« на головну 12.08.2020
Архів номерів  •  Актуальний номер » (1063)
16
Липень
 
Інтерв’ю
 
Профспілка – останній оплот у захисті трудящих від свавілля роботодавців

Профспілка – останній оплот у захисті трудящих від свавілля роботодавців


РУБРИКИ


Передплата





Статті Інтерв`ю

Розмова з головою Ради Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я Ларисою КАНАРОВСЬКОЮ

Розмова з головою Ради Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я Ларисою КАНАРОВСЬКОЮ

 Ставлення влади до столичних медиків – це патологія

– Ларисо В’ячеславівно, пер­ший заступник міністра охоро­ни здоров’я Руслан Салютін у відповідь на звернення ЦК Профспілки працівників охо­рони здоров’я України щодо підвищення рівня оплати пра­ці медпрацівників змушений констатувати (лист від 25 лип­ня ц. р.): «…Медичні та фар­мацевтичні працівники є менш соціально захищеними, ніж педагогічні, науково-педа­гогічні й працівники сфери культури. Медикам не випла­чується матеріальна допомога для вирішення соціально-по­бутових питань, надбавка за престижність праці, грошова винагорода за сумлінну пра­цю...» В аналогічному стано­вищі й столичні медпрацівни­ки? Чи зустрічалися Ви з цього приводу з новим заступником голови КМДА з питань охоро­ни здоров’я та соціального за­хисту Михайлом Радуцьким?

– Так, медиків посадили фактично на «голу» зарплату, позбавили всіх доплат! Тим ча­сом ми найбільша у Києві профспілка, в нас 84 тисячі спілчан, 340 закладів та акаде­мічних інститутів. І звичайно ж, я постаралася невідкладно зустрітися з паном Радуцьким під час громадських слухань. Однак розмови, на яку сподіва­лася, не вийшло, бо у відповідь почула: «До чого тут 29-те міс­це із зарплати серед інших га­лузей? До чого тут проблема кадрів? Треба примусити їх працювати! А не хочуть – нехай звільняються!» На жаль, за роки незалежності маємо вже вісімнадцятого міністра й оди­надцятого начальника ДОЗ – щоразу всі аргументи треба по­чинати спочатку. Здебільшого ми об’єднуємо зусилля з проф­спілками інших бюджетних га­лузей, аби захистити перед вла­дою міста й держави законні права та інтереси працівників. Приміром, скільки вже років тривають перемовини із соцпартнерами щодо приведення ставки I розряду за ЄТС до рів­ня мінімальної заробітної пла­ти! Адже медпрацівники втра­чають мінімум 400–500 гривень щомісяця, а за рік від 5000 до 17 000 грн, залежно від кваліфі­кації і посади. Та віз і нині там... Справді, у сфері столич­ної охорони здоров’я середня номінальна заробітна плата рік у рік, включно з поточним, суттєво менша, ніж в освіті, не кажу вже про середню по про­мисловості. Цьогоріч вона в нас «зросла» на 3,65 відсотка й становить 3306 грн, а офіційний індекс інфляції за цей самий період – 12,9%. Однак населен­ня дружно лікарів звинувачує: то в корупції, то у присвоєнні лікарських засобів, мало не продуктів харчування у лікар­нях. Насправді ж звинувачува­ти слід не медиків, а уряд, який хронічно не фінансує установи.

Лікарі – особливі люди, про це писав іще славетний Мико­ла Амосов. Вони високоінте­лектуальні, творчі, вразливі, безмежно віддані професії, не рахуються ні з часом, ні з влас­ним здоров’ям і віком. У столи­ці в галузі працюють 25 відсо­тків пенсіонерів, серед діль­ничних лікарів таких 60 відсо­тків, багатьом понад 65, 75 і 80 років, є навіть 90-річний тера­певт. З одного боку, ми пишає­мося такими самовідданими людьми, а з іншого – чим тут хвалитися? Хто їх замінить? Жебрацька зарплата ні моло­дих, ні міцних, досвідчених фахівців не влаштовує, лише стимулює виїзд спеціалістів за кордон, тим більше, що в останні роки в Україні з’явилося чимало іноземних компаній, які саме цим опіку­ються: вербують наших меди­ків. Статистика свідчить, що Україну щороку залишають до семи тисяч медпрацівників. А держава абсолютно не реагує, не кажучи вже про моніторинг такого явища. І ось на сьогодні в Києві бракує 3,5 тисячі ліка­рів, 5 тисяч медсестер, не ви­стачає фтизіатрів, лікарів «швидкої», патологоанатомів, лаборантів. А все тому, що в нас не вміють обліковувати ка­дри, вперто твердять, що ліка­рів більше ніж треба. Ні – наба­гато менше!

Але вони завжди на посту, їхня праця викликає захоплен­ня й величезну повагу. Чого варті багатогодинні операції в нейрохірургів?! А якщо кілька операцій поспіль? А згадаймо професійний подвиг київських медиків, починаючи з лютого й по сьогодні! Адже з середини лютого, під час найбільш дра­матичних подій на Майдані, лі­карі цілодобово надавали по­страждалим ургентну допомо­гу. З цього ж часу в Інституті нейрохірургії у трьох операцій­них працювали одинадцять не­йрохірургів; поранених і трав­мованих прийняли майже всі київські медичні заклади. В ре­зультаті героїчних зусиль київ­ських медиків зі 150 постраж­далих у лютому помер лише один, 82-річний військовий пенсіонер, котрий дістав несу­місну із життям травму голо­ви. Й сьогодні київські медики, не маючи вакцин, інших необ­хідних препаратів, роблять усе можливе, аби врятувати життя поранених у зоні АТО україн­ських воїнів, аби уникнути ам­путації... Інститути НАМН України за весь час пролікува­ли 13 тисяч постраждалих.

І при цьому всьому лікар відчуває, що державі, керівни­кам міста він не потрібний. Медичні сестри й поготів, тому ми з д.м.н., блискучим хірур­гом Іллєю Миколайовичем Єм­цем проводимо конгреси ме­дичних сестер, хочемо, аби в них зросла самоповага. Кон­грес запровадив почесну від­знаку імені Даші Севастополь­ської; медсестри беруть участь у конкурсах професійної май­стерності.

– Населення здебільшого не задоволене медичною рефор­мою. А як медичні працівни­ки, галузева профспілка?

– Щодо Києва, то це в кращо­му випадку авантюра, в гіршо­му – злочин. Як можна було ки­нути мільйонне місто в сумнів­ний, непродуманий експери­мент! Запровадження амбула­торій сімейної медицини в ме­гаполісі є недоцільним. Хотіли поекспериментувати – треба було обережно, відстежуючи й ліквідуючи всі негативи, почи­нати з сільської місцевості, ра­йонного центру. Там і сімейні лікарі доречні, і амбулаторії.

Експеримент знищив у Киє­ві денні стаціонари в поліклі­ніках, розірвав поліклініки на амбулаторії (ПМСД) і консуль­тативно-діагностичні центри (КДЦ), подвоїв штати адмін­госпперсоналу й відповідно – пакети документів, що потя­гло за собою додаткові шалені витрати й, до слова, спровоку­вало взаємне незадоволення медпрацівників.

А щодо столичних пацієн­тів, то вони тепер замість звич­ного відвідання поліклініки, де одразу мали всю необхідну допомогу, мусять бігати по ра­йону – від амбулаторії (де за малим винятком нічого немає, крім тонометра й зеленки) до лабораторії, далі назад з аналі­зами, потім – до КДЦ. Ця ме­дична реформа показала, що наші можновладці байдужі до власного народу, провели її без фінансування, не залучивши відповідних фахівців, які ґрун­товно проаналізували б усі ас­пекти, всі можливості, доціль­ність, наслідки.

Переконана, що небезпеч­ною є й ідея ліквідації чи обме­ження фінансування держса­непідслужби. Профспілка сво­го часу вдалася до судового по­зову до Кабінету Міністрів сто­совно заборони реорганізації та скорочення ДСЕС, але, на жаль, нам так і не вдалося від­стояти свою позицію. Тим ча­сом рішення Азарова було га­небним: у Києві працювали де­сять санепідстанцій, а після «поліпшення» лишилося три міжрайонних, одна централь­на і один лабораторний центр; скорочено досвідчених праців­ників. Більше того, з’явилися прямі заборони перевірок сані­тарного стану підприємств, установ та організацій, а це означає, що кияни не захищені від інфекційних захворювань, не знають, чи споживають якісні продукти, яку п’ють воду тощо. Ще один дамоклів меч – наші борги за комуналь­ні послуги: нині це 260 млн гри­вень. Насправді така біда – че­рез неправильне відображення у фінансових звітах кредитор­ської заборгованості закладів охорони здоров’я.

– Як же профспілка здійснює захист медпрацівників за та­ких непростих умов?

– Ми не припиняємо вимоги до соціальних партнерів – змі­нити ситуацію, забезпечити належне фінансування галузі, підвищити медпрацівникам зарплати, поновити всі додат­кові виплати. Надаємо свої пропозиції щодо покращення становища, проводимо соці­альний діалог. Патологію став­лення можновладців до ліка­рів давно слід кардинально змінити, бо поховаємо галузь. З іншого боку, як можемо, самі допомагаємо спілчанам, ак­тивно надаємо правову, мате­ріальну допомогу. Щороку ви­діляємо два – два з половиною мільйона гривень на матері­альну допомогу медпрацівни­кам та їхнім дітям, які потре­бують серйозного лікування, операцій. В цьому році впро­довж лютого-березня передали близько 213 тисяч гривень лі­карям та медсестрам, котрі ге­роїчно рятували учасників Єв­ромайдану. Тісно співпрацює­мо з Червоним Хрестом, його працівники дієво допомагають доглядати хворих.

Ми – кращі в столиці за зміс­том і виконанням колективних договорів, і цим пишаємося. Звісно, щороку оздоровлюємо дітей медичних працівників. Крім того, проводимо і куль­турно-масову та спортивно- оздоровчу роботу: маємо два­надцять самодіяльних худож­ніх колективів, яким присвоє­но звання «народний», у нас видатні спортсмени, що посі­дають перші місця у міських і навіть міжнародних змаган­нях. Проте, як не прикро, не це нині головне. Ми потерпаємо від відсутності фінансування, немає можливості придбати сучасне медичне устаткуван­ня, належно забезпечити охо­рону праці й страхування ме­диків від хвороб та нещасних випадків, підняти їм зарплату. Гірко констатувати, що очіку­вання змін – лейтмотив життя цілих поколінь лікарів, мед­сестер, санітарок, ані багат­ства, ані слави медична праця їм не приносить. І завжди зна­ходяться обставини та причи­ни, що гальмують наближення життєвого рівня цих, украй не­обхідних державі людей, до гідного їхньої героїчної місії.

Міська влада фактично при­рекла нашу профспілку на хро­нічні битви з нею, триває бо­ротьба за існування десятків тисяч медиків столиці, це ко­штує нам часу, нервів, здоров’я. Проте здаватися ми не збираємось.

22.09.2014


Тетяна МОРГУН, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

20.07.2020 00:39

20.07.2020 00:37

20.07.2020 00:36

06.07.2020 00:14

06.07.2020 00:06

28.06.2020 01:18

28.06.2020 01:17

28.06.2020 01:08

28.06.2020 01:07

15.06.2020 00:14

Усі новини


Опитування

Якою б Ви хотіли бачити улюблену газету "Профспілкові вісті" надалі?

Традиційною паперовою, друкованою
- 0 %
Новітньою електронною (виключно в інтернеті за передплатою)
- 0 %
Змішаною (відкриття передплати на електронну версію при збереженні паперово-друкованого формату)
- 0 %
Усього: голосів






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2019©

01042, Украіна, м. Київ
Майдан Незалежності, 2
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання