« на головну 08.08.2020
Архів номерів  •  Актуальний номер » (1063)
16
Липень
 
Інтерв’ю
 
Профспілка – останній оплот у захисті трудящих від свавілля роботодавців

Профспілка – останній оплот у захисті трудящих від свавілля роботодавців


РУБРИКИ


Передплата





Статті Інтерв`ю

Розмова з головою Київської міської організації профспілки працівників освіти і науки України Олександром ЯЦУНЕМ

Розмова з головою Київської міської організації профспілки працівників освіти і науки України Олександром ЯЦУНЕМ

 Час переосмислити роль і місце профспілок у суспільстві

 – Олександре Михайловичу, в одному з недавніх інтерв’ю Ви зауважили, що позиція проф­спілки освітян Києва завжди вирізнялася своїм радикаліз­мом. Хотілося б, аби Ви цю формулу здеталізували.

– Наш радикалізм як пози­цію можу пояснити таким си­нонімічним рядом: це та прав­да, яка повинна бути в проф­спілках, тобто не приховування наших недоліків, бід, проблем, а їх обговорення та подолання. А в момент найвищої напруги, під час економічної скрути й зовнішньої агресії, ми тим біль­ше повинні переосмислити роль і місце профспілок у сус­пільстві. До речі, мої позиції не змінилися з 2008 року, коли за­пропонував програму трьох кроків – так звані «три «і»: ін­вентаризація, інновація, інте­грація. Що мається на увазі?

Інвентаризація передбачає два аспекти: переоблік дій­сних членів і створення нового відкритого реєстру майна. Я солідарний з Леонідом Сачко­вим, який давно стверджував, що кожна галузева профспіл­ка повинна знати свої дивіден­ди від діяльності «Укрпрофоз­доровниці» та «Укрпрофтуру». Ресурси мають іти в першу чергу на створення реального страйкового фонду.

Інновація. Насамперед су­часне інформаційне забезпе­чення. До кожного члена проф­спілок повинна доходити мо­більна й правдива інформація про соціально-економічну си­туацію в країні та заходи, які вживає ФПУ. Якщо нагальні проблеми не вирішуються за круглим столом, тоді через e-mail, sms-повідомлення люди отримують меседж до актив­них дій, і вже їм вирішувати, долучатися до акції чи ні.

Необхідно також використо­вувати сучасні інноваційні ме­тоди надання правової допомо­ги. Як приклад можна навести практику надання членам профспілки онлайн-консультацій з юридичних питань. На сайті столичної організації профспілки освітян розміщу­ються відповіді на запитання працівників щодо укладення трудового договору, звільнення з роботи, оплати праці, надання відпусток, атестації та ін. Ко­жен працівник освіти може, не полишаючи свого робочого міс­ця, отримати відповідь на акту­альне для нього запитання.

Нарешті, найголовніше. Ми вже давно мали б інтегрувати­ся в громадянське суспільство і його очолити. Адже й Май­дан відбувся через те, що 80% вимог народу – це соціальні біди і сльози, що накопичува­лися останніх 23 роки незалеж­ності у величезний айсберг. На моє глибоке переконання, якби виборні органи ФПУ вирі­шували хоча б по одному гло­бальному питанню на рік, при­міром домоглися реалізації стандартів МОП щодо міні­мальної оплати праці, беззапе­речного врахування інтересів трудівників (як у Європі) при ухваленні Закону про порядок вирішення колективних тру­дових спорів, або наполягли на «розмороженні» ЄТС, чи скасуванні антинародної пен­сійної реформи тощо – такого вибуху народного гніву не ста­лося б. Це наш обов’язок: день у день вирішувати соціально-трудові проблеми людей, до­биватися встановлення спра­ведливості, а не чекати весня­ного чи осіннього походу.

– Проте якщо досі не запро­ваджено 57-ї статті Закону «Про освіту», якщо розрив у ЄТС між ставкою І розряду й «мінімалкою» не лише не по­долано, а він збільшився до 366 грн, через що освітяни втрачають у середньому 700 грн щомісяця, то чи може сьогодні міська організація профспілки, в умовах війни на сході й падіння економіки, захистити фінансові інтереси працівників освіти і науки?

– Зважаючи на всі драма­тичні фактори, ми не вимагає­мо «розмороження» Єдиної та­рифної сітки. Більше того, не вимагаємо виконання статті 57 Закону України «Про осві­ту» як основної в освітянсько­му законодавстві. Просто прагнемо зберегти посадові оклади і всю систему надбавок і доплат, яку планували уріза­ти урядовою постановою № 65 від 1 березня. Зокрема, скасу­вання доплат за заміни і не­можливість заповнення ва­кантних посад. Потім був озву­чений «драконівський» зако­нопроект № 4648, який завдяки консолідованій позиції осві­тянських профспілок, про­фільного Комітету Верховної Ради України і Міністерства освіти і науки повернутий на доопрацювання в Мінфін. Якби парламент його затвер­див, то вчителів позбавили б доплати за перевірку зошитів, класне керівництво, завіду­вання кабінетом і урядових надбавок за престижність освітянської праці. Залишив­ся б лише «голий» оклад в 1900 грн. Що ж до київської му­ніципальної надбавки (теж 20%), то це «соціальна подуш­ка», запобіжник надмірної сто­личної дорожнечі. Ми з 2007 року переконуємо київську владу, що таку надбавку слід виплачувати всім без винятку працівникам освіти!

На жаль, сьогоднішні ризи­ки й тривоги пов’язані ще й з наміром урядовців збільшити горлове навантаження на вчи­теля з 18 до 22 годин за ту ж платню. Ми проти збільшення навантаження. Оптимізація та інтенсифікація мають обгово­рюватися в кожному освітян­ському колективі з обов’язковим збереженням інтересів лю­дини праці. До слова, я вже неодноразово казав про один факт з історії: під час Другої світової, коли фашисти бомби­ли Лондон, до Уїнстона Черчіл­ля звернувся міністр фінансів з пропозицією скоротити видат­ки на освіту. Прем’єр-міністр Великобританії відповів: а за­ради кого і чого ми воюємо? За­ради дітей, нашого майбутньо­го, а їх навчають учителі! Й пропозицію відхилив.

– Ви добрим словом згадали Міносвіти. Гадаю, з приходом такого нового соціального партнера, як міністр Сергій Квіт, який ще недавно був президентом Києво-Могилянської академії, профспілці буде легше домагатися захис­ту законних прав і інтересів спілчан?

– Сергій Квіт – людина висо­коосвічена і передова у вищій школі. Він сформував потужну сучасну прогресивну команду – заступників і керівників де­партаментів, які працюють на розвиток національної освіти, зокрема вищої, задля її конку­рентоспроможності на світово­му ринку освітніх послуг. До слова, пан Сергій – один з роз­робників Закону України «Про вищу освіту», підписаного Пре­зидентом України 1 серпня. Я теж входив до цієї робочої гру­пи, яка два з половиною роки плідно працювала під керівни­цтвом ректора НТУУ «КПІ» академіка Михайла Згуров­ського. При цьому були й інші законопроекти, наш – критику­вали... Це успішний початок першої реформи демократич­ної України, що інтегрує вищу освіту в європейський простір, розвиває незалежну систему якості та доступності вищої освіти. Запроваджує універси­тетську автономію й академіч­ні свободи для студентів та ви­кладачів. Українські виші змо­жуть розміщувати власні над­ходження від платних послуг у сфері освітньої і наукової ді­яльності й далі витрачати від­повідно до потреб трудових ко­лективів, у тому числі на соціально-економічний захист. А за минулої влади на казна­чейських рахунках було забло­ковано 8 млрд грн, зароблених вишами України. Отже, зробле­но крок уперед. Окрім цього, закон передбачає чіткі межі навантаження на одного ви­кладача: кількість годин ско­рочено з 900 до 600 на ту саму ставку. Відтак професорсько-викладацький склад матиме змогу постійно самовдоскона­люватись. А студентська сти­пендія до 01.01.2016 зрівняється з прожитковим мінімумом. Є ще багато інших новацій, але це для окремого інтерв’ю.

– Олександре Михайловичу, міська організація профспіл­ки, яку Ви очолюєте, іще з червня допомагає нашим вої­нам у зоні АТО, спільно з ін­шими організаціями регуляр­но забезпечує Збройні сили України гуманітарною допо­могою – це бронежилети, прогумовані плащі, спальні мішки, засоби особистої гігіє­ни, натільна білизна. В цьому питанні Ви відчуваєте під­тримку й розуміння спілчан?

– Люди вітають дії Президії нашої організації. Гуманітар­ну допомогу солдатам ЗСУ ми передаємо через столичний військовий комісаріат, гро­мадську організацію «З рук у руки». З 1 вересня профкоми студентів ініціювали акцію «Здай кров пораненому солда­ту». Окрім того, надаємо ці­льову допомогу на лікування. Наприклад, для вчителя ЗНЗ № 104 Константина Пенделєє­ва (27 років), який був тяжко поранений у бою в Лисичан­ську й нині перебуває на реабі­літації. Профспілкова під­тримка триватиме до закін­чення АТО й одужання наших героїв. Але в цей же час бачу, що українські олігархи не ква­пляться трансформуватися в гордість України: Тарнав­ських, Ханенків, Терещенків... Не бажають сучасні мільярде­ри безкорисливо фінансувати армію... Чому? Ненажерли­вість, жадібність, цинізм не мають міри, совість тут не хо­дить. По-справжньому (без ви­годи) щиросердні прості люди. Вони реально підтримують во­їнів, своїх дітей – захисників України. А власникам велико­го капіталу завжди мало: вони починають затягувати народу не паски, а зашморги. Дочека­ються, що терпець увірветься. Панове олігархи, не доводьте людей до відчаю...

14.09.2014



ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

20.07.2020 00:39

20.07.2020 00:37

20.07.2020 00:36

06.07.2020 00:14

06.07.2020 00:06

28.06.2020 01:18

28.06.2020 01:17

28.06.2020 01:08

28.06.2020 01:07

15.06.2020 00:14

Усі новини


Опитування

Якою б Ви хотіли бачити улюблену газету "Профспілкові вісті" надалі?

Традиційною паперовою, друкованою
- 0 %
Новітньою електронною (виключно в інтернеті за передплатою)
- 0 %
Змішаною (відкриття передплати на електронну версію при збереженні паперово-друкованого формату)
- 0 %
Усього: голосів






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2019©

01042, Украіна, м. Київ
Майдан Незалежності, 2
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання