ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Розмова з головою Федерації профспілок Рівненської області Миколою ШЕРШУНОМ

Головне – почути один одного!

Тамара СТЕЦЮК,

Жанна АРСЕНІЧЕВА

Рівненська обл.

Після завершення Форуму «Соціальний діалог – дієвий ме­ханізм участі влади, роботодавців, проф­спілок у формуван­ні соціальної держа­ви» голова Федерації профспілок Рівнен­щини Микола Шер­шун, який був осно­вним доповідачем на Форумі, поділив­ся своїм баченням останніх подій у кра­їні та розповів про напрями вдоскона­лення соціального діалогу в області.

– Миколо Харитоновичу, чому, на Вашу думку, нині ви­никла така напруга в суспіль­стві? Як варто діяти, щоб у майбутньому запобігти масш­табним кризовим явищам?

– Причину подій, що відбу­ваються в Україні, я бачу в тому, що влада протягом бага­тьох років не чула людей, та що там казати, навіть не праг­нула почути, а проголошений діалог із профспілками був схожий на розмову сліпого з глухим. Нас не розуміли, коли ми прямо вказували на при­клади нехтування інтересами простих людей, на корупцію, на занепад виробництва і неадекватний розподіл резуль­татів праці. Напевне, не так вказували. Говорили високи­ми словами з трибун, а не про­стою мовою народу, який, на­решті, змусив себе почути че­рез майдани і кровопролит­тя… Для профспілок це урок, бо ми не завжди ефективно ви­користовували чудовий меха­нізм цивілізованого вирішен­ня всіх назрілих проблем – со­ціальний діалог, який у всьо­му світі вважається основним потужним важелем вирішен­ня соціально-економічних пи­тань. Саме тому минулого року спеціалісти Федерації профспілок області разом із колегами з членських органі­зацій побували на багатьох підприємствах і в організаці­ях усіх районів Рівненщини, містах обласного підпорядку­вання і в самому Рівному. Про­аналізували всі проблеми та надали практичну допомогу з питань колдоговірного регу­лювання для поліпшення соціально-економічного стану в трудових колективах. І пере­коналися, що там, де партнери соціального діалогу діють узгоджено, там і більший за­хист, нормальний робочий мі­кроклімат, урешті, кращі ре­зультати праці.

– Ваша оцінка ситуації свід­чить про те, що соціальний діалог все ж таки потребує переформатування?

– Так, і Форум, який ми про­вели, це підтвердив. Як одна зі сторін соціального діалогу ми були недостатньо «зубаті», ви­могливі до бізнесу і влади (у своїх виступах на цьому наго­лошували очільники області, роботодавці, профспілкові ак­тивісти). Нині зроблені серйоз­ні кроки для перебудови соці­ального діалогу з акцентом на його ефективність. Маємо ши­роке поле діяльності, продовжуємо співпрацювати з вла­дою, об’єднанням роботодав­ців, через колективні догово­ри, які є своєрідною міні-конституцією, маємо домогтися підвищення конкурентоспро­можності економіки регіону, гідної оплати праці, створення ефективних робочих місць. Для цього напрацьовуємо спільні заходи, що базуються на пропозиціях, внесених членськими організаціями Фе­дерації профспілок області.

Час іде вперед, змінюється політична ситуація, і проф­спілки мають суттєво посили­ти захисні дії щодо людей на­йманої праці. Ми повинні бути в курсі справ кожного ко­лективу, працювати з людьми і знати їхні проблеми. Про це говоритимемо на наших кон­ференціях, з’їздах. Ми прире­чені працювати з владою і ро­ботодавцями, для захисту лю­дини праці маємо консолідо­вано вирішувати спірні пи­тання із соціальними партне­рами. Тільки у такий спосіб усі прагнення до кращого життя маємо втілити в лако­нічні рядки Регіональної угоди.

– Отже, профспілки як най­більші громадські організації області готові підставити пле­че та докласти зусиль для розбудови громадянського суспільства?

– Звісно, адже іншого про­сто не дано. Ми знаємо, що за останні роки було зведено на­нівець громадський контроль у вищеперелічених питаннях. Державу перевіряла сама дер­жава – в особі державних ін­спекторів праці та охорони праці. Саме тому ставимо за­вдання перед Федерацією профспілок України домогти­ся повернення права цього контролю і права законодав­чої ініціативи, що завжди було прерогативою профспі­лок. А першочергове завдання – домогтись укладення нової Генеральної угоди, з урахуван­ням боротьби за нову держав­ну політику престижності пра­ці. Якщо ми хочемо бути євро­пейською країною – неприпус­тимо нехтувати інтересами тих, хто створює блага.

– В уряді вже лунали заяви про те, що Україна виконає всі вимоги МВФ задля отримання нових кредитів на розвиток економіки. Основна вимога – підвищення тарифів ЖКГ для населення. Отже, знову поря­тунок держави хочуть поклас­ти на плечі найбільш уразли­вих верств населення. Проко­ментуйте це, будь-ласка.

– Звісно, це неприпустимо. Адже маємо в країні жахливу ситуацію, коли працююча лю­дина не може убезпечити себе від бідності, не кажучи вже про непрацездатних членів сім’ї. За статистикою, за ме­жею бідності сьогодні перебу­ває 19% українських працівни­ків. У європейських країнах мінімальна ставка заробітної плати становить 2,5–3 прожит­кових мінімуми, а у нас міні­мальна заробітна плата і є прожитковий мінімум. У  про­мисловому секторі частка ви­плат на заробітну плату стано­вить лише 6% собівартості, тоді як у країнах з розвиненою економікою – 30–35%. Фонд оплати праці у валовому про­дукті України – 32%, у євро­пейських країнах – 60–65%. Тож як для такого бідацького народу підвищувати в рази плату за комунальні послуги? До речі, в їх структурі найбіль­ша ціна – оплати за газ.

Щороку Україна видобуває понад 20 млрд кубів власного газу, його має повністю виста­чити, аби задовольнити потре­би населення. Собівартість ви­добутку цього газу становить 80 доларів, а отримувала його країна від власників труби за ціною імпортованого – 400 до­ларів за 1000 кубів. То кого ж дурять? Власний народ?

Громадськість має бути по­інформована, чому «Нафто­газ» є збитковим, хто заробляє на постачанні блакитного па­лива до України, чому всього лише за кілька місяців борги зросли до 2 млрд доларів.

Останніми роками ми були свідками того, як планомірно закручується система збиран­ня податків, яка вона непрозо­ра і несправедлива, тому за­вдання номер один – і для профспілок у тому числі – пе­рехід до соціально спрямова­ної системи оподаткування, яка сприятиме розвитку еко­номіки, а добросовісному пра­цівникові дасть змогу отриму­вати гідну заробітну плату та мати соціальні преференції.

– Які зміни мають відбутися в нашому профспілковому се­редовищі, аби кожен відчув захист профспілки?

– Профспілки мають онови­тися, відійти від формалізму, виконувати захисні функції. Аби не залежати від роботодав­ця за виконання профспілкової роботи, її оплата має здійсню­ватися через централізований профбюджет. Ми маємо спря­мовувати кошти на забезпечен­ня профспілкових програм, і для цього просто необхідна часткова централізація ко­штів. Не можуть бути сильни­ми, самостійними, вмотивова­ними профспілкові осередки, якщо вони фінансово неспро­можні. Ми повинні мати мож­ливість створювати страйкові фонди і використовувати ці ко­шти за потреби, вільно, адрес­но спрямовувати грошові ре­сурси на оздоровлення, навчан­ня профактиву, розвиток ін­формаційної складової, без якої неможливо створити пози­тивний імідж профспілок.

Ще одне важливе питання: на повну силу належить запра­цювати Національній тристо­ронній соціально-економічній раді, яка має посилити свій вплив на рівень соціального діалогу в регіонах.

Широким обговоренням Ме­морандуму про соціальне партнерство в області ми зро­били тільки перший успішний крок до подальшого просуван­ня соціального діалогу. Пере­конаний, що підписання нової Регіональної угоди сприятиме його продовженню.

Із досвіду знаю, що попере­ду надзвичайно серйозна та складна робота, і саме від зла­годженості дій усіх владних, профспілкових структур і об’єднань роботодавців зале­жить формування позитивного результату, відтак – поліпшен­ня життя мешканців області.

29.03.2014

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини