Розмова з головою центрального комітету профспілки працівників культури України Людмилою ПЕРЕЛИГІНОЮ
Коли вже піднімаємо
галас, то не заради галасу, а для вирішення питання
18 листопада в Івано-Франківську
відбулася звітно-виборна конференція обласного комітету профспілки працівників
культури, в якій, з-поміж багатьох гостей і запрошених, взяла участь голова
Центрального комітету профспілки галузі Людмила Перелигіна. Нам вдалося поспілкуватися
з гостею в режимі бліц-інтерв’ю, яке пропонуємо увазі читачів.
Марта
ВОЙЦЕХІВСЬКА-ПАВЛИШИН
спеціально для «ПВ»
– Пані Людмило, якими Ви бачите найголовніші завдання
профспілкового руху в цей складний час?
– Якщо говорити про нашу профспілку працівників культури,
то порівняно із завданнями, які вирішують інші бюджетні сфери, й навіть
промисловість, економіка, у нас завдань, вважаю, значно більше. Маємо
пам’ятати про ту високу місію, яку виконує культура і в суспільстві, і в житті
кожної людини.
За часів незалежності України ми багато чого досягли, у
вирішенні соціально-економічних проблем галузі також. Це соціальні проблеми
клубних і бібліотечних працівників, викладачів музичних шкіл та шкіл
естетичного виховання, музейників… Поетапно в різні часи і за різних умов та
влади «різних кольорів» завдяки нашим зусиллям постановами Кабінету Міністрів
були ухвалені нормативні документи, які давали можливість до невеличкої
зарплати працівників галузі додати надбавку за вислугу років, гроші на
оздоровлення, матеріальне заохочення за престижність праці тощо… Сьогодні
перед нами постало завдання, враховуючи брак бюджетних коштів, і те, що
живемо у воєнних умовах, дбати, аби ця законодавча база, ці нормативно-правові
документи виконувалися. Інакше порушуватиметься Конституція стосовно людини
праці. А це вже правова площина.
– Враховуючи те, що наразі бачимо всіляке затягування
владою налагодження соціального діалогу з профспілками, а через це нещодавно
відбулися попереджувальні акції протесту, чи можливо взагалі досягти зараз
виконання законів власне завдяки діалогу?
– Ми завжди виходимо з того, щоб вирішувати проблеми через
соціальний діалог. А коли вже зчиняємо галас, то не заради галасу, а для
вирішення питання. Ми іноді вимушені йти на компроміс, як, наприклад, зараз.
Але лише для того, щоб знову і знову шукати конструктивний соціальний діалог.
Криком мало що досягнемо. От і зараз ми ведемо перемовини з міністерствами
фінансів, економіки, соцполітики; плідно працюємо з Держкомтелерадіо, адже журналісти,
працівники телерадіокомпаній – це наші члени профспілки. Зараз вони
занепокоєні тим, що у разі створення суспільного телебачення і радіомовлення
багато хто може втратити роботу. Тому порушуємо ці питання перед Міністерством
культури. Так, протестами, ультиматумами можна рухати, пришвидшувати процес,
але будувати краще мудрими кроками, потрібними рішеннями.
– Ви згадали міністра пана Євгена Нищука. Його коріння – з
нашого Прикарпаття, чим ми пишаємося. Як працюється з профільним міністром?
– Якщо мене запитали б, чи ця людина на своєму місці, то
відповіла б, що він має все, аби працювати міністром культури. Мені невідомо,
як пана Євгена оцінюють інші, але знаю, що в культурі завжди тяжко працювати
талановитим людям, і просто тяжко працювати, бо ми всі люди емоційні, темпераментні;
іноді емоції переважають розум. Пан Євген уміє працювати з нами.
– У своєму виступі на конференції Ви сказали, що побували
практично в усіх областях України, окрім східних, адже всюди зараз тривають
звіти та вибори. Наскільки професійними й активними є лідери обласних комітетів
і чи готові вони працювати в умовах складних суспільних викликів?
– На сьогодні звіти і вибори завершуються. Територіальні
організації профспілки прозвітували про свою роботу та підтримують дії
Центрального комітету щодо захисту соціально-економічних прав та інтересів
членів профспілки. Всі керівники наших організацій отримали у спілчан довіру й
одностайно обрані голови обкомів. Тому я вважаю, що в нинішніх складних
умовах нестабільності на перше місце у профспілковій роботі виходять професійність
і досвід лідерів. Чому? Тому що змінюються уряди, міністри та їхні заступники,
змінюється влада на місцях. Тож потрібно бути високопрофесійними,
поміркованими і мудрими, аби примножувати, а не втрачати під час цих змін.
Тобто необхідно будувати, а не руйнувати. А цього іноді й навчитися немає де.
Це приходить із досвідом, тобто потрібна життєва школа. Тим часом завдання
профлідерів залишаються незмінними – захист людини праці.
– Чи достатньо інформаційної роботи, щоб знати, що можуть і
хочуть профспілки, і як це можна виправити?
– Інформаційної роботи якраз дуже мало, при тому що вона
справді здатна вирішувати дуже багато. Не всі області мають профспілкові
газети, не всі мають кошти на те, щоб організувати інформаційну пропаганду
профспілковим лідерам. Федерація профспілок постраждала на Майдані, нині її
фінансові можливості вкрай обмежені, як і в цілому в нашій галузі культури.
Але це не знімає з нас відповідальності: кожен профспілковий лідер має
докладати всіх зусиль для захисту інтересів працівників, щоб його якомога
частіше бачили й чули люди. І тоді його обов’язково підтримає профспілкова
громада. Це і є позицією нашої профспілки.
Івано-Франківщина – одна з небагатьох областей, де
збереглася профспілкова преса, створено веб-ресурс, тож голос профспілки
доходить до людей. Переконана, що завжди треба шукати партнерів, однодумців,
щоб перемагати. Враховуючи ситуацію в державі, ми не завжди можемо висувати
вимоги щодо підвищення стандартів соціально-економічного захисту людей, але ми
повинні твердо стояти на своїх позиціях і вимагати від уряду збереження
соціальних надбань попередніх років. Адже кожен міністр, кожен чиновник
отримав завдання – економити. Але ж усім відомо: хто економить на культурі, на
цінностях – той прямує в епоху варварства.
Додам від себе, що історія свідчить: багато цивілізацій
загинули не від зовнішнього удару, а від внутрішнього розтління…
28.11.2014
|
