ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

ІРИНА ПАХУЛЬСЬКА: «ПРОФСПІЛКА – ЦЕ ВМІННЯ БУТИ ЗГУРТОВАНИМИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНИМИ…»

  Центр технічної освіти №1 у м. Івано-Франківську – один з кращих професійних закладів в Україні, з багатою навчальною та практичною базою. На доброму рахунку й тутешня первинна профспілкова орга­нізація, яку понад 15 років поспіль очолює викладач професійної під­готовки Ірина Пахульська. Попри те, що первинка Центру нараховує понад 600 членів, голова профспілки виконує цю роботу на громад­ських засадах. Але це аж ніяк не применшує зроблених справ.

Побувавши в Центрі разом з головою Івано-Франківської обласної організації Профспілки праців­ників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України, до якої належить ЦТО № 1, Зеновієм Павлишиним, почули чимало теплих від­гуків про первинку та її лідера. Тож, не минаю нагоди поспілкуватися з Іриною Зіновіївною про те, чим живе нині первинка, які справи є для неї першочерговими, й власне, чому погодилася на таку, не секрет, непросту громадську ношу.

– Ч ому я погодилася стати голо­вою профорганізації? – запи­тує, на мить задумавшись співрозмовниця. – Якщо згада­ти перший термін, коли мене, ще зовсім мо­лоду, обрали головою, скажу відверто, я на­віть не розуміла, що це за робота, з чим вона пов’язана? Якраз тоді проходила реорганіза­ція училища. Можна сказати, що профспілко­ва організація була, але вона не працювала.

Погодилася тому, що, по-перше, було при­ємно, що колектив довірив мені цю роботу. По-друге, хтось мусить цю роботу вести, пере­конували на зборах один одного колеги. Всі чекали моєї відповіді, я просто не могла від­мовитися.

– І яким був ваш початок?

– Насправді, початок був дуже непростим. Довелося починати з нуля: виготовляти орга­нізаційні документи, печатку організації. В касі не було жодної копійки. А членами орга­нізації виявили тоді бажання бути 30 осіб. Ра­зом ми зібрали кошти готівкою, щоб почати щось робити.

Далі для мене стало важливим зрозуміти, що я маю робити на своїй посаді. Тому почала контактувати з обласною профорганізацією, з досвідченими в цій справі колегами. Мене навчали. Мені розповідали. Це велика заслу­га, найперше, обкому профспілки, що я зна­йшла потрібну нішу в роботі.

– Хто є членами вашої профорганізації?

– Членами нашої профорганізації є і дорос­лі працівники, й учні училища.

Як я вже згадувала, ми починали свою ро­боту з 30 дорослих членів профспілки. Разом нас усіх на сьогодні понад 600.

У нас діє окремо учнівська профорганіза­ція, щоб її члени відчували себе вільними і водночас відповідальними за свої дії та рі­шення. Роботи в первинці багато, буває непро­сто вирішувати ті завдання, які виникають.

– Можете про це розповісти деталь­ніше?

– Так, звичайно. Приміром, нещодавно проходив конкурс «Снігова королева» й наші учні брали в ньому активну участь. Само со­бою, виникає питання нагород для учасників і переможців. Потрібні кошти. Я, як голова профорганізації, і наш профактив разом з учнівською первинкою займаємося такими питаннями. Ми завжди присутні на таких конкурсах і завжди підтримуємо їх.

Інше. У нас чимало випадків, коли викла­дачі й учні хворіють, декому необхідні опера­ції. Ми всі живі люди. Тому відгукуємося на такі потреби, надаємо матеріальну допомогу як дорослим членам профспілки, так і учням. В учнів помирають батьки. Зараз напруже­ний час. За можливості намагаємося також допомогти.

Важливий спільний відпочинок, спілку­вання учнів у неформальній атмосфері. Обов’язково один раз на рік, наприкінці на­вчального року, це червень місяць, усім ко­лективом виїжджаємо кудись на екскурсію. Організовуємо свято. Ну і, звичайно, на день вчителя, на день побутовика є матеріальна допомога. Свято матері, День захисника Ві­тчизни – це святкові дійства і подарунки. Як і на Миколая, на Новий рік – усіх чекають по­дарунки та свята.

– Що найважче у роботі профспілково­го лідера?

– Я – практик. Мене годують мої уроки, викладацька робота, яку дуже люблю. А ро­бота в профспілковій організації вимагає багато часу, уваги задля вирішення різних і культурологічних, і соціальних питань. Мені на все часу просто не вистачає, маю відчуття, що можна і те, й інше зробити кра­ще. Тому, вважаю, в нашому великому ко­лективі мав би працювати звільнений голо­ва профкому. Але це мають вирішити за­гальні збори всіх спілчан.

– Що ви викладаєте?

– Насамперед, перукарську справу. Я маю великий досвід цієї роботи. Починала в нашо­му колишньому училищі з учня. Навчалася. Потім працювала на підприємстві в перукар­ні. Згодом повернулася в училище як май­стер. І ось чимало років уже працюю виклада­чем перукарської справи.

– Що скажете про сьогоднішніх учнів?

– Навіть з тих учнів, яких ми набрали в цьому навчальному році, скажу, що прийшли дуже гарні випускники шкіл, з високими ба­лами атестатів. Щоправда, одні дівчата. Хлопців цього року не маємо. Мені з дітьми легко працювати. Це поклик моєї душі.

– Як співпрацює профорганізація з ад­міністрацією?

– Я хочу тільки подякувати за активну співпрацю. Донедавна у нас директором був Богдан Казимирів. Зараз він пішов на пенсію, його контракт закінчився. Він дуже допомагав і завжди рахувався з первинкою. Має бути новий директор, я би бажала йому бути таким же – професіоналом своєї спра­ви і водночас людиною з великим серцем.

У цьому колективі я працюю понад 30 ро­ків. Гарний колектив, гарні люди, за таких умов всім комфортно працювати і вчитися. Мабуть, тому наш Центр профтехосвіти – один з кращих в Україні.

– Де реалізують себе ваші випускники?

– Це й справді чи не найважливіше наше питання. Багато випускників реалізовують себе в перукарнях нашого міста. Але часто підприємці їх не працевлаштовують. А пра­ця без оформлення – це незахищеність і без­перспективність. Останніми роками багато випускників виїхали за кордон і там пра­цюють перукарями. Дуже задоволені.

Ті, які залишаються вірними обраній спеціальності та залишаються в Україні, часто відкривають свої перукарні в селах, навіть у своїх домівках.

– Інші спеціальності так само затре­бувані?

– Аж ніяк. Колись у нас була спеціаліза­ція «Взуттєва справа», а нині через те, що немає такого виробництва в області, про­фесія стала непотрібною й здобуття спеці­альності, відповідно, також. Так само було й із «Швейною справою». На щастя, ми по­чали співпрацювати із закордонними фір­мами, а також з нашим туристичним комплексом «Буковель», тому маємо за­мовлення, є учні, які прийшли здобувати цей фах. Зрештою, бачимо позитивні тен­денції, що з’являються нові сучасні ате­льє, і це тішить.

Час не стоїть на місці. На нас очікує ве­лика реорганізація в освіті, зокрема профтехосвіті, тож лишається сподіватися, що все буде на краще.

– Хай так і буде. Дякую за розмову.

Розмовляла Марта ВОЙЦЕХІВСЬКА-ПАВЛИШИН

31.12.2017

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини