ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Розмова з головою Федерації профспілок України Григорієм ОСОВИМ

Профспілки вимагають від влади поважати права простих людей

 Олексій ПЕТРУНЯ

– Григорію Васильовичу, остан­нім часом усе гучніше лунає го­лос профспілок як захисників соціально-економічних прав і за­конних інтересів людини праці. Так, з ініціативи ФПУ 7 жовтня у Києві відбувся Всеукраїнський форум профспілок «За гідну пра­цю та добробут людини». На­скільки, на Ваш погляд, ця тема зараз актуальна для України?

– Почну з того, що Всесвітній день дій за гідну працю відзна­чається українськими профспіл­ками з 2008 року, коли його було проголошено на міжнародному рівні. У цей день трудящі вкотре нагадують урядам і роботодав­цям про необхідність економіч­ного зростання і соціального роз­витку на засадах гідної праці, в центрі якої має бути людина.

У вересневій доповіді для «Групи двадцяти», підготовле­ній Міжнародною організацією праці, Організацією економічно­го співробітництва і розвитку та Світовим банком, зазначається: «Зростання зарплат значно від­стає від зростання продуктив­ності праці у більшості країн «Групи двадцяти». Відновлення економічного зростання також залежить від відновлення попи­ту, а це, у свою чергу, вимагає ак­тивнішого створення робочих місць і зростання зарплати».

Звісно, що ці рекомендації стосуються й України, в якій сві­това фінансово-економічна кри­за, економічне протистояння з Росією і військовий конфлікт на сході країни неабияк ускладни­ли становище трудящих, пенсіо­нерів, інших соціальних верств. Про це також зазначає ООН, на­голошуючи, що в Україні існує чимало проблем із дотриман­ням економічних, соціальних та культурних прав.

За офіційними даними, близько 30% населення України перебуває у стані бідності. Тим часом за критерієм бідності, встановленим Світовим банком, який дорівнює денному спожи­ванню у 3 долари США, до кате­горії бідних в Україні треба від­нести майже 70% населення.

– Тобто грубо порушується пра­во більшості членів суспільства на доступ до життєво необхід­них ресурсів, до національного багатства?

– І при цьому органи влади не забезпечують реального вико­нання взятих Україною міжна­родних зобов’язань і норм націо­нального законодавства. Насам­перед це стосується забезпечення права на працю, надто молоді. Тривалий час влада та підприєм­ці не можуть подолати таке га­небне явище, як заборгованість із виплати зарплати, загальна сума якої на 1 вересня цього року збіль­шилася в 1,8 раза і сягнула 1 млрд 424 млн грн! А кількість праців­ників, які не отримують своєчас­но зарплату, зросла вдвічі.

Про все це ми говорили на своєму форумі. До речі, у ньому взяли участь міністр соціальної політики, голова національної тристоронньої соціально-економічної ради Людмила Денісова, голова Комітету ВРУ з питань праці і соціальної політики Пе­тро Цибенко, керівник гумані­тарного управління АПУ Юрій Рубан, представники інших ор­ганів влади, голови громад­ських рад міністерств, соціаль­ні партнери. Надіслали ми за­прошення і Главі Адміністрації Президента Борису Ложкіну з пропозицією презентувати пе­ред поважною аудиторією гро­мадянського суспільства, яка репрезентує 10 млн працівників, студентів, ветеранів праці з усіх регіонів і галузей економіки, Стратегію реформ 2020, ініційо­вану главою держави. Але, як бачимо, не знайшлося на це чи часу, чи кому доручити.

Ми сподівались, що участь у форумі візьме і виступить Прем’єр-міністр України, оскільки до Уряду накопичи­лось найбільше питань. Тим більше, що за півроку своєї ді­яльності Уряд так і не зустрівся з профспілками. Проте й зараз цього не сталося.

– Гострою залишається пробле­ма забезпечення умов і безпе­ки праці на робочих місцях. Яка ситуація у цій сфері зараз?

– На «трудовому фронті» що­річно гине внаслідок травмуван­ня та аварій 1,3 тис. працівників, 7 тис. стають інвалідами, тисячі отримують професійні захворю­вання. Тому скорочення фінан­сування охорони праці, урізання матеріального відшкодування потерпілим і членам сімей заги­блих на виробництві, ліквідація санаторно-курортного лікуван­ня, що пропонує Уряд законопро­ектом № 5080, на тлі посилення соціального захисту учасників АТО викликає у трудящих спра­ведливі запитання: чому така зневага до людини праці?

Інша проблема – згортання державного нагляду у сфері пра­ці під гаслом дерегуляції, тоді як 5 млн працівників, або кожен тре­тій, працюють нелегально без за­конного захисту та охорони пра­ці. В цій сфері обертається близь­ко 200 млрд грн тіньової зарпла­ти. Державі не сплачуються по­датки та єдиний соцвнесок, тому не вистачає грошей ані на пенсії, ані на соціальні виплати. Відтак податковий тягар усе більше пе­рекладається на легально працю­ючих, чисельність яких щороку зменшується і становить уже близько 10 млн, які фактично ма­ють забезпечувати прожиття собі й решті 35-мільйонного населен­ня. Ось чому профспілки вимага­ють від Уряду активації дій із де­тінізації економіки та легалізації трудових відносин. Але реальних кроків поки не бачимо.

На цьому тлі зростає кіль­кість порушень, вчинених безпо­середньо роботодавцями. В І пів­річчі профспілкові активісти за­фіксували понад 700 тис. пору­шень прав працівників, що вдві­чі більше, ніж за весь 2013 рік.

Щоденно до профспілкових органів надходять численні по­відомлення, заяви, звернення про наступ на права працівни­ків: скорочення чисельності, урі­зання зарплат, обмеження соці­альних гарантій і зобов’язань за колективними договорами, під­вищення цін і тарифів, які пода­ються владою і бізнесом як неми­нучі жертви в умовах, що скла­лися. Лише сам реєстр порушен­ня прав налічує 29 сторінок.

– Але зараз доволі часто луна­ють заклики трохи зачекати, не критикувати владу, бо «ви ж розумієте: у країні війна»…

– Звісно, що профспілки до­бре розуміють, у якій складній ситуації опинилася держава, а також важливість ухвалення не­відкладних заходів для вирі­шення першочергових проблем, пов’язаних із військовими дія­ми на сході країни. Сьогодні як ніколи необхідна єдність та згуртованість суспільства.

Тому і в березні, і в липні цьо­го року, коли «пакетом» прийма­лись законодавчі акти обмежу­вального характеру, збільшува­лось оподаткування доходів, профспілки утрималися від пу­блічної критики влади та про­тестних дій виключно з розумін­ня обставин, що триває війна і головна увага суспільства зосе­редилася на тому, як допомогти країні захистити територіальну цілісність і незалежність. До речі, ФПУ та наші організації теж надають значну гуманітар­ну допомогу військовим.

Зараз завдяки домовленос­тям маємо ніби крихкий мир, точніше досягнуто перемир’я. Профспілки підтримали план дій Президента в цьому напря­мі. Але влада не має забувати про тих, хто щоденно на заво­дах, у полі, в навчальних закла­дах, лікарнях виконує свій тру­довий обов’язок, забезпечуючи потреби населення та створюю­чи ресурси для оборони країни і життєзабезпечення військових.

Тому третій пакет обмежу­вальних заходів, що міститься в урядових законопроектах, пода­них до Верховної Ради 15 вересня, які стосуються податкової, бю­джетної політики, реформування системи соціального страхуван­ня, спричинив хвилю обурення. У Мінфіні для подолання фінансо­вої кризи додумалися навіть лік­відувати 0,3% відрахування робо­тодавців на культурно-масову і фізкультурно-оздоровчу роботу в трудових колективах. Знімають, як то кажуть, останню сорочку.

– А що у цій ситуації пропону­ють профспілки?

– Члени профспілок вимага­ють від своїх організацій вико­ристати всі законні засоби про­тидії наступу на трудові та соці­альні права працівників. До того ж вони справедливо став­лять питання: чи такі ж рівно­значні жертви несуть власники підприємств та олігархи? Бо тільки один факт вивезення ними з України з початку року 9 млрд доларів США капіталу свідчить явно не про українську і державницьку позицію. Тоді як інвестиції у вітчизняне ви­робництво – у п’ять разів менші.

Намагання профспілок вико­ристати механізми відвертого соціального діалогу з тих чи тих питань, їх публічного обговорен­ня, на жаль, не знаходять під­тримки у соціальних партнерів.

З прикрістю доводиться кон­статувати, що Уряд продовжує практику попередньої влади, яка ухвалювала кулуарні рішен­ня з найбільш суспільно чутливих питань.

Утаємниченість переговорів з МВФ і безапеляційність вико­нання його вимог, непрозорість формування бюджету країни на 2015 рік, невиконання зобов’язань Уряду за чинною Генуго­дою не дають підстав говорити про нього як відповідального со­ціального партнера.

Не додають оптимізму й урядо­ві прогнози щодо стану економіки і подальшого заморожування ре­альних трудових доходів у 2016–2017 роках. Такі прогнози не відпо­відають завданням, визначеним Президентом у Стратегії реформ 2020 щодо подвоєння національно­го доходу на душу населення.

– Які Ви бачите шляхи вирішен­ня актуальних соціально-економічних проблем? Якою має бути тут роль профспілок?

– Проблем у сфері праці нако­пичилося більш ніж достатньо. Тож реформи – неминучі. Проте, як наголосив Президент, для їх реалізації необхідна консоліда­ція усіх гілок влади, бізнесу і громадянського суспільства. Тому ми звертаємося до Уряду і Президента з пропозицією заді­яти Національну тристоронню соціально-економічну раду до обговорення перспектив розви­тку України, забезпечити тісну взаємодію цього тристоронньо­го органу з Національною ра­дою реформ. На жаль, наша про­позиція щодо введення пред­ставника профспілок до складу цієї ради невмотивовано відхи­лена Адміністрацією Президен­та. Така ж участь спіткала і про­позицію Спільного представ­ницького органу роботодавців.

Профспілки висловлюють го­товність до цієї роботи. Потріб­но забезпечити результативний соціальний діалог для того, щоб у цей складний для країни час не розбурхувати ситуацію, а ста­білізувати її для піднесення еко­номіки, відтак – зростання рівня життя людей.

20.10.2014

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини