ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Розмова із заступником голови профспілки працівників вугільної промисловості України Валерієм МАМЧЕНКОМ

Проблеми вугільної галузі потрібно вирішувати системно та ефективно

Ситуація у вугільній га­лузі, як і в паливно-енергетичному комп­лексі загалом, досить складна, тут накопичи­лось дуже багато про­блем. Серед них – ве­лика заборгованість із зарплат, закриття шахт, небезпечні умо­ви праці. Що роблять профспілки, зокре­ма галузеві, для того, щоб захистити права й інтереси працівників? Про це та інші питан­ня ми розмовляємо із заступником голови Профспілки працівни­ків вугільної промис­ловості України Вале­рієм Мамченком.

– Валерію Миколайовичу, зо­всім недавно ми були свідками протестних акцій, які проводи­ли представники шахтарів біля Адміністрації Президента, Вер­ховної Ради, Кабміну. Які вимо­ги, чому саме зараз?

– Коли прийшов новий Ка­бінет Міністрів, ми, звичайно, розраховували, що керівництво профільного міністерства сер­йозно поставиться до тих над­звичайно складних проблем, які є у вугільній промисловості. Ми неодноразово намагалися до­нести міністру інформацію про ці проблеми. Розуміли, що лю­дина раніше не стикалася з ву­гільною промисловістю, та й з енергетикою. Потрібна, напев­но, якась допомога з боку фахів­ців, профспілок, щоб напрацю­вати програму щодо виходу з кризи. Ми на це розраховували. На жаль, не вийшло. Нас не по­чули. Не реалізувалися всі наші спроби показати сьогоднішні проблеми галузі, насамперед проблему фінансової незбалан­сованості підприємств.

– Що Ви маєте на увазі?

– Це означає, що витрати пе­ревищують доходи. Як резуль­тат, підприємства або не пла­тять зарплату, або не розвива­ються. Практично немає обо­ротних коштів. Необхідно зба­лансувати підприємства, і під це вже визначити ціну вугілля. У багатьох країнах держава дає преференції провідним галузям економіки: вугільній, енергети­ці, машинобудуванню та ін. Це дозволяє зробити собівартість продукції конкурентоспромож­ною як на внутрішньому, так і світовому ринку. Вугільна га­лузь у нас завжди дотувалася. І ми говоримо: зараз потрібно до­помогти не просто шахтарям, а й тим самим усій економіці, країні, врешті-решт.

– Натомість пропонують закри­вати шахти як збиткові...

– Так, тому що політики не розуміють, що їм робити з ву­гільною промисловістю. Це для них головний біль. Пам’ятаю, був такий радник у президен­та Леоніда Кучми, який що­разу при зустрічі зі мною кри­вився і говорив: в Україні дві біди – вугільна промисловість і сільське господарство, от якби їх не було... Таке враження, що думка фахівців, учених ціка­вить тільки профспілки, а дер­жаві до неї і діла немає. А по­слухали б їх думку, може, й змі­нилося ставлення до вугільної галузі. Чому в нас досі немає віце-прем’єра з промисловості, по ТЕКу? На це запитання мені один журналіст відповів: так йому ж зарплату платити треба. Але справа в тому, що його від­сутність наносить країні шкоди в сотні, тисячі разів більше, ніж його зарплата.

– Добре, але чому саме зараз, а не раніше, ви вирішили прово­дити з’їзд шахтарів, акції про­тесту? Із чим це пов’язано? Хіба не знаєте, яка складна нині по­літична й економічна ситуація в країні? Не боїтеся, що вас зви­нуватять у посібництві зовніш­ньому ворогу?

– У шахтарів просто увірвав­ся терпець. Вони ж не одразу вийшли на акції протесту. По-перше, ми провели кілька зу­стрічей з міністром. Вони про­ходили дуже важко. Не чує мі­ністр аргументів шахтарів та профспілок. По-друге, ми прове­ли свій пленум, на якому було прийнято рішення вимагати відставки міністра. А нам ка­жуть: ви виконуєте замовлення, ваше завдання – прибрати міні­стра. А я на такі звинувачення відповідаю: це найпростіше по­яснення складних проблем, які існують в галузі. А їх необхідно вирішувати не наскоками і не тимчасовими подачками, а сис­темно та ефективно. Якщо поди­витися: що ж міністр зробив ко­рисного за цей рік? Припустімо, ми упереджено до нього стави­мося. Візьміть і об’єктивно про­аналізуйте те, що зроблено ним за цей час для розвитку, я б на­віть сказав порятунку галузі. І ви дійдете того ж висновку, що був озвучений на з’їзді шахта­рів: людина не на своєму місці. Адже за цей час видобуток ву­гілля, електроенергії, газу зна­чно впав, немає чітких перспек­тив розвитку... А наше спільне завдання в тому, щоб комплекс працював, щоб система діяла на благо держави. А щодо звину­вачень, мовляв, іде війна, а ви тут із своїми вимогами... Так, іде війна, але якщо людина не­компетентна, якщо для неї ві­йна – лише «відмазка», ширма для прикриття некомпетентнос­ті, так що не критикувати тако­го чиновника, не вимагати його відставки?

– Судячи з матеріалів у пресі, телесюжетів, більшість з тих, хто вийшов на протестні акції гірників, працюють не на дер­жавних підприємствах, а на приватних, тієї ж ДТЕКолігарха Ахметова. Запитання: чому вони прийшли зі своїми вимо­гами не до Ахметова, а до дер­жави?

– Ми знаємо, що сьогодні більше половини вугілля видо­бувають приватні структури. І половина шахт – це підприєм­ства системи ДТЕК. І коли го­ворять, ДТЕК нехай сам розби­рається із своїми проблемами, це, вважаю, неправильно. Для нас, профспілок, важливо те, що там, у цій системі, працюють десятки тисяч шахтарів. Таких же людей, як і ті, що трудяться на державних шахтах. Коли в ДТЕК не підвищували зарпла­ту, ми пікетували його. А сьо­годні, коли з вини міністерства страждають всі шахтарі, вони й приїхали зі своїми вимогами до міністерства та Уряду.

– Якщо вас, як ви кажете, і далі не почують у високих кабіне­тах, що будете робити? На які кроки готові піти?

– Ми не прихильники яки­хось радикальних дій. І шахта­рі приїхали в Київ не для того, щоб скидати когось. Вони ка­жуть: послухайте нас, дізнайте­ся про наші проблеми. У нас є пропозиції, давайте сядемо й обговоримо їх, виробимо спіль­ні рішення. Ми прихильники со­ціального діалогу. Тільки так можна захистити галузь, трудо­ві колективи, і тільки так мож­на розвивати економіку країни.

09.05.2015

Олексій ПЕТРУНЯ

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини