ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Василь ХАРА: «Я по-особливому ставлюся до профспілкової преси»

Ще з часів роботи головою профради Донецької області Василь Хара зберіг тепле ставлення до профспілкової преси. Про це він зізнався на зустрічі з творчим колекти­вом видавництва «Профін­форм», під час якої Голова ФПУ ознайомився з умовами праці журналістів і відповів на численні запитання щодо напрямів та пріоритетів ді­яльності Федерації профспі­лок України. Подаємо нашу розмову на суд читачів.

– Закон про соціаль­ний діалог запрова­джує принцип репрезентатив­ності для профспілок. Здо­ровий глузд підказує пра­вильність цього курсу: цілком логічно вимагати підтвердження підтримки тої чи іншої профспілки з боку населення, тобто кого саме, яку аудиторію представляє організація, що називає себе проф­спілкою. З іншого боку, опоненти здіймають ґвалт у пресі та на телебаченні про порушення тим са­мим їхніх громадянських свобод та наступ на демо­кратію. Прокоментуйте, будь-ласка, цю ситуацію.

– Усі добре розуміють, що мало зняти офіс та зібрати необхідний пакет реєстра­ційних документів, аби враз стати профспілкою. Адже представництво чиї­хось інтересів базується принаймні на вивченні цих інтересів, тобто необ­хідна робота з людьми та отримання від них своє­рідного мандата довіри. Інакше, без проведення масової роботи, це буде профанацією профспілко­вої діяльності. Уявіть собі, ми маємо близько двох десятків роботодав­ців. Усього. Натомість – понад 160 організацій, які хочуть називатися проф­спілками і мати репрезен­тативний мандат, аби вес­ти переговори на урядово­му рівні. Це нонсенс!

Закон про соціальний діа­лог регулює ці питання. І,  на мій погляд, регулює їх дуже вдало. Адже потрібно якимось чином відділити «зерно від полови» – реаль­ні профспілки, що пред­ставляють інтереси своїх членів-трудящих, від фірм-метеликів, що не мають підтримки у суспільстві. Ні, закон повністю не ви­креслює нікого, жодну сус­пільну організацію з про­цесу соціального діалогу. І про це лукаво мовчать наші опоненти. Він лише встановлює рівні цього діа­логу. Тобто, якщо ти маєш достатню кількість членів у своїх лавах, – сідай за стіл переговорів з урядом. Ні – тобі до переговорів на ін­шому рівні – галузевому, регіональному тощо. При­чому «норми», які потрібно виконати, аби профспілку визнали всеукраїнською, досить толерантні. Примі­ром, потрібно зібрати у сво­їх лавах лише 3% працівни­ків галузі. Хіба це надмір­на норма?!

Суперечки точаться і на­вколо визначення – а кого ж можна вважати членом профспілки? Наразі існує чітке розуміння, що люди­на є членом профспілки, якщо виконує три умови: а) визнає статут профспіл­кової організації; б) веде профспілкову діяльність; в) сплачує членські внески. Опонентів дуже непокоїть саме останній пункт, який вони вимагають викресли­ти з умов визначення чле­на профспілки. Правда тут лежить на поверхні: якщо за першими двома пункта­ми достеменно важко вста­новити, чи справляються вони реально, чи тільки на папері, то останній саме і вносить абсолютну ясність – якщо людина голосує за профспілку власними гро­шима, отже, ця профспілка їй необхідна. І надходжен­ня таких внесків досить легко перевірити. Тож і не вдається наразі сфальшу­вати кількість членів тої чи іншої профспілки шля­хом збирання «мертвих душ». Тому цей пункт – як кістка у горлі для тих, хто не має представництва та популярності у населення, але хоче «замовляти музи­ку» на переговорах із робо­тодавцями чи владою і впливати на прийняття тих чи інших рішень.

Зрозуміло, що за такої великої кількості «профспі­лок» двом іншим сторонам соціального діалогу до­сить складно визначитись – з ким же саме необхідно вести перемовини, до кого ж дослухатися під час при­йняття рішень. Отже, робо­та із захисту прав трудя­щих ускладнюється і час­то пробуксовує. Тому для забезпечення її ефектив­ності всім профспілкам не­обхідно пройти своєрідне очищення та ранжируван­ня. От після цієї процеду­ри, займатись якою буде Національна служба посе­редництва та примирення, і буде чітко зрозуміло – хто чиї інтереси представляє і кому за який переговор­ний стіл сідати.

– Нині спостерігається тен­денція блокування проф­спілкових пропозицій і ло­біювання законів, вигід­них її опонентам. Чим це мотивується? Ваша думка з цього приводу.

– Так, на жаль, ми маємо певні труднощі в цій робо­ті. У нас є претензії до уря­ду щодо виконання поло­жень Генугоди, яка міс­тить більш високі зобов’язання як роботодавців, так і Кабінету Міністрів.

Сьогодні не вирішується низка нагальних питань, і, перш за все, питання пога­шення заборгованості, не­виплати заробітної плати працівникам бюджетних галузей. Тобто власник – держава – погано ставить­ся до своїх найманих пра­цівників. За п’ять років зруйновано 30% виробництва, втрачено мільйони робочих місць. І коли ми говоримо про соціальний захист, треба забезпечити право людини мати робо­ту, зарплату. Але, на жаль, цього не відбувається.

Попри непогані стосунки ФПУ з Адміністрацією Президента й Секретаріа­том Кабінету Міністрів, у співпраці з ними маємо певні проблеми. Через те, як ми вважаємо, що вирі­шенням питань соціально­го захисту займаються фа­хівці, які мало розуміють­ся на цьому. Як за минулої, так і за нинішньої влади.

Першим документом, який ми вручили під час зустрічі з Президентом України Віктором Януко­вичем, була національна доповідь про соціально-економічний стан країни і пропозиції профспілок щодо його поліпшення. Незабаром ми отримали відповідь з Адміністрації, що документ дуже важли­вий і його буде враховано. На жаль, він так і зали­шився документом, який поклали під сукно.

Другою була аналітична записка щодо створення концепції про поліпшення роботи з охорони праці. Віктор Янукович підписав доручення уряду, Кабмін дав згоду на розроблення такої концепції. І на цьо­му робота припинилася.

Більш як рік тому ФПУ вне­сла пропозицію щодо від­новлення державної систе­ми санаторно-курортного оздоровлення. Ми були го­тові передати для спільно­го із державою використан­ня регіональні санаторії для лікування та оздоров­лення хворих із соціальни­ми хворобами. Знову все за­лишилося на папері.

Свого часу ми внесли про­позиції щодо боротьби з бідністю. Президент видав указ, у якому соціальним партнерам пропонувалося розробити проект стратегії з цього питання. Ми понад двадцять разів зверталися до Адміністрації Прези­дента, надсилали свої зау­важення. Донині так нічо­го і не зроблено.

Щодо останньої пропози­ції ФПУ із формування со­ціальної політики країни влада знову обмежилася черговими відписками.

Украй напруженою є ситуа­ція у фондах соціального страхування (особливо з тимчасової втрати працездатності), де урядова сто­рона, дбаючи про власні ін­тереси, вставляє палиці в колеса, блокує їхню роботу.

– Василю Георгійовичу, в експертному середовищі існує така думка, що не­обхідно піднести статус НТСЕР, зробивши її консультативно-дорадчим органом не лише при Президентові України, а й Верховної Ради та уря­ду. Це було б правильно?

– Ні, НТСЕР повинна бути ні при кому. З 1993 року в Україні діяла Національ­на рада соціального парт­нерства, а 2005-го її було формально перетворено на Національну тристо­ронню соціально-економічну раду (НТСЕР) з більш широким спектром діяльності. І саме тоді було домовлено, що НТСЕР діятиме при Пре­зидентові України – задля підвищення її ефектив­ності і реального впливу на соціально-економічні процеси в країні.

На жаль, поставленої мети досягнуто не було, оскіль­ки Секретаріат попере­днього Президента фак­тично позбавив її своєї уваги; в його Указах не від­бито жодної пропозиції чи рекомендації НТСЕР, гла­ва держави не реалізував їх у порядку законодавчої ініціативи. Так само згада­ні пропозиції та рекомен­дації проігноровано й у рі­шеннях РНБО. Усе це було пов’язане також із тим, що діяльність НТСЕР спрямо­вана на оптимізацію

соціально-економічної по­літики та соціально-трудових відносин, що, в прин­ципі, за Конституцією, на­лежить до повноважень Кабінету Міністрів.

Крім усього іншого, ста­тус НТСЕР як консультативно-дорадчого органу при Президентові, здаєть­ся, взагалі поодинокий приклад у світовій прак­тиці подібних інституцій.

Тому я переконаний, що НТСЕР необхідно надати статус незалежного органу і водночас розширити його повноваження, щоб забез­печити обов’язковість роз­гляду пропозицій Націо­нальної тристоронньої соціально-економічної ради як із боку Верховної Ради, так і уряду. Саме це відповідає міжнародним нормам та практиці країн Євросоюзу і, до слова, пе­редбачене в Законі «Про со­ціальний діалог в Україні».

– Минулоріч на оздоровчі заходи було виділено 1,5 млрд гривень, у цьому ж році – лише 400 мільйо­нів. Чи можна щось змі­нити і що буде з цьогоріч­ним оздоровленням?

– Справді, в минулому році на дитяче оздоровлен­ня й інші соціальні питан­ня було виділено понад 1,5 млрд гривень. А через де­структивні дії Василя Над­раги, який 7 місяців зривав засідання правління Фон­ду соціального страхуван­ня з тимчасової втрати працездатності (а саме: не приходив на них, а за від­сутності хоча б однієї зі сторін соціального діалогу не можна не те, що при­ймати рішення, а й навіть щось планувати!), цього року ситуація значно гір­ша. Усе це відбувалося в ході війни, яка мала вирі­шити головне питання: хто проштовхне «свого» директора? А чому? Бо я знав, що існує корупційна схема, яка діє й сьогодні: продаючи Фонду соцстра­ху путівки на санаторно-курортне лікування, ти маєш підписати договір на так зване страхування фі­нансових ризиків. Це озна­чає, що «відкат» станови­тиме 9–18%, тобто десятки мільйонів гривень. І що маємо сьогодні?

Візьмемо курорт Мирго­род, який із фонду мав отримати 18 млн, а отри­мав лише 1 мільйон. Мор­шин замість 15 млн також отримав тільки мільйон. І до чого це призведе? Якщо перевести на цифри, то по­над 200 тис. людей не оздо­ровляться цього року! А найстрашніше те, що не працюють навіть реабілі­таційні центри, де зазви­чай перебувають люди після складних операцій на нирках, серці, після ін­фаркту або інсульту. Це трагедія, адже раніше на виробництво поверталися близько 95% відсотків та­ких хворих, а нині? Усі ін­валіди тягарем лягають на плечі держави!

І доки Прем’єр-міністр і влада загалом не збагнуть масштаб цієї проблеми, нічого змінити не можна. Є, звичайно, ще один варі­ант вирішення питання – якщо Президент розгніва­ється і дасть завдання на­вести порядок. І цей варі­ант точно спрацює.

Сьогодні санаторії просто­юють, зарплати їхнім пра­цівникам не виплачують­ся, люди не оздоровлю­ються… Ми це бачимо, ми це розуміємо, а от держав­на сторона, на жаль, ні!

– Визначаючи основні за­вдання ФПУ на наступну п’ятирічку, як би Ви роз­ставили пріоритети?

– Настав час всерйоз за­йнятися реформуванням економіки. Чим живуть інші країни? Світ розвиває шостий технологічний уклад – робототехніку, біо- та нанотехнології, систе­ми штучного інтелекту, глобальні інформаційні мережі, інтегровані висо­кошвидкісні транспортні системи тощо. Україну ж можна віднести хіба що до третього укладу. Ситуація навіть гірша, ніж десять років тому. Ми перетворю­ємося на стовідсотково си­ровинну країну. І левова частка продажів – навіть не техніка або обладнання. Продаємо руду, а не виро­би з неї.

«Чим більше труб димить, тим вищий економічний рі­вень» – хибне твердження. У високорозвинутих краї­нах, приміром Бельгії, про­мисловість становить мен­ше 27,5% ВВП, а високотех­нологічне сільське госпо­дарство – 6–8%, усе інше – інноваційні технології. Вони і поповнюють держав­ний бюджет. Україна ж ви­пускає таку продукцію, яку дорого неможливо прода­ти. Експортуємо за кордон метал, потім із нього ж таки виготовляють продук­цію, яку, врешті-решт, ми й купуємо у кільканадцять разів дорожче.

Щоб переломити ситуа­цію на краще, курс лише один – інноваційно-інвестиційний. Варто проаналі­зувати та оцінити іннова­ційний потенціал україн­ців та зробити ставку саме на них. Так, у нас геніаль­ні комп’ютерні спеціаліс­ти. Дати їм достойну зарп­латню та створити належ­ні умови праці – і за три місяці вони видадуть та­кий продукт, що буде кон­курентоспроможним та затребуваним на міжна­родному ринку.

Скільки можна радіти ба­гатству України – чорнозе­му? Він уже, до речі, не той, що був раніше. Адже сівозміною, якої свято до­тримувалися у Радянсько­му Союзі, зараз просто не­хтують, перетворюючи землю на шлаки. Чому ж ми сьогодні купуємо про­дукти сільського госпо­дарства за кордоном? При­чина проста – достатньо багато вирощуємо, але практично 60% псується, бо не вміємо зберегти, не вистачає сховищ. Невже ми за 20 років незалежнос­ті не зуміли їх побудува­ти? Ніхто не займається цим. Є можливість вкрас­ти – її обов’язково вико­ристають, а от щось ство­рювати – бажання немає. Тому пріоритетний курс для України – створення нових високотехнологіч­них робочих місць з до­стойним рівнем заробіт­ної плати.

– На початку 2011 року була прийнята програма розвитку майнового комплексу ФПУ. Охарак­теризуйте, будь ласка, для читачів «ПВ» кінцеву мету цієї програми, як розвиватиметься надалі майновий комплекс ФПУ та якими шляхами ми ру­хатимемося далі?

– Ми всі маємо дякувати один одному за те, що нам вдалося зберегти проф­спілкове майно, зокрема санаторно-курортну сис­тему. Якби не профспілко­ві оздоровниці, то проста людина (лікар, учитель, робітник) не мала б змоги оздоровитися. Що отри­мує спілчанин від профмайна сьогодні? Хоч і не регулярно, але він має можливість за пільговими путівками поліпшувати своє здоров’я.

Хочу наголосити, що в останні роки ми погано розпоряджалися профспіл­ковим майном. Усі ці рей­дерські атаки, судові спра­ви показали, що у нас є ве­ликі ресурси розумно ке­рувати цією власністю, ко­ригувати свою роботу.

ФПУ шукає шляхи виходу зі складної ситуації, що склалася через недофінан­сування оздоровчих за­кладів Фондом соцстраху. Для проблемної категорії санаторіїв планується за­лучати інвесторів, і спіль­ними зусиллями ми має­мо привести у належний вигляд оздоровчі заклади, які потребують невідклад­ної допомоги.

Нині кожен відвідувач, на­віть із середнім достатком, хоче відпочивати у ком­фортних умовах. Ми повинні зробити так, щоб у ринкових умовах, розумно використовуючи нашу власність, ми працювали б ефективно, заробляли б гроші, щоб надалі мали можливість здешевити по­слуги, аби члени профспі­лок, що входять до складу ФПУ, могли одержати де­шеві путівки.

Профспілкам треба вряту­вати і зберегти те, що вони сьогодні мають. Адже нині так багато охочих відібра­ти профспілкове майно. Постійні напади опонен­тів, альтернативних проф­спілок спрямовані на одне: відібравши заклади систе­ми оздоровлення, відпо­чинку, позбавити Федера­цію профспілок вагомої фі­нансової підтримки.

Напередодні з’їзду проф­спілок проти мене було ор­ганізовано війну в засобах масової інформації. Мене звинувачували в тому, що я маю у Туреччині замки. Мені тільки залишається дивуватися безсоромності журналістів, які викорис­товують неперевірені фак­ти. Ніколи, ще раз наголо­шую на цьому, у мене не було приватної власності за кордоном.

Вл. інф.

СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ ДІЄ

За останні два роки профспілки добилися, аби соці­альний діалог за своїм змістом піднявся на високий рі­вень. Юридично врегульовано повноваження Спіль­ного представницького органу. Членство голів цен­тральних комітетів галузевих профспілок в урядовій колегії забезпечує профспілкам участь у розгляді про­ектів управлінських рішень, які можуть як позитивно, так і негативно впливати на соціально-економічні ін­тереси працівників, права яких захищають профспіл­ки, а також можливість оперативно реагувати на ті чи інші порушення, домагаючись їх повного усунення.

Окрім того, представник від ФПУ постійно бере участь у засіданнях Кабінету Міністрів України, об­стоюючи позицію профспілкової сторони з тих чи інших питань. І до його слова часто дослухаються урядова сторона й роботодавці.

26.05.2011

Коментарі

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини