ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

ІГОР БАБІЙ: «ГОЛОВНА ПРОБЛЕМА ГАЛУЗІ – ПРОСТІЙ ВИРОБНИЦТВА»

Хімічна промисловість донедавна була однією з про­відних галузей економіки Прикарпаття. Проте останнім часом у галузі відбулися негативні зміни, пов’язані на­самперед із згортанням виробництва продукції, зна­чним скороченням працюючих. Ця ситуація карди­нально вплинула на роботу профспілки. Про те, як змі­нилися в нових умовах пріоритети діяльності наймасо­вішої громадської організації, на яких проблемах зосе­реджується її увага, розповідає голова Івано-Франків­ського обласного комітету профспілки працівників хі­мічної і нафтохімічної промисловості Ігор Бабій.

– Я кі головні проблеми тур­бують галузь хімнафто­хімпрому регіону?

– Основна проблема – це робота наших підприємств, яка полягає в залученні працівників до випуску продук­ції. Коли підприємство працює, тоді можна говорити про співпрацю з адміністрацією, власником щодо підвищення заробітної плати, соціальних пільг тощо. Якщо рані­ше на деяких промислових об’єктах нашої галузі гостро стояло питання збуту продук­ції у зв’язку з тим, що було втрачено ринки СНД, то нині воно не настільки актуальне. Це питання скоріше адміністрації і власни­ка. Ми ж на першому плані ставимо зайня­тість працівника.

У нас є два великі підприємства, які нара­зі простоюють. Це ТОВ «Карпатнафтохім» і ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття». Головна проблема останнього – запуск заводу. Під­приємство також не інвестувало коштів для того, аби вийти на новий рівень своєї продук­ції – випуску пального, яке, між іншим, від­повідає стандартам євро-5. А потенціал у «Нафтохіміка…» є: підприємство тримає об­ладнання у належному стані, є база для збе­рігання сировини, здійснюються задуми щодо переробки сировини на бітум для ре­монту доріг.

На ТОВ «Карпатнафтохім» проблема дещо надумана, проте не менш вагома. А у зв’язку із ситуацією в державі – ще й політич­на. На підприємстві зроблені інвестиції, за­куплено нове обладнання, тож завод міг би працювати, випускати продукцію, платити зарплату людям і податки державі. Втім, не знайдено компромісу на рівні держави…

– Чи вдалося зберегти трудові колек­тиви від скорочення, профспілкове ядро?

– Із цього приводу профспілка знайшла компроміс із адміністраціями. Підприєм­ства простоюють уже кілька років, але тру­довий колектив вдалося зберегти. Скорочен­ня в попередні роки зведені до мінімуму. Вони не торкнулися фахівців, які змогли б за потреби запустити те чи інше підприємство в даний момент. Під час простою заводів та­кож виплачується мінімальна зарплата, так що фахівець має можливість підзаробити на іншому місці роботи й при необхідності – по­вернутися на підприємство. Все це дозволяє стримати працівників від масового скоро­чення, самовільного звільнення. Адже засо­би для існування все ж є.

– Що роблять профорганізації, аби збе­регти оплату праці під час простою під­приємств?

– На невеликих підприємствах, які працю­ють, випускають і продають продукцію, отримують з цього прибуток, не потрібно якихось особливих важелів впливу з боку профорганізації. Оскільки вони приводять зарплату у відповідність до законодавчих норм. А от на згаданих мною двох великих підприємствах профспілка використовує всі необхідні можливості для того, аби втрима­ти фахівця на робочому місці, виплатити в повному обсязі зарплату. Але шляхом до цьо­го, повторюю, є тільки запуск цих заводів.

– Чи укладаються колективні догово­ри на підприємствах? Як здійснюється контроль за їх виконанням?

– На всіх підприємствах галузі, окрім ТзОВ «Сегежа», є колдоговори. І вони, пев­ною мірою, приносять успіх. Приміром, на ТОВ «Карпатнафтохім» збережено соціальні пільги, зокрема медичне страхування.

Як одна, так і інша сторона контролюють виконання колдоговору. Раз на рік проводи­мо збори, двічі на рік – розширені засідання профкомів, де обговорюється стан виконан­ня колективних договорів. У проміжний пе­ріод, у червні – липні, в рамках такого засі­дання підбиваємо підсумки роботи: виявля­ємо недоліки, упущення для того, аби до кін­ця року їх усунути і доповісти колективу про проведену роботу.

– А як виконується Галузева угода?

– З Галузевою угодою дещо важче, але і її можна виконувати. В нас ставка працівника І тарифного розряду на рівні Галузевої угоди встановлена на 7 підприємствах. На стількох – встановлена мінімальна зарплата. Щоправ­да, є й такі, які не мають можливості випла­чувати навіть «мінімалку», – служби обслу­говування, приміром.

– Які кошти виділяються на охорону праці?

– Сума коливається в межах 5–15 % від за­гального фонду оплати праці. Так, згідно річ­ного звіту на ПАТ «Нафтохімік Прикарпат­тя», на одного працюючого затрачено 5876 грн на рік.

– Чи здійснюється навчання профспіл­кового активу?

– На це ми теж звертаємо увагу. Таке на­вчання проводимо серед своїх профкомів, особливо серед новообраних. Навесні мину­лого року профспілковим азам навчалися го­лови профкомів. Також підвищуємо кваліфі­кацію скарбників, що для нас як неприбутко­вих організацій є особливо актуальним. Важ­ливий напрям у навчанні – охорона праці, робота комісій, які діють при профкомах. Беремо участь у семінарах, які проводять облпрофрада, ЦК профспілки.

– Чи залучається молодь до профспіл­кової роботи?

– Вирішення цього важливого питання просувається важко. На жаль, молодь не го­рить бажанням займатися профспілковою діяльністю. На визначних профспілкових постах – від голови цехового комітету і до «верхів» – люди з досвідом. Тож молодому профактивісту важкувато з ними тягатися, треба добряче попрацювати, аби його обра­ли своїм лідером. У нас є, починаючи із Центральної ради і закінчуючи первинка­ми, відповідні комісії роботи з молоддю. Але будемо відвертими: якщо ми не в силі забезпечити належну участь молоді в профспілкових рухах, то ця робота, очевид­но, в нас ведеться недостатньо.

– З якими ще невирішеними питання­ми галузь увійшла у 2017 рік?

– Викликає занепокоєння підвищення рів­ня мінімальної зарплати до 3200 грн. Це до­бра і потрібна справа, бо попередня «міні­малка» давно себе вичерпала. Та коли ми глянемо в корінь проблеми, виникають пи­тання. Ще не встигли підвищити зарплату – лишень про неї заявили – як уже маємо ріст цін, який, здавалося, ніхто не контролює. А проблема «зрівнялівки» зарплат? Це теж від­криває поле для дискусій. Треба ці питання з владою вирішувати негайно, бо добрі намі­ри перетворюються на погані дії.

На підприємствах нашої галузі люди на­чебто задоволені підвищенням зарплати. Хвилює єдине: яким чином нараховувати­меться мінімальна зарплата, від якого показ­ника слід відштовхуватися – від прожитко­вого мінімуму чи мінімальної зарплати, від 3200 чи 1600? Які умови та порядок виплат «нічних», «гірських», премій, інших надба­вок? Мінсоцполітики з цього приводу роз’яснень не дає. А підприємства очіку­ють… Працівники у невизначеності… Влас­ник, своєю чергою, заплатити мусить, інак­ше змушений буде згорнути виробництво. Тому маємо «палицю на два кінці». Що ж, по­живемо – побачимо…

Розмовляв

Тарас ГРОСЕВИЧ

25.03.2017

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини