ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Сергій Кондрюк: «Феномен українського ринку праці полягає в тому, що у нас працююча людина потрапляє у зону бідності»

Відбулося чергове засідання правлін­ня Фонду загальнообов’язкового дер­жавного соціального страхування Украї­ни на випадок без­робіття в новому складі, на якому го­ловою правління Фонду було обрано заступника Голови ФПУ Сергія Кондрю­ка. Після завершення засідання ми попро­сили його поділити­ся своїми думками щодо подальшої ро­боти Фонду.

Інформаційно-аналітичний центр ФПУ

– Сергію Михайловичу, як би Ви охарактеризували діючу систему соціального державно­го страхування на випадок без­робіття в Україні?

– Ще наприкінці 90-х років ми­нулого століття, коли під час фінансово-економічної кризи в Україні рівень заробітної плати по споживчій вартості був най­нижчим, а валовий продукт упав до найнижчого рівня за всю істо­рію України, саме в цей період була вкрай складна ситуація з безробіттям. Тому ФПУ ще тоді ініціювала підготовку, запрова­дження та, власне, й прийняття абсолютно нової для України системи загальнообов’язкового державного соціального страху­вання на випадок безробіття.

Коли готувався відповідний законопроект, у ньому було бага­то протиріч, бо треба було поєд­нати інтереси роботодавців, біз­несу, профспілок і працівників. Усе це призвело до прийняття за­кону, який містив багато нова­цій, а також був насичений пев­ними протиріччями. Чимало експертів прогнозували, що він не витримає випробування ча­сом, тож доведеться ухвалювати інший закон. Сьогодні ми може­мо констатувати, що 14 років іс­нування цього закону з певними змінами і доповненнями довели його життєздатність – система соціального страхування на ви­падок безробіття дозволила пе­режити не одну кризу, в тому числі таку страшну, як у 2008–2010 роках. Наша держава знала різні протести, але не було жод­ного бунту безробітних. Це свід­чить про те, що система соціаль­ного страхування на випадок безробіття, служба зайнятості змогли виконати ті функції, які були на них покладені.

Згадуючи про цей закон, я це роблю невипадково, тому що од­ним з принципів, закладених у ньому, є паритетне тристороннє управління цим Фондом робото­давцями, профспілками і урядо­вою стороною. Кожні 6 років обирається новий склад прав­ління, сторони почергово очо­люють його, висуваючи на поса­ду голови свого представника. 29 травня настала черга проф­спілкової сторони головувати в правлінні Фонду. За попередньою домовленістю у профспіл­ковому середовищі на засідання правління була винесена моя кандидатура. І сторона робото­давців, і сторона держави під­тримали цю пропозицію.

– Які ключові проблеми нині постають перед правлінням Фонду і Вами як його головою?

– Слід зазначити, що я почи­наю свою роботу не з чистого ар­куша. Всі ці 14 років активно пра­цювали правління Фонду і дер­жавна служба зайнятості. Пред­ставником профспілок у правлін­ні був Ярема Васильович Жугає­вич, який гідно ніс прапор проф­спілок, захищаючи інтереси пра­цівників. За цей період було ство­рено матеріально-технічну базу і систему державної служби за­йнятості, її інформаційного за­безпечення. Вона має сильний кадровий потенціал – це люди, які віддані своїй справі та заслу­говують на пошану й увагу з боку і Фонду, і держави, бо робота з безробітними є дуже складною і благородною справою.

Сьогодні ми маємо глибоко де­градований український ринок праці. Головною ознакою цього є те, що поза межами легального ринку праці перебувають близь­ко 5–7 млн працездатних україн­ців, які вимушені поневірятися в пошуках неофіційних заробіт­ків, при цьому втрачаючи права на соціальний захист, майбутню пенсію, безпеку праці. Слід дода­ти, що 3–6 млн українців займа­ються заробітчанством за кордо­ном. Страшно собі уявити, як відреагує національний ринок праці, коли наші співвітчизники раптом захочуть повернутися додому в короткий період часу. Що тоді буде з українським рин­ком праці?

На тлі цих проблем державна служба зайнятості фіксує в рази меншу офіційну кількість без­робітних. Це говорить про те, що наші громадяни, які не ма­ють роботи або вимушені пра­цювати в неформальних трудо­вих відносинах, не поспішають до державної служби зайнятос­ті, тож виникає запитання, чому саме служба зайнятості і Фонд не сприймаються безробітними як захисна парасолька.

– І в чому тут причина?

– Одна з причин полягає в тому, що мінімальна допомога по безробіттю, яка виплачується Фондом, складає навіть менше 80% прожиткового мінімуму. У підсумку ця сума допомоги не варта використаного часу, вар­тості проїзду та стоптаних чере­виків. Зрозуміло, що безробітних це не влаштовує. Вкрай негатив­но на ситуацію впливає те, що наші навчальні заклади, як вищі, так і середні, випускають багато фахівців, але не тих спеці­альностей, які потребує вітчизняний ринок праці. Відтак у нас багато випускників, які вже на другий день після отримання ди­плома йдуть у державну службу зайнятості, тому що у них прак­тично немає перспективи знайти роботу за тією спеціальністю, на яку були витрачені батьківські або державні гроші. У цій ситуа­ції Фонд вимушений фінансува­ти значні обсяги витрат по пере­навчанню, перекваліфікації без­робітних, – це питання також по­требує уваги.

Хочу підкреслити, що на ле­гальному ринку праці також не все гаразд. Значна частина офі­ційно працевлаштованих грома­дян, а за нашими оцінками, чверть працівників отримують зарплату нижче собівартості їх­ньої праці, тобто працівник не може заробити кошти, щоб відно­вити в повному обсязі свій трудо­вий потенціал для подальшої ро­боти, і працює собі в збиток.

– Це дійсно парадоксально. А чому ж так відбувається?

– Феномен українського рин­ку праці полягає в тому, що у нас працююча людина потра­пляє у зону бідності. Фактично бідність генерується у трудовій сфері – це алогічне явище, яке, безперечно, підриває мотива­цію до праці.

– Які, на Ваш погляд, мають бути пріоритети подальшої ді­яльності Фонду?

– На першому засіданні прав­ління було розглянуто низку стратегічних і тактичних пи­тань. Найбільш гостро перед нами сьогодні постає проблема пошуку фінансово-ресурсної бази для виконання Фондом сво­їх зобов’язань перед застрахова­ними особами.

Перше – це мінімізація та оптимізація видатків. Але тут має бути певна межа: якщо без­робітний від державної служби зайнятості не отримає необхід­ної допомоги в пошуку роботи, перенавчанні через брак коштів, то не виключено, що ми можемо в нашій країні відчути жахіття бунтів безробітних – тих людей, кому вже дійсно нічого втрача­ти, бо відсутність роботи позбав­ляє їх джерела для існування.

Друге – держава, яка поклала на Фонд багато своїх функцій та обов’язків, за законом мала б пе­рераховувати на його рахунок певні асигнування з державного бюджету. Однак, цього не ро­биться. І зараз вже існує загроза, що Фонд буде неспроможний ви­конати певні свої функції. На­приклад, це стосується виплати допомоги чорнобильцям, моло­ді при влаштуванні на перше робоче місце. І через суд, зви­чайно, ці люди можуть домага­тися забезпечення своїх закон­них прав. Виникає логічне запи­тання: хто має відповідати пе­ред громадянами за невиконан­ня фінансових зобов’язань? Тому при формуванні держбю­джету на 2015 рік ми послідовно будемо відстоювати свої обґрун­товані пропозиції щодо участі держави в цих процесах.

Активна робота проводити­меться з роботодавцями, бо тіні­зація заробітної плати призво­дить до суттєвого зменшення пе­рерахувань єдиного соціального внеску, що вливає на діяльність Фонду. Перерозподіл усередині соціального внеску в умовах за­гострення загроз на ринку праці потрібно переглянути в бік збільшення тієї частки, яка буде надходити до Фонду.

– Яке Ваше бачення шляхів ефективного вирішення про­блеми безробіття в Україні?

– Так сталося, що моє обрання на пост голови правління Фонду відбулось у період складної соціально-економічної ситуації в нашій державі. В цьому році ми будемо мати серйозне падін­ня ВВП, що пов’язане з падін­ням виробництва. І наслідком цього буде скорочення кількості робочих місць. Ми очікуємо, що період між листопадом цього року і березнем наступного буде найскладнішим на ринку праці. Цей процес буде супроводжува­тися достатньо високим рівнем безробіття. І всі сторони соці­ального діалогу, інституції гро­мадянського суспільства мають уважно поставитись до цих ри­зиків та спробувати завчасно підготуватися, щоб мінімізува­ти негативні наслідки.

У зв’язку з цим ми ініціювали проведення найближчим часом в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості широкої дискусії за участю нау­ковців, експертів, представників усіх сторін соціального діалогу, де б ми мали спрогнозувати три сценарії розвитку ситуації на ринку праці як у цьому році, так і в найближчій перспективі. Тоб­то, йдеться про умовно оптиміс­тичний, песимістичний і базо­вий сценарій. Потрібно визначи­ти загрози, які можуть постати перед нами. Ми повинні дати відповідь, що потрібно зробити, щоб ті, хто потрапить під загро­зу втрати роботи, не втратили підґрунтя для збереження соці­ального статусу й отримали можливість матеріальної та мо­ральної підтримки, підвищення професійного рівня для подаль­шого працевлаштування.

11.06.2014

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини