ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Розмова з Петром ЦИБЕНКОМ, народним депутатом, головою ради організації ветеранів України

 Увага до ветеранів, їхній соціальний захист – моральний капітал країни

– Обласні ветеранські орга­нізації готують цікаві заходи до цієї річниці, деякі з них зби­раються видати книжки, при­свячені героям та ветеранам свого краю. До речі, два-три роки тому в Чернівцях побачи­ла світ чудова збірка про зна­них людей Буковини, в тому числі Героїв Соціалістичної Праці, Героїв Радянського Сою­зу. Ініціювала видання обласна ветеранська організація, а здій­снити цей задум допомогли профспілки й місцева влада.

1–2 жовтня цього року відбу­деться вже третій за ліком всеукраїнський Форум ветеранів. Ініціатор заходу – Державна служба з питань інвалідів та ве­теранів України, й цього разу форум працюватиме на тепло­ході. А під час прогулянки Дні­пром хочемо поговорити про го­ловні проблеми соціального за­хисту вразливих категорій вете­ранів з представниками заці­кавлених міністерств – соціаль­ної політики, охорони здоров’я, оборони та інших (які теж пої­дуть із нами), адже маємо сер­йозний привід ще раз приверну­ти увагу органів влади до стано­вища ветеранів в Україні.

– Гадаєте, за результатами та­кої зустрічі наші ветерани справді дістануть реальну до­помогу, додаткові пільги?

– Бачте, ми ж працюємо не лише під час тих чи інших захо­дів, а повсякчас, давно й систе­матично намагаємося приверну­ти пильну увагу держави до про­блем цих людей. Хочемо зміни­ти ситуацію, щоб не інвалід, ве­теран праці чи учасник бойових дій ходили по інстанціях і доби­валися своїх законних пільг, а щоб усе, передбачене законодав­ством України, саме ЙШЛО ЗА ВЕТЕРАНОМ! Наймолодшому учасникові бойових дій сьогодні не менше 87 років, тож ходити по конторах він уже не в змозі.

Прийшовши в Організацію ветеранів України, а це було 2009 року, я вніс ще таку пропо­зицію: віддаючи належне учас­никам війни, необхідно подбати й про трудівників тилу, котрі фактично забезпечили другий фронт біля верстатів, на кол­госпному полі, в шахті. Й 2010 року Організація ветеранів України ініціювала проведення міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої внеску трудівників тилу в пере­могу над ворогом. Частина вче­них піддала сумніву науковість такої конференції. А проте від­крив її академік НАНУ, дирек­тор Інституту історії України Валерій Смолій, виступили із солідними повідомленнями 5 професорів, 15 кандидатів наук! Ми запросили сусідів – гостей з Росії, Білорусі, Казахстану. По­тім видали матеріали конфе­ренції – науково обґрунтовані, доказові. Й усі скептичні заува­ження було знято! Більше того, через деякий час таку ж конфе­ренцію провели в Москві – за участі представників усіх ко­лишніх союзних республік.

Ще приклад. Моїми попере­дниками на чолі Ради організа­ції ветеранів були героїчні, за­служені люди: генерал армії І. Герасимов і учасник параду Перемоги в Москві В. Анастасі­єв – вони ініціювали, а мені вдалося досягти реалізації дуже важливої ветеранської ідеї. Річ у тім, що довгий час ми наполягали, аби пільги ін­валідів Великої Вітчизняної ві­йни І групи поширити й на учасників бойових дій. І ось у березні 2012-го вийшов Указ Президента України Віктора Януковича до чергової річниці Великої Перемоги, де пункт 3 саме й пропонував прирівняти пільги учасників бойових дій та інвалідів війни ІІ і ІІІ групи до пільг інвалідів війни І гру­пи. У жовтні того ж року було ухвалено відповідний Закон України, а з 1 січня 2013-го він набрав чинності. Тож усі ветерани-фронтовики одержувати­муть доплату до пенсії у розмі­рі 50% мінімальної пенсії, ра­зові виплати до 9 Травня; всі ці категорії повністю звільнено від сплати за житлово-комунальні послуги. Хотілося б більшого, але й це крок уперед.

– 27 грудня виповнюється 75 років з дня встановлення звання Героя Соціалістичної Праці. Як готується до цього Організація ветеранів України й чи планується вшанування на державному рівні?

– Плануємо на листопад–грудень зустріч із групою Героїв Соціалістичної Праці, запрошу­ємо їх до Києва. А держава... Ми звернулися до Міністерства со­ціальної політики, написали, що Героїв Праці лишилося не­багато, тож держава повинна відзначити їхній внесок у роз­виток країни. Проте дістали не­виразну й незрозумілу відпо­відь (також листовно), мовляв, так, треба було б... І все. Ані сло­ва про те, що готові підтримати!

Тоді звернулися до профспі­лок. Вони активно підтримали нашу ідею, запевнили, що справді необхідно морально й матеріально заохотити носіїв високого звання. До честі проф­спілок, ми завжди маємо повне взаєморозуміння з питань соц­захисту. Й будь-яке наше про­хання надати комусь допомогу чи вручити нагороду знаходить всіляку підтримку. У 2011 році ми провели на базах низки облпрофрад, зокрема у Вінниці та Дніпропетровську, зустрічі з об­ласними ветеранськими органі­заціями з питань соціальної до­помоги ветеранам. Згадую про це з вдячністю, бо профспілкові активісти щиро відгукнулися й узяли участь у цих зустрічах.

Водночас не можна не сказа­ти ще про один видатний при­від для вшанування ветеранів, посилення їх соціального за­хисту, в якому держава справді бере активну й діяльну участь, – підготовка до 70-річчя визво­лення України та Великої Пе­ремоги над фашизмом. Торік у жовтні видано Указ Президен­та України № 604 про заходи з підготовки до цих річниць. Створено оргкомітет, співголо­ви якого – Прем’єр-міністр України Микола Азаров і Глава Адміністрації Президента України Сергій Льовочкін. До згаданого Указу ввійшли кіль­ка ветеранських ініціатив, одна з яких має особливе зна­чення. Йдеться про всеукраїн­ську естафету пам’яті «Слава визволителям України!». Сенс естафети, ініціатором якої є наша організація ветеранів, у тому, щоб фіксувати рух радян­ських військ у смузі наступу чотирьох Українських фронтів – і відповідно передавати далі символічну естафету пам’яті. Хочемо максимально залучити до цього молодь, людей серед­нього віку, нагадуючи про ве­ликий подвиг батьків і дідів, укладаючи в серця й душі, над­то молоді, розуміння, якою ці­ною дісталася Перемога. Аби надати рухові організаційної форми, ми виготовили копії штандартів Українських фрон­тів, що звільняли Україну, й альбоми, де записано головні події на території відповідного регіону. Учасники естафети одержуватимуть ці пам’ятки саме в дату звільнення своєї місцевості. Й нас дуже тішить, що до роботи активно долучи­лися не лише ветерани, а й учні та студенти, які почали диви­тися на знайомих стареньких людей зовсім іншими очима.

Естафета почалася 14 лютого, коли було звільнено Луганськ – перший обласний центр на тери­торії України. А завершиться 28 жовтня 2014 року. В рамках ес­тафети проводяться зустрічі, екскурсії, уроки мужності. Й усе – в контексті святкування 70-річчя Перемоги. Загалом же праг­немо охопити все, об’єднати всі святкові дні, пов’язані з ушану­ванням літніх людей.

– Герої праці були взірцем для багатьох поколінь, поняття «праця», «трудівник» оточені повагою. Але в Україні, в про­цесі лібералізації економіки, становлення ринкових умов господарювання, втрачено ро­зуміння престижності праці, й передусім серед молоді. Чи можуть профспілки й ветеран­ські організацї посприяти у під­вищенні престижності праці в Україні, відродженні трудових традицій, залученні молоді до суспільно корисної праці?

– Надзвичайно важлива та ве­личезна проблема. Сьогодні втрачено не лише престижність праці як такої, а й кожної окре­мої професії. Думається: адже колись прийде в Україну така влада, яка захоче залучити лю­дей до чесної самовідданої пра­ці! Тим часом за 20 років вирос­ло покоління, що не звикло зранку вставати й іти на роботу, не вміє трудитися! Це страшно. Важко сьогодні пропагувати любов до праці, хоча ветеранам це почуття добре відоме: вони працювали на країну, а отже, й на себе. Й навіть якщо робоча людина розуміла, що платять їй менше, ніж виробила, вона зна­ла, що частина коштів повер­неться їй через суспільні фонди споживання, безплатні медици­ну й освіту, соціальне забезпе­чення. А чи можна собі уявити «ударника капіталістичної пра­ці», що високопродуктивно пра­цює на когось? Пам’ятаєте, була колись мало не на кожному під­приємстві дошка пошани? З фо­тографій на вас дивилися об­личчя справжніх трудівників. А нині «дошка пошани» – це те­лепроект «Людина року». Ни­нішні «герої праці» – банкір, мі­ністр, бізнесмен, менеджер. Простого трудівника ви там не побачите. Сьогодні зовсім інші пріоритети, й якісь цінності ра­дянського часу навряд чи вдасться відновити. Гадаю, по­чинати необхідно з реформуван­ня заробітної плати. Адже має­мо в Україні унікальне явище: бідність серед трудящих! У світі такого немає, якщо людина пра­цює, вона апріорі не може бути бідною! Під час недавньої коле­гії в Міністерстві соціальної по­літики я казав про те, що понад 2 млн працівників одержують зарплату нижче мінімальної, а 3 млн – менше 2 тис. грн. Звідси – бідність людей, мізерні відра­хування державі, фінансові про­блеми всіх державних фондів. Престижність праці забезпечу­ється передусім виявленням со­ціальної справедливості стосов­но трудової людини.

16.09.2013

Тетяна МОРГУН оглядач «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини