ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

ГРИГОРІЙ ОСОВИЙ: «МІНІМАЛЬНА ЗАРОБІТНА ПЛАТА – ЦЕ НЕ ПОДАРУНОК ПРАЦІВНИКАМ, А ОБОВ’ЯЗОК ДЕРЖАВИ І РОБОТОДАВЦЯ»

Підвищення мінімальної заробітної плати вдвічі – до 3200 грн з 1 січня п. р. значною мірою є досягненням профспілок, і це було однією з вимог учасників всеукраїнських акцій, організованих ФПУ 6 липня і 8 грудня 2016 року. Законом про Держбюджет – 2017 встановлено, що жоден працівник не отримуватиме заробітну плату нижче цього рівня. На пере­конання профспілок, це лише початок реформування системи оплати праці. Про профспілкову позицію, практичні аспекти впровадження нової мінімальної зарплати, бачення подальших кроків, просування ініціатив та ідей ідеться в розмові з Головою СПО об’єднань профспілок, Головою Федерації профспілок України Григорієм Осовим.

– Григорію Васильовичу, за­конодавче встановлення мінімальної заробітної плати – це, так би мовити, українське ноу-хау чи загальновизнана світова практика?

– Сьогодні понад 90% країн світу, за інфор­мацією Міжнародної організації праці, мають законодавчі норми, що регулюють мінімаль­но допустимий розмір заробітної плати. Але механізм встановлення та регулювання зазна­ченого соціального стандарту є різним.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оплату праці», мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання, а також фізич­них осіб, які використовують працю найма­них працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Завдання № 1 мінімальної заробітної плати – протидія бідності серед працюючих, що вкрай актуально для України, де кожен п’ятий працівник є бідним, а за рівнем се­редньої зарплати ми на останньому місці в Європі, поступаючись навіть більшості пострадянських країн.

У світі вже давно дійшли висновку, що мінімальна заробітна плата має забезпечу­вати потреби працівників та їхніх сімей, що відображено у ратифікованій Україною Кон­венції МОП № 131 та Європейській соціаль­ній хартії. Таку ж норму передбачено в ст. 9 Закону України «Про оплату праці», де за­значено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей щодо харчування, непродовольчих товарів, соціальних та культурних потреб на мінімальному рівні.

Слід зазначити, що у світовій практиці є два підходи до визначення мінімальної зарплати. Перший – виходячи з основних потреб працівників щодо продуктів харчування, одя­гу, житла, освіти, медичного обслуговування, підтримки загальнокультурного рівня, корис­тування окремими видами послуг (транспорт, зв’язок) тощо. З цією метою розробляються споживчі кошики, визначається їх вартісне вираження, встановлюється розмір мінімаль­ного споживчого бюджету або прожиткового мінімуму, які використовуються для визна­чення мінімальної заробітної плати.

Другий підхід – на основі показників еко­номічного розвитку держави, наприклад на базі розрахунку відсотка від середньої заро­бітної плати, що склалася у країні. За реко­мендаціями Міжнародної організації праці, таке співвідношення має становити не менше 50%, а в країнах ЄС – 60%. У грудні 2016 року мінімальна зарплата становила 1600, а серед­ня – 6475 грн, тобто співвідношення склало менше 24,7%. Відтепер при підвищенні міні­мум удвічі ми фактично вийшли на середньо­зважене європейське співвідношення. Це сво­єрідний механізм протидії соціальному дем­пінгу в оплаті праці. І це ще один інструмент впливу на роботодавця, щоб він не мінімізу­вав витрати на робочу силу.

Слід визнати, що в Україні на підприєм­ствах ще превалює система оплати праці пострадянського типу, яка вже не вписуєть­ся в сучасні системи організації праці і її стимулювання. Тому наразі ми на шляху до нових підходів комплексного реформування системи оплати праці. І таку роботу розпо­чато із соціальними партнерами в рамках діяльності Національної тристоронньої со­ціально-економічної ради.

– Чому саме 3200 грн? Як визначався розмір мінімальної заробітної плати?

– Хочу наголосити, що вперше за часів не­залежності мінімальна заробітна плата була розрахована об’єктивно, виходячи з вартісної величини прожиткового мінімуму для пра­цездатних осіб. Нагадаємо, що у цінах жов­тня, коли формувалися показники проекту Держбюджету на 2017 рік, фактичний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, згідно з розрахунками Мінсоцполітики, становив 3155 грн. Ці дані є офіційними і пу­блікуються на його сайті щомісячно.

І що не менш важливо, вперше за 15 ро­ків були оновлені набори продуктів харчу­вання, непродовольчих товарів та послуг для основних соціальних та демографічних груп населення, що застосовуються для ви­значення прожиткового мінімуму. Це теж було вимогою профспілок, яку виконав Уряд.

Усі попередні роки пропозиції профспі­лок стосовно оновлення прожиткового міні­муму владою ігнорувалися. Хоча згідно із законом, це має робитися кожні п’ять років.

– Які наслідки для ринку праці матиме нова мінімальна зарплата?

– Підвищення мінімальної заробітної пла­ти до економічно обґрунтованого розміру має низку позитивних наслідків. Зокрема, 3,2 млн працівників буде виведено з-за межі бідності завдяки цьому підвищенню. Що, в свою чергу, вплине на підвищення купівельної спромож­ності населення та сукупного споживчого по­питу на вітчизняну продукцію.

Також підвищення «мінімалки» зумо­вить збільшення надходжень до бюджету від податків на доходи фізичних осіб, скоро­чення розміру дефіциту Пенсійного фонду. Зокрема, це створить умови для осучаснен­ня пенсій, які вже 4 роки не переглядалися.

Підвищення мінімальної зарплати – спо­сіб впливу на детінізацію економіки. Ось вам лише один приклад: за даними Мінсоц­політики, понад 40 тис. керівників офіційно декларували свою зарплату на рівні міні­мальної! Тому підвищення мінімального рівня оплати праці об’єктивно змусить тих, хто платив у конвертах і подавав офіційну звітність, що нібито найманий працівник отримує 1600 грн (але очевидно, що фактич­на зарплата і дохід були більшими), сплачу­вати податок на доходи не з 1600 грн, а не менш ніж із 3200 грн. Детінізація теж попо­внить державну казну. За нашими розрахун­ками, кожна гривня, виплачена у формі за­робітної плати, повертається через спожи­вання назад до бюджету в розмірі 45–47 коп.

– У чому полягають практичні про­блеми впровадження мінімальної заро­бітної плати?

– Минулого тижня, під час робочої поїзд­ки на Одещину я відвідав три підприємства, що представляють різні галузі економіки: один з найбільших заводів України з вироб­ництва метизної продукції ПрАТ «Виробни­че об’єднання «Стальканат-Сiлур», будівель­ну компанію «Стікон», а також комунальне підприємство «Одесміськелектротранс». Колективи великі – від тисячі до понад 2 тис. людей. Варто зазначити, що на підпри­ємствах робота ведеться на достатньому рів­ні, і соціально-економічні питання вирішу­ються. Тож для керівників цих підприємств підвищення мінімальної зарплати до 3200 грн не стало проблемою. Адже кількість осіб, яких воно торкнулося, становила не більше 5%, і в основному стосувалося неква­ліфікованих працівників.

У тих підприємств, які працюють по- білому і стабільно, проблеми, пов’язаної з під­вищенням «мінімалки», не виникає. Звичай­но, там, де підприємство працює збитково, проблеми будуть, і шлях їх подолання тільки один – підвищення ефективності і продуктив­ності праці. Це загальновизнане правило.

У реальному секторі економіки, окрім за­конодавчо встановленого розміру мінімаль­ної зарплати, сторони колективних перегово­рів повинні спиратися також і на встановлені Генеральною, галузевою угодами тарифні ставки працівника І розряду. Цей інструмент використовується у понад 70 тис. колективних договорів, 92 галузевих угодах, що охоплюють майже 80% найманих працівників.

Звичайно, підвищення зарплати вимага­тиме у багатьох випадках коригування біз­нес-планів, фінансових кошторисів підпри­ємств. Щодо дотацій вугільній галузі або комунальним підприємствам громадського транспорту на компенсацію пільгових пере­везень, повинні бути передбачені кошти у місцевих бюджетах. Те саме стосується га­лузей, де національні регулятори визнача­ють тарифи і ціни на газ, електроенергію, житлово-комунальні та послуги зв’язку. Мі­німальний гарантований розмір зарплати 3200 грн має бути враховано.

Це механізм, який певний час потребува­тиме налагодження і активних консультацій роботодавця з профкомом, а з іншого боку – з власником, акціонерами.

У бюджетному секторі оплата праці здійснюється на основі єдиної тарифної сіт­ки, яку затверджено Урядом, і І тарифний розряд з 1 січня визначено в розмірі 1600 грн. Він зріс проти грудня 2015 року на 44%. На підвищення заробітної плати, зокрема всім без винятку працівникам до 3200 грн і квалі­фікованим згідно з 25-розрядною Єдиною тарифною сіткою, додатково передбачено 40 млрд грн з державного і місцевих бюджетів. Тут потрібна тісна взаємодія міністерств з органами на місцях щодо збереження дифе­ренціації оплати кваліфікованої праці. Під­вищення зарплати вчителів очікується на рівні 50%, а лікарів – 30%.

Слід зазначити, що рівень оплати праці у цих секторах був украй низьким. Зокрема, в галузі освіти 45%, або 603 тис. осіб, отримува­ли зарплату менше нині встановленої міні­мальної, а в галузі охорони здоров’я – це 55%.

Мине час, поки врегулюються усі ці речі, а наразі доведеться вирішувати низку про­блем. Задля цього в Кабінеті Міністрів Украї­ни створена Міжвідомча робоча група із за­безпечення реалізації рішень, спрямованих на підвищення рівня оплати праці та дотри­мання норм законодавства в частині міні­мальної заробітної плати, до складу якої увій­шов Голова СПО профспілок. Відповідні робо­чі групи створені і на місцях в усіх регіонах України.

– Чи вплине підвищення мінімальної заробітної плати на рівень цін?

– Відповідно до урядового прогнозу макро­показників інфляція у 2017 році становитиме 8±2%. За розрахунками Національного банку України, з урахуванням 3200 грн інфляція ста­новитиме 9,1%, тобто перебуватиме в межах визначеного коридору.

Здебільшого галас навколо інфляційного чинника мінімальної зарплати підіймають недобросовісні підприємці, які роками плати­ли зарплату в конвертах собі і працівникам, й уникали сплати податків та єдиного соціаль­ного внеску до Пенсійного фонду. Тож нині платити 3200 грн легально та сплачувати з цієї суми податок з доходу фізичної особи і 22% єдиного соціального внеску їм вочевидь не до вподоби. Але й ті підприємці, які працю­ють по-білому, чесно виконують свої зобов’язання перед державою і працівниками, теж не можуть пасивно споглядати, бо працю­ють в нерівних конкурентних умовах. Та й профспілки – проти тіньових оборудок, бо обов’язок утримувати пенсіонерів та фінансу­вати соціальну сферу лягає на легально пра­цюючих. Разом з тим держава надала префе­ренції ФОПам, дохід яких не перевищує 300 тис. грн на рік, встановивши для них норму, що сума єдиного соціального внеску не може бути менше 0,5 мінімального страхового вне­ску (тобто 22% від 1600 грн, а не від 3200 грн.). Але його повинні сплачувати всі підприємці, навіть ті, хто декларує нульовий дохід. Саме це викликає у них заперечення, вони погрожу­ють закриттям бізнесу, скороченням робочих місць. Хоча насправді, як повідомив голова Державної фіскальної служби Роман Насіров, закриття бізнесу в січні мало місце саме там, де роками він не працював, будучи формаль­но зареєстрованим.

До того ж, підвищення вдвічі мінімальної зарплати не означає автоматичного підви­щення на таку ж величину середньої зарпла­ти і фонду оплати праці, який нині складає близько 680 млрд грн, бо все залежить від еко­номічної та фінансової спроможності підпри­ємств та бюджету.

З іншого боку, в структурі виробничих ви­трат зарплата не є домінуючою. Наприклад, у промисловості це 6–10%. Як свідчить практи­ка, вона не є основним інфляційним чинни­ком, бо використовується в основному на по­точне споживання, а через податки і внески 45–47 копійок з гривні повертається до держав­ної казни. Тому ті, хто стверджує, що підви­щення «мінімалки» спричинить інфляційний тиск на гривню і підвищення цін, явно спеку­люють. Тут значно більшу вагу мають багато­мільярдні інтервенції НБУ на підтримку на­ціональної валюти і банківської сфери. Іншим не менш вагомим чинником виступає дирек­тивне підвищення цін і тарифів на газ, елек­троенергію, транспортні послуги. І якраз тут велике поле для діяльності Антимонопольно­го комітету та контролю держави.

Резюмуючи, хотів би зазначити, що Фе­дерація профспілок жорстко стоїть на пози­ції необхідності подальшого реформування системи оплати праці в країні на засадах гідної праці, наближення до європейських стандартів.

Підвищення мінімальної заробітної пла­ти – лише перший крок у цьому напрямі. У ФПУ є чітке бачення подальшого руху: пере­гляд змісту мінімальної заробітної плати, перехід до галузевих стандартів оплати пра­ці, прив’язка «мінімалки» до середньої заро­бітної плати, зміна параметрів розрахунку індексації заробітної плати, створення Фон­ду гарантування виплат заборгованої заро­бітної плати, осучаснення системи пенсій­ного забезпечення. Низку законодавчих про­позицій профспілки підготували й вони про­ходять публічне обговорення.

Ставка на дешеву робочу силу призвела до значних втрат трудового потенціалу, «від­току мізків» за кордон. А демографічна криза та перекоси в підготовці кадрів у бік гумані­тарного профілю ще більше ускладнюють си­туацію на ринку праці, який в умовах так зва­ної четвертої індустріальної революції все більше орієнтується на цифровізацію, нано- та біотехнології, потребу в спеціалістах тех­нічного профілю, яких нашій країні явно бра­кує. Про це, зокрема, свідчить аналіз, прове­дений нещодавно Національним комітетом з промислового розвитку, до складу якого мене делеговано СПО профспілок.

Як сказав засновник Ford Motor Company, один з найуспішніших людей усіх часів, «батько» сучасних конвеєрних ліній Генрі Форд: «Ви можете забрати мої заводи, спалити мої будівлі, але залиште мені моїх людей. І ви не встигнете озирнутися, як я знову буду по­переду вас». Пам’ятаймо про це: без людини праці бізнес нічого не вартий.

Олена ОВЕРЧУК, «ПВ»

11.02.2017

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини