 345 млн грн. Якби це вугілля реалізувати, то ці гроші пішли б на погашен­ня заборгованості із зарпла­ти шахтарям. А вагони по­чали подавати, коли засідав антикризовий штаб. Ну, це ж ненормально. І ось так по кожному питанню дово­диться проштовхувати, по­яснювати, вимолювати. Як сказав міністр, планується перекидання бюджетних коштів на ці потреби. І у нас після Дня шахтаря залиша­ється порожня скарбниця, за всіма статтями немає ні копійки, всі вже використа­ли. Зараз прийшло нове ке­рівництво, міністри, заступ­ники. Вони прийняли про­граму. Подивимося.

– Профспілка вугільни­ків постійно порушує у владних кабінетах питан­ня подальшого розвитку вугільної галузі. Ви звер­талися до міністерства, до Прем’єра і Президента, підключаєте до цього об­ласні адміністрації вугіль­них підприємств. Усе ж таки, які перспективи?

– Ми говорили минулого року про необхідність виді­лення бюджетних коштів на розвиток вугільної галузі. Нічого не виділили. Цього року я знову ставлю питан­ня про необхідність додатко­вих коштів у розмірі 2,5 млрд грн. Але давайте зазир­немо в перспективу, на на­ступний рік. Галузі потрібні нормальне фінансування і розуміння, ми вносимо свої пропозиції Уряду. Що далі? А далі Мінфін на власний розсуд виділяє кошти. Од­нак, існує проста арифмети­ка, наприклад, якщо закін­чився рік і на зарплату ви­трачено певну суму, то дер­жава на наступний рік не може виділяти вдвічі мен­ше. Де тут логіка, не зрозу­міло. Я кажу, що запланова­ної суми коштів недостат­ньо, а мені відповідають, що ми потім додамо. І ми потім як прохачі ходимо з простяг­нутою рукою. Давайте ви­значимося: зараз ми робимо розрахунки, щоб було чим платити зарплату, і просимо 3 млрд на технічне переосна­щення. Не знаю, чи виділять нам ці кошти, і яка ситуація буде в 2022 році.

– Перед кожним, хто приходить на посаду міні­стра енергетики та вугіль­ної промисловості Украї­ни, постає завдання ре­структуризації вугільної галузі. Наразі цей процес актуалізований?

– Після того, як з’явилися новий міністр і його заступ­ник, у нас відновився соці­альний діалог. Нас слуха­ють, направляють наші про­позиції до Кабміну, однак, що стосується реструктури­зації, ця проблема все ще потребує вирішення. Вона полягає в тому, що є програ­ма розвитку вугільної галу­зі, концепція її реформуван­ня, тобто папірці є, а прак­тичних дій немає.

Що таке реформування? Реформи можна проводи­ти, якщо стабільно випла­чується зарплата. Тому варто говорити предметно. Реформи потрібні, і дійсно, є шахти, які слід закрити. Але ж треба думати про створення нових робочих місць. І це записано в кон­цепції. Тут мають також підключитися і Мінсоцпо­літики, і регіональні орга­ни влади. Наприклад, То­рецьквугілля: було 4 шах­ти, зараз 2, які утримують все місто. І викладачі, і всі бюджетники чекають, коли надійдуть шахтарям гроші на зарплату. Якщо закрити й ці дві шахти, що залиши­лися, місто припинить функціонування. А закрит­тя шахт – дуже складний і фінансово затратний про­цес. Аналогічна ситуація в Луганській області, в м. Первомайську. Там від­буваються військові дії, шахти не працюють. Міста перетворюються на прима­ри. Вирішення проблеми реформування галузі пови­нно проводитися послідов­но і виважено. Цього поки немає, зокрема комплек­сного підходу до складного процесу. Сьогодні багато високопосадовців у держа­ві далекі від виробництва і не розуміють ситуації, що склалася у вугільній галу­зі. Тому часто приймають­ся непрофесійні рішення, які паралізують галузь, і я постійно нагадую про це керівникам держави.

Приміром, у Донецькій області є Шахта ім. Сургая. Вона вважається перспек­тивною. У липні ц.р. тут отримали 42 млн грн від ре­алізації видобутого вугіл­ля. 32 млн необхідно спря­мувати на виплату зарплат. Але ж потрібно ще заплати­ти за електроенергію і т. ін. Шахта намагається само­стійно вирішувати всі ці пи­тання, за рахунок пошуку внутрішніх можливостей. Якщо ж дати їй трохи дер­жавної підтримки, то вона б почала більш ефективно розвиватися, збільшила б прибуток і, відповідно, від­рахування до бюджету.

– У 2008 році до Дня шахтаря було прийнято Закон України «Про під­вищення престижності шахтарської праці». Яка його подальша доля?

– Він не працює. Це про­сто біда. Тепер для того, щоб його відновити, потрі­бен ще один закон. Але перспектив немає. На жаль, скасовано пільги, за­безпечення пільговим ву­гіллям і т. ін. Ми зараз від­новлюємо роботу щодо по­вернення пільг для праців­ників, пенсіонерів і ветера­нів вугільної галузі. Проф­спілка не мовчить, в регіо­нах ми проводимо акції протесту. Нещодавно від­булася акція у м. Львові, інформуємо місцеву владу про проблеми шахтарів і висуваємо економічні та соціальні вимоги.

19 серпня відбулося засі­дання президії нашої проф­спілки, де розглянуто пи­тання виплати зарплат і вдосконалення норматив­но - правової бази діяльності державних шахт. За рішен­ням президії ми звернулися до Уряду й особисто Прем’єра з пропозицією провести під його голову­ванням нараду з проблем галузі, запросивши до учас­ті також представників Мінфіну, Мінекономіки, Мінсоцполітики, Міненер­го, губернаторів вугільних регіонів – Донецької, Луган­ської, Волинської, Львів­ської областей, і безумовно, профспілки. Давайте послу­хаємо думки людей з місць, нехай генеральні директо­ри вугільних підприємств розкажуть, як вони збира­ються виходити із ситуації, що склалася. У вересні ми плануємо провести пленум нашої профспілки, присвя­чений проблемі подальшо­го функціонування вітчиз­няних вугільних підпри­ємств.

Наразі говорять про перспективи використан­ня зеленої енергетики. Ні­бито вугілля нам більше не потрібне. Але я хочу сказати, що ще мінімум 30 років вугілля і теплова енергетика будуть затре­буваними. Ми не можемо довести до закриття ві­тчизняні вугільні шахти. Адже потім що, будемо за кордоном вугілля закупо­вувати? Але тоді й ціна на нього значно зросте. Наше завдання – зберегти га­лузь. Вугілля державі по­трібне. І ми будемо постій­но виходити з ініціативою і вносити пропозиції про­фільному міністерству й Уряду, сподіваючись на те, що шахтарів почують.

РОЗМОВЛЯВ

ЮРІЙ РАБОТА

05.09.2021

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини