ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Розмова із Сергієм САВЧУКОМ, національним координатором міжнародної організації праці в Україні

Усі рішення, що стосуються суспільства, мають прийматися з урахуванням його думки, і будь-які спроби оминути цей етап будуть наражатися на невдоволення та спротив

– Соціальна справедливість має бути однією з невід’ємних частин будь-якої соціально орі­єнтованої економіки. Оскільки, згідно з Конституцією, Україна є соціально орієнтованою держа­вою, то соціальна справедливість – це також невід’ємна частина будь-якої сфери життя україн­ського суспільства.

Міжнародна організація пра­ці вбачає соціальну справедли­вість, по-перше, у створенні умов для гідної праці. МОП визначає поняття «гідна праця» як продук­тивну зайнятість чоловіків і жінок в умовах свободи, рівності, безпе­ки та поваги до людської гідності. Мені здається, що це визначення відображає суть соціальної спра­ведливості, коли ми говоримо про соціально-трудові відносини, со­ціальний захист, реалізацію прав людини у сфері праці зокрема.

У цьому контексті Україна зробила величезний поступ упе­ред. Будучи членом МОП з 1954 року, внесла свій доробок у роз­виток соціальної справедливос­ті, так би мовити, у себе вдома. Україна за час свого членства у МОП ратифікувала 69 конвенцій МОП, які не лише визначають основоположні права і принципи у сфері праці, а й встановлюють тут мінімальні стандарти, що, зо­крема, торкаються питань гідних умов та оплати праці, відповід­ного соціального захисту як пра­цюючих, так і членів їхніх сімей.

Звичайно, що й ті міжнарод­ні зобов’язання, які взяла на себе Україна, мають знаходити своє відображення та розвиток у на­ціональному законодавстві й на практиці. Тут також можна ска­зати, що Україна зробила вели­чезний поступ у цьому напрямі.

Інше питання – це загальний соціально-економічний контекст на сучасному етапі розвитку України й ті виклики, що поста­ли перед державою. Тут є чимало факторів, що не сприяють розви­тку соціальної справедливості. Хоча, потрібно сказати, що вод­ночас в Україні розроблена ціла система соціального захисту, яка встановлює певні запобіжники щодо погіршення економічної та соціальної ситуації тих чи інших категорій громадян.

– Який, на Вашу думку, наразі стан соціального діалогу в нашій країні?

– Я би не брав на себе роль оці­нювача стану соціального діало­гу. Соціальний діалог – непростий процес, який не є самоціллю, а є засобом досягнення порозуміння між різними групами суспільства щодо поточних справ і окреслення шляхів соціально-економічного розвитку країни. Звичайно, що у різних груп суспільства можуть бути різні погляди на соціально-економічний розвиток країни, і питання полягає в тому, наскіль­ки сторони дослухаються одна до одної, чи здатні вони дійти згоди щодо формування порядку денно­го соціально-економічного розви­тку. Мені здається, що на даному етапі в Україні створені потужні інституції соціального діалогу, такі як Національна тристороння соціально-економічна рада, тристороннє управління фондами со­ціального страхування, консуль­тації урядів з представниками со­ціальних партнерів, громадські ради при центральних органах ви­конавчої влади, нещодавно ство­рена Громадянська платформа моніторингу реалізації Угоди про асоціацію між Україною та Євро­пейським Союзом.

Інше питання, що Україна пе­реживає сьогодні складний етап свого розвитку, коли напрацьова­ні підходи соціального діалогу по­трібно переосмислити й окресли­ти шляхи подальшого їх зміцнен­ня. Оскільки події, які відбували­ся в Україні не так давно, свідчать про те, що структуроване грома­дянське суспільство залишало­ся за бортом прийняття життєво важливих рішень, і це не сприяло сталому соціально-економічному розвитку. Усі рішення, що стосу­ються суспільства, мають прийма­тися з урахуванням його думки, і будь-які спроби оминути цей етап будуть наражатися на невдово­лення та спротив.

– Чи дотримуються в Україні ви­мог ратифікованих конвенцій МОП?

– Ратифікація конвенцій не веде автоматично до їх дотри­мання. Ратифікована конвенція не лише має віднайти своє про­довження у вітчизняному зако­нодавстві, а й, що ще складніше, отримати своє реальне втілення на практиці. Це дуже непростий процес, що вимагає серйозних зу­силь, спеціальних знань, досвіду. Саме тому МОП має такі інстру­менти, як контрольні механізми реалізації застосування конвен­цій та рекомендацій МОП, а та­кож технічне співробітництво.

– Яка ситуація на ринку праці в Україні? Чого очікувати в пер­спективі?

– Ситуація досить складна. Безробіття складає близько 9,5%, молодіжне наближається до 20%. Хоча це не ті цифри, що можуть вразити в порівнянні з безробіт­тям, скажімо, в Іспанії чи на Бал­канах, де загальний його рівень становить більше 20%. Економіч­на ситуація, що складається в Україні на фоні втрати традицій­них експортних ринків, конфлік­ту на сході країни і збільшення кількості внутрішньо переміще­них осіб, свідчить про те, що вже позначилась тенденція до зрос­тання рівня безробіття, і це та­кож призведе до певних проблем на ринку праці. Наскільки він зросте, поки що важко спрогно­зувати. Якщо говорити про вну­трішньо переміщених осіб, то, за даними ООН, уже сьогодні їхня кількість переважає 1 млн осіб. Ще 600 тис. шукають міжнарод­ного притулку. Тобто, ми гово­римо про 1,6 млн осіб, приблизно третина яких – люди працездат­ного віку. Звичайно, що не всі вони є активними шукачами ро­боти, але десь 65% із цієї третини – потенційні клієнти Державної служби зайнятості. Варто зазна­чити, що Донбас – індустріаль­но розвинений регіон, тому про­фесії внутрішньо переміщених осіб вказують на те, що, напевно, не всіх їх можна буде працевла­штувати, особливо на фоні еконо­мічного падіння (близько 10% за минулий рік). Кількість робочих місць і вакансій постійно знижу­ється, у той час як кількість тих, хто шукає роботу, зростає.

Поглиблюється також пробле­ма своєчасної виплати зарпла­ти. Протягом минулого року за­боргованість із заробітної плати зросла вдвічі й нині сягає біль­ше 2,5 млрд грн. Ситуація досить складна і потребує невідкладного вирішення. Із зростаючими про­блемами на ринку праці, із збіль­шенням кількості безробітних на фоні падіння економічної ак­тивності Україні самотужки впо­ратися буде досить важко. Саме тому МОП разом з ООН, а також у співпраці з Європейським Сою­зом та Світовим банком вдалися до оцінки потреб посткризового відновлення в Україні, де питан­ням зайнятості ми приділяємо ве­лику увагу. Ми сподіваємося, що на найближчій донорській конфе­ренції, що має відбутися попере­дньо в квітні, цей документ стане основою для прийняття рішень щодо виділення коштів (можли­во, донорських, можливо, інвес­тиційних) на відновлення еконо­міки й інфраструктури, де питан­ням зайнятості приділятиметься значна увага.

– Наскільки складним є процес працевлаштування внутрішньо переміщених осіб?

– На сьогодні внутрішньо пере­міщеним особам, які реєструються у відповідних органах, запропоно­вано вказувати, потребують вони роботи чи ні. На жаль, ми знаємо лише загальну картину внутріш­ньо переміщених осіб, і у нас поки що немає даних, хто ці люди за рівнем освіти, кваліфікацією, ві­ковими, професійними групами. Це наступний етап нашої роботи в Україні – скласти повний портрет внутрішньо переміщених осіб пра­цездатного віку для того, щоб ми могли у співпраці з Державним центром зайнятості розробити від­повідні активні заходи на ринку праці для таких людей.

– Розкажіть про стратегічні цілі, проекти МОП, що запроваджу­ються в Україні, а також співпрацю з профспілками.

– Тристоронні партнери визна­чили для себе пріоритетні цілі та завдання, що стали стратегіч­ними й отримали своє втілення в програмі співпраці між МОП та Україною – Програмі гідної пра­ці на 2012–2015 роки. Три стовпи, на яких базується програма гід­ної праці, це зайнятість, соціаль­ний захист та соціальний діалог. Розпочато підготовку до розро­блення нової програми співпраці між МОП та Україною. За ініці­ативою Мінсоцполітики, вже в липні цього року має відбути­ся мультидисциплінарна місія МОП в Україні, де в рамках тристороннього діалогу запланова­но перегляд програми співпраці, визначення нових стратегічних напрямів та цілей, що складати­муть основу наступної програми співпраці, починаючи з 2016 року.

Щодо співпраці з профспіл­ками, то, зважаючи на їх особливу роль у захисті соціально-економічних інтересів працівни­ків, було проведено цілу низку заходів. Наприклад, підвищен­ня обізнаності щодо діяльності контрольних органів МОП, захис­ту прав домашніх працівників, мігрантів. Ми допомагали проф­спілкам розбудовувати міжнарод­ні зв’язки з їхніми італійськими колегами щодо захисту прав тру­дових мігрантів. З польськими ко­легами – щодо захисту домашніх працівників-мігрантів з України до Польщі. Працювали ми й над різними аспектами колективно-договірного регулювання. І я ду­маю, що залежно від тих пріори­тетів, які будуть визначені проф­спілками в рамках наступної про­грами співпраці, ми з вами зможе­мо говорити про якісь конкретні заходи для профспілок. Відповід­но, певні заходи були спрямова­ні виключно на організації робо­тодавців та представників Уряду. Водночас більша частина заходів МОП відбувається в тристорон­ньому форматі, де всі три сторони, включно з профспілками, пред­ставлені на рівноправній основі. Тому, сподіваюся, наша плідна співпраця продовжиться в майбут­ньому, й надалі говоритимемо про неї лише в позитивному ключі.

20.02.2015

Олена ОВЕРЧУК «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини