ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Розмова з головою Чернігівської обласної організації профспілки працівників АПК України Сергієм ХОБОТНЕЮ

Активна профспілкова молодь – запорука успіху національного профруху

– Будь ласка, Сергію, змалюйте коротко стан справ у сільгосп­підприємствах.

– Сектор став дуже привабли­вим для бізнесу, й особливо це стосується рослинництва, бо сфера найбільш рентабельна: весною техніка посіяла, потім ще раз приїхала – обробила, далі врожай збирається, й можна його продавати. А техніка, між іншим, така, що дозволяє бук­вально десятьом механізаторам з усім впоратись. З тваринни­цтвом складніше, процес набага­то довший, приміром, потрібно два-три роки, щоб корова почала давати молоко. Та й ситуація із цінами на молочну продукцію теж непроста. Тож тваринництво майже не приваблює інвесторів, колись воно давало людям по­стійну зайнятість, а тепер зане­падає, ферми винищуються. Дер­жава в різний час намагалася стимулювати цей сектор певни­ми державними програмами, проте й до сьогодні ситуація ли­шається вкрай складною.

Слід ще взяти до уваги, що в агропромисловому секторі ви­значилися, сказати б, два напря­ми: традиційні сільгосппідпри­ємства в сільській місцевості, де працюють і виживають грома­дою й де споконвіку люблять землю та вміють на ній працюва­ти (хоча іноді й батьківськими методами), і – агрохолдинги, тоб­то великі фінансові структури, які сільське господарство роз­глядають як спосіб заробітку. Причому інвестиції йдуть не лише вітчизняні, а й з-за кордо­ну. Техніка й технології сучасні, а ставлення до землі досить час­то прагматичне, байдуже. Й у принципі гарної землі майже не лишилося, вона вся розподілена, за неї іде війна насправді.

– Яка ж Ваша думка з цього приводу як профспілкового ке­рівника?

– Вважаю, що час селянам са­моорганізовуватись і, як територі­альним громадам, висувати умо­ви орендарям. Приміром, у нас є такий-то банк землі, запроваджує­мо конкурс для тих, хто хоче сюди прийти, а із свого боку вимагаємо, щоб у нас розвивалося не лише рослинництво, а й тваринництво, щоб було стільки-то постійних ро­бочих місць. До відповідної угоди, яку пропонується підписати, вно­сяться обумовлені соціальні зобов’язання бізнесу, включно із за­хистом соціальної сфери. В такий спосіб громада не лише згуртуєть­ся, а й почне мислити по-державному, не побоюватиметься брати на себе відповідальність як за сьо­годнішній день, так і за майбутнє. На мій погляд, функція влади, ор­ганів місцевого самоврядування і нас, профспілок, нині полягає ще й у навчанні людей: треба, щоб вони знали свої права, букви зако­нів і, маючи свою правду, нікого й нічого не боялися. А щодо проф­спілок, то якщо будуть робочі міс­ця, постійні працівники, то в та­кий спосіб примножимо й зміцни­мо нашу членську базу, передусім у тваринництві. Недавно в нас на обласному телебаченні був пря­мий ефір, де я мав змогу спілкува­тися з очільником обласної ради. Я сформулював таку концепцію, й він схвально її сприйняв.

– Що можете сказати стосовно динаміки профчленства у вашо­му секторі?

– Як і загалом у профспілково­му русі – й узагалі у виробничій сфері – вона, на жаль, негативна. З двох основних причин: по-перше, у зв’язку з новими техно­логіями, через укрупнення та сва­вілля бізнесу об’єктивно зменшу­ється кількість працівників; по-друге, профспілки ще не стали значущими й важливими для сус­пільства. В цьому наша ключова проблема. Тож питання номер один – кардинально змінити став­лення людей до профспілок. Па­сивне членство – це біда, це пи­тання ідеології, нашого іміджу й місії. Хочемо змінити ситуацію? Так! Для цього є три засадні умо­ви: адекватні викликам доби іде­ологія, стратегія, тактика.

Скажімо, не можна не брати до уваги події листопада – люто­го, а профспілкова ідеологія не може «випадати» з національної ідеї. Всім уже зрозуміло, що наці­ональна ідея полягає у створенні держави загального добробуту, де реалізуються права людей, до­держується соціальна справедли­вість. Саме в такому загальному об’єднанні країни, всіх її грома­дян, від найбідніших до найба­гатших, на принципах взаємопо­ваги і взаєморозуміння, ми може­мо побудувати успішну процвіта­ючу країну, якою нам можна буде пишатись і до якої, до речі, захо­чуть повернутися кримчани. Лю­дей передусім турбують належ­ний соціальний захист, безпека, гідна зарплата й пенсія. А не мова чи федералізація.

Відтак нам, профспілкам, не­обхідно категорично відмовити­ся від формального соціального діалогу й добиватися дійсного порозуміння сторін. До речі, швидко стане зрозуміло, чи дій­сно влада й бізнес зацікавлені в побудові соціально справедли­вої держави, заради чого розпо­чався та, попри численні жерт­ви, таки вистояв Майдан. У всьо­му світі, коли соціальні партне­ри однаково розуміють мету – створити процвітаючу державу, вони неодмінно досягають успі­ху. Завдяки Майдану Україна дістала гучний промоушн, неоці­ненний шанс, про нас знає й нам співчуває цілий світ, це ніби карт-бланш – і ми не маємо пра­ва такий шанс втратити.

– Тобто, профспілки мають при­мусити соцпартнерів перейня­тися філософією соціальної від­повідальності?

– Так, так! Постійно проводи­ти діалог з бізнесом, переконува­ти, що він не може розвиватися лише на зовнішніх ринках. А для наповнення внутрішнього необ­хідна належна зарплата рядових працівників. Наразі розбудили відносини на рівні громадянин – держава. Тепер повинні розбуди­ти гідність на рівні працівник – роботодавець. У нормальній, успішній державі людина праці не може бути бідною!

Сьогодні влада й бізнес один одним незадоволені. Бізнес нарі­кає, що держава його душить, а влада – що бізнес недосплачує по­датки й не дбає про людей. До речі, ніхто з них про працівників не говорить! Зокрема, на з’їздах роботодавців, де я неодноразово бував, про людей праці взагалі не йдеться! З іншого боку, і в праців­ників, і в тих же роботодавців є підозра, що держава нераціональ­но використовує кошти. Відтак саме профспілки в цьому трикут­нику лишаються носієм не лише найбільш доказової, а й найбільш людяної та перспективної ідеоло­гії, націленої на розвиток особис­тості. А соціальне партнерство – ідеальний інструмент напрацю­вання шляхів побудови заможної й справедливої держави. Й наше завдання – переконати в цьому і владу, й роботодавців.

Що ж до власне профспілок, то стратегічно нам допоможуть і ментальність, і традиції, й ниніш­ня громадянська активність лю­дей. Оскільки в Україні рішення традиційно ухвалює громада, а профспілки – найбільша громад­ська організація, люди мають зро­зуміти, що їх у разі потреби захис­тить саме профспілка, а не робото­давець. Це мотивація: профспілка ніколи «не здасть», профспілка – своя організація, із самої маси на­родної, профспілка звітує й дослу­ховується! Й люди за таких умов асоціюють себе із профспілкою. Взагалі майбутнє за тими, хто здатний переконувати. Головне питання сьогодні – це питання лі­дерства і відповідальності.

– А в чому мають полягати нові тактичні кроки?

– Для успішної роботи профспі­лок важливо, щоб люди чітко ро­зуміли, куди йдуть їхні кошти й у який спосіб до них повертаються. На жаль, спілчани ще не досягли такого рівня свідомості, коли ро­зуміють, що чим вищі внески, тим більше користі це приносить галу­зі й кожному окремому працівни­ку. Отже, потрібно пояснювати! І кожна ланка має брати внески під чітку відповідальність. Наступне: економити на користь профробо­ти! Юрист нашого обкому – один на область, але всі консультації проводяться безплатно. Раніше в нас у райкомах – в області 22 райо­ни – були бухгалтери, але ми поба­чили, що за малої кількості вне­сків це економічно невигідно. Тож для третини районів бухгал­терія централізована, і в них ли­шається більше коштів. Вони три­мають якнайтісніший зв’язок із первинками, зацікавлені, щоб первинки створювалися, а ми заохочуємо працівників райкомів частіше виїздити на місця, роз­мовляти з людьми, пояснювати проходження коштів, вислухову­вати простих спілчан, а не лише голів профкомів. Реагувати і обов’язково звітувати.

Наступний тактичний крок – правильно організована інформ­робота. Узагалі, наша інформацій­на політика, на жаль, пробуксо­вує. На мою думку, в газеті має бути більше матеріалів безпосе­редньо з місця подій, а для цього в кожного журналіста – так звана «тривожна валізка», щоб одразу виїхати у відрядження, щойно стало відомо, що десь відбувають­ся цікаві й важливі події! Хотілось би бачити саме отаке життя краї­ни, знати настрої людей. Має бути й своя телестудія. Останніми ро­ками, на жаль, змальовування круглих столів та фахових диску­сій призвели до того, що простий профспілковець сприймає їх як основну роботу. А на перший план має вийти конкретний результат! Нині дедалі більше зростає роль електронних ЗМІ – й добре було б нам сформувати постійний живий майданчик для дискусій та обмі­ну інформацією. Приміром, фейсбук – тут можна подати свою дум­ку й одразу відчути реакцію! За­прошую всіх: у фейсбуці є сторін­ка ФПУ, тож долучайтеся!

Безпосередньо із цим пов’язана й кадрова політика в проф­спілках. Звичайно, нам потрібен досвід старших колег, їхнє вмін­ня працювати, але в профспілках має бути більше молодих: моло­ді профспілкові лідери – це свіже повітря, нові знання, настрої, сміливість, розмах!

Молоді йдуть туди, де цікаво й де вони бачать сенс роботи та її результати. В нас чудова мо­лодь, і ми повинні її добре навча­ти, посилати за кордон для попо­внення знань, неодмінно казати про мету профруху – заможна, щаслива країна, гідна праця, торжество соціальної справедли­вості! Й молоді люди зрозумі­ють, що профспілки – найкра­щий шлях до їхньої громадян­ської самореалізації.

15.06.2014

Тетяна Моргун

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини