Профспілка – останній оплот у захисті трудящих від свавілля роботодавців
На сайті Верховної Ради України була розміщена петиція, яку подав
заступник голови профкому первинної організації ПМГУ Північного гірничо-збагачувального
комбінату Павло Третьяков (м. Кривий Ріг). У тексті електронної петиції, зокрема,
зазначалося: «Прошу (вимагаю) не розглядати законопроєкт № 2681 як такий, що порушує
та обмежує права профспілок в Україні». І хоча петиція зібрала 25 тис. голосів,
парламентський Комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів
фактично її проігнорував.
Про позицію щодо законопроєкту №
2681, очікування та реакцію на рішення профільного Комітету – розмова з автором
петиції Павлом Олександровичем Третьяковим.
–
Павле Олександровичу, чому Ви прийняли рішення зареєструвати на сайті
Верховної Ради України петицію «Про нерозгляд законопроєкту № 2681 як такого,
що порушує права профспілок в Україні»?
– Добрий початок – половина діла. Усе
почалося з лібералізації трудового законодавства та внесення інших
законопроєктів, які у разі їх прийняття значно погіршать права найманих
працівників і суттєво обмежать права профспілок в боротьбі за права членів
профспілки. У зв’язку з відставкою Кабінету Міністрів Олексія Гончарука дані
законопроєкти були відкликані, і ми відчули, що це довгоочікувана і перша
перемога, нехай невелика, але все-таки перемога. Однак ми чітко розуміли, що
це не кінець, усе ще попереду, і не помилилися. Ми знали, що справжні автори й
замовники цих проєктів ще при владі, і вони чекають вдалого моменту, щоб знову
подати ці антисоціальні проєкти на розгляд.
За законопроєктом № 2681 профспілки
втрачають насамперед право на захист: як колективний захист працівника через
профспілки, так і захист своїх профактивістів, адже у роботодавця
відкриваються можливості без погодження з профспілкою покарати або звільнити
активних її представників – членів виборних органів за їх принципову позицію.
По-друге, профспілки втрачають функції
контролю над важливими для колективу сторонами діяльності роботодавця: участі
в колективних переговорах, узгодження форм оплати праці, контролю в питаннях
охорони праці та ін. Відсутність у профспілок функцій громадського контролю дозволить
стороні роботодавця приймати наші аргументовані заперечення просто «до уваги»
без обов’язкового розгляду і виконання, що вже, в принципі, і почалося, адже
так і вчинив профільний комітет ВРУ з нашою петицією.
По-третє, відбувається мінімізація державних гарантій
діяльності профспілок, у тому числі й первинних організацій, які є основою
профспілкового руху. Я представляю профком первинної організації і чудово розумію,
що первинка без державних гарантій діяльності перетвориться на що завгодно,
але тільки не на захисника найманих працівників.
І нарешті, даний законопроєкт ставить під загрозу сам
соціальний діалог, а ми чудово розуміємо, що тільки повноправний діалог
здатний регулювати інтереси трьох соціальних сторін: державні інтереси, інтереси
бізнесу та інтереси безпосередньо працівників, а отже, забезпечити в нашій
країні соціальний мир.
Ось тоді ми на засіданні профкому ПО ПМГУ Північного ГЗК і
вирішили зареєстрували нашу петицію «Про нерозгляд законопроєкту № 2681 як
такого, що порушує права профспілок в Україні». Ми чітко розуміли, що даний
законопроєкт вносить настільки руйнівні зміни в діяльність профспілок, що
знищить профспілковий рух. Але профспілка була, є і буде останнім оплотом у
захисті трудящих від свавілля з боку несумлінних роботодавців.
– На який результат від розгляду петиції Ви розраховували?
– Ми розраховували, що петиція набере необхідну кількість
голосів і буде розглянута відповідно до Закону України «Про Регламент Верховної
Ради України»: на неї звернуть увагу всі народні депутати і широка
громадськість. Адже руйнування профспілок стосується не тільки профспілкових
організацій – це руйнування найпотужнішої громадської інституції!
Певних результатів ми все-таки досягли. Спільними зусиллями і
колективними діями ми не тільки зібрали необхідну кількість голосів на підтримку
петиції – ми сформували вагому спільноту однодумців, які на перший поклик
своїх профспілкових організацій готові реагувати і відстоювати свої права.
Тим самим ми створили ще один інструмент впливу, щоб достукатися до нинішньої
влади, яка, на жаль, не хоче нас чути. Але ми зробимо все можливе, щоб вони
нас не ігнорували.
– Як відомо, петиція набрала 25 тис. голосів, але парламентський
Комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, розглянувши її
на своєму засіданні 3 червня, лишень зазначив у рішенні, що «інформацію, викладену
в електронній петиції, взяти до відома», водночас рекомендувавши законопроєкт
№ 2681 Верховній Раді України до прийняття у першому читанні. Як Ви прокоментуєте
таке рішення?
– Своїми діями влада в черговий раз показала, що вона не
тільки не хоче чути і брати до уваги думку своїх громадян, а й порушує чинне
законодавство України. Влада також чітко продемонструвала, що не хоче зважати
на одну із сторін соціального діалогу – профспілки, що їй не потрібен ні
діалог, ні одна з його найпотужніших сторін – люди!
– Який, на Вашу думку, алгоритм дій наразі необхідний для
того, щоб усе ж відбити оцей зухвалий наступ на права профспілок?
– Ми не повинні допускати такого зневажливого ставлення влади
– народних депутатів, профільного комітету до своїх прямих обов’язків
представляти інтереси виборців – своїх прямих роботодавців, тих, хто прийняв їх
на роботу, віддавши свої голоси.
За нами – правда, бо за нами стоять люди, які в ці непрості
часи особливо потребують захисту своїх соціально-трудових прав. Порушники закону
мають понести за це відповідальність. Закони, які стосуються мільйонів людей,
повинні розроблятися виважено та за участю усіх зацікавлених сторін.
Якщо про це забувають, то масові акції протесту мають про це
нагадати.
РОЗМОВЛЯЛА
ОЛЕНА ОВЕРЧУК,
«ПВ»
28.06.2020
|