ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Розмова з Володимиром ПАСТУШЕНКОМ, головою Донецької обласної ради профспілок

 Профспілки працюють в умовах, коли держава ігнорує свою соціальну функцію

– Наші досягнення – резуль­тат тривалої й ефективної взає­модії профспілок із соціальни­ми партнерами. Як приклад, у Донецьку позитивно вирішу­ються питання підвищення рів­ня оплати праці, ліквідації зарплатних боргів. У Маріуполі за­безпечено стовідсоткове охоплення підприємств колдоговір­ним регулюванням, тут щорічно проводиться огляд-конкурс «Кращий колективний договір року», тож зрозуміло, що соцдіа­лог у місті дає практичний ре­зультат. А скажімо, в Мар’їнському районі, завдяки терито­ріальній угоді, гарантований за­хист мають інваліди, пенсіоне­ри, діти-сироти та інші малоза­хищені категорії населення.

Однак сформованої системи досі немає. Не заперечуємо, що профспілки мали б бути ініціа­тивнішими, проте й владні орга­ни часто не бажають себе обтя­жувати, уникають спільної ро­боти під будь-яким приводом.

Звісно, діалог і партнерство не одне й те саме, але раніше всі учасники переговорів прагнули конструктивності й конкретно­го результату. Нині ж, на нашу думку, соцдіалог зведено до дискусій, а не до ухвалення кон­кретних рішень, і це промовис­то підтверджує хоча б багатомі­сячний процес укладення Генугоди на новий термін, низька ефективність роботи НТСЕР. А додати ще відсутність нового Трудового кодексу, покликано­го стати результатом ефектив­ного співробітництва всіх сто­рін соціального діалогу! Адже це парадокс, що мінімальну зарплату визначено як міні­мальну гарантію забезпеченос­ті, а рівень бідності серед трудя­щих становить нині 21%!

Вважаємо, що найсерйозні­ші проблеми визначилися на державному рівні: значущість соціального діалогу здешевлю­ється згори. Й це підтверджу­ють зокрема спроби держави бути одноосібним розпорядни­ком коштів фондів соціального страхування, які за статусом є самоврядними. Ми підтримує­мо позицію ФПУ стосовно пере­ходу до двостороннього управ­ління фондами соцстраху – «профспілки – роботодавці», результативність чого підтвер­джує досвід зарубіжних країн. Однак така позиція має бути підкріплена спільними діями всіх профспілок країни – лише в такий спосіб нас почують.

– Побутує точка зору, що соці­альна відповідальність бізне­су – запорука високої якості всіх соціально-економічних аспектів. Ви згодні?

– Безперечно. Йдеться як про суворе додержання всіх норм законодавства, так і про увагу власника до умов, оплати й охо­рони праці, підготовки кадрів, соціального розвитку колекти­ву, встановлення додаткових пільг і гарантій. Держава не в змозі забезпечити підготовку кадрів: хоч, відповідно до Кон­ституції, оголосила себе соці­альною, проте мало робить для реалізації ухвалених соціаль­них програм, у тому числі й програм Президента України. Тож покладатися можна хіба на свідомість підприємця. Але наш підприємець упевнений, що за ворітьми стоїть юрба про­фесіоналів, які не потребують ні навчання, ні підвищення ква­ліфікації й при цьому готові працювати за малі гроші. Поми­ляється, тому й пасе задніх.

Отже, час порушити питання про суттєвішу участь бізнесу в підготовці потрібних йому ка­дрів, починаючи від добору, на­правлення на навчання, частко­вої оплати його вартості до практики на новому техноло­гічному обладнанні, аби гаран­товано одержати працівника, який відповідає вимогам, цілям і завданням підприємства.

Маємо гідні приклади, коли роботодавець бере на себе всю відповідальність за підготовку кадрів і дістає чудовий резуль­тат. Таку кадрову політику здійснюють у ПАТ «НКМЗ», ПАТ «МК «Азовсталь», Артемів­ська меблева фабрика ВАТ «Бе­лона Україна», ПАТ ««Хайдель­бергцемент Україна», де створе­но навчальні центри для підви­щення кваліфікації, реалізу­ються програми за принципом «школа – виш – компанія», прак­тикується довготермінове ста­жування. Компанія ДТЕК від­крила на базі Донецького техно­логічного університету спеціа­лізовану кафедру з метою мак­симально наблизити профільну освіту до потреб бізнесу.

На жаль, подібних прикладів обмаль. Бо хіба можна назвати соціально відповідальним робо­тодавця, який сплачує мінімальну зарплату кваліфікованим працівникам або переводить їх на неповний робочий тиждень, чи не забезпечує навіть міні­мально необхідними засобами індивідуального захисту?

Поза сумнівом, найголовні­ше – жорстка позиція держави. На наше переконання, позиція профспілок у масштабі всієї країни мусить бути такою: дер­жава повинна суворо карати роботодавця за невиконання чинних законів у сфері трудо­вих відносин! Не виконує – не має права на ведення бізнесу!

– Як вирішуються в області проблеми із зайнятістю?

– Останніми роками, відпо­відно до Регіональної угоди, в області щорічно створювалося майже 100 тис. робочих місць за умови обов’язкового збережен­ня чинних. Та попри зусилля сторін соцдіалогу, поки не вда­ється забезпечити робочим міс­цем усіх, хто бажає трудитися.

Найбільша біда – масові звільнення. Донецька облпроф­рада та її членські організації взяли активну участь у розро­бленні проекту нового Закону про зайнятість населення, до­кладаємо максимум зусиль, аби не допустити масових скоро­чень. Уже багато років, за Регіо­нальною угодою, роботодавці зобов’язані погоджувати з пер­винними й обласними профорганізаціями звільнення понад 5% працівників. Проте за зрос­тання цін на енергоносії, кому­нальні птатежі, сировину тощо власники почали шукати шля­хів економії і, на жаль, переду­сім жертвують працівниками.

У Донецькій області за останні 15 років втрачено близько 600 тис. робочих місць у найбільш продуктивних га­лузях промисловості. Причому ця цифра враховує проведену велику роботу органів влади, профспілок та роботодавців щодо стабілізації ситуації.

Закон про зайнятість передба­чив повноваження органів вла­ди та місцевого самоврядування щодо координування заходів з пом’якшення наслідків вивіль­нення працівників, однак меха­нізм реалізації цього положення поки недопрацьовано. Потребує доопрацювання й порядок ство­рення спеціальних комісій для вжиття заходів з упередження різкого зростання безробіття че­рез масові вивільнення.

Це особливо важливо сьо­годні, коли профспілки не мо­жуть «достукатися» до власни­ків підприємств. Яскравий при­клад – ситуація на Донецькому електрометалургійному заво­ді, де було заплановане звіль­нення понад 1 тис. працівників, а роботодавець відмовлявся від будь-яких переговорів з профспілками.

Не менш гострим є питання нестандартних форм зайнятос­ті – аутстафінгу та інших видів запозиченої праці, що робить трудові відносини ще вразливі­шими. Обласним профспілкам удалося добитися внесення до Регіональної угоди норм про недопущення не передбачених законодавством форм зайня­тості, й певні результати на­ших зусиль є: близько тисячі людей повернуто до штату Хар­цизького трубного заводу, 1300 осіб – на МК «Азовсталь».

Ясно, що профспілки мають працювати на випередження й передусім – у процесі колдого­вірних кампаній. Від якості ко­лективного договору залежить можливість наступного захис­ту інтересів працівників за будь-якого спору чи конфлікту.

Загалом же необхідна послі­довна державна політика, спрямована на реалізацію норм нового Закону про зайня­тість населення. Передусім це робота профільного міністер­ства спільно з органами дер­жавного нагляду й контролю. Із свого боку, профспілки за­вжди готові до співробітни­цтва на благо людини праці.

– Як діють профспілки області у випадках заборгованості із заробітної плати?

– На жаль, погодившись сво­го часу на графіки погашення заборгованості, профспілки сьо­годні вважають своєю перемо­гою зниження боргу з шести до трьох місяців чи зменшення від­сотка людей, котрі одержують зарплату, нижчу від законодав­чо встановленої мінімальної. Але ж за цифрами – живі люди, які мають сім’ї й потребують щодня чималих витрат, не ка­жучи про задоволення культурно-духовних потреб. Дивує й держава, що сама припускаєть­ся багатомісячної заборгованос­ті із зарплати на державних під­приємствах, подаючи бізнесу поганий приклад. Профспілки вносили чимало пропозицій стосовно вирішення проблем за­боргованості із зарплати, підви­щення її рівня, проте все це ли­шилося на папері.

Болісне питання – частка фонду оплати праці у витратах виробництва, що нині є предме­том тривалих перемовин проф­спілок і роботодавців, хоча за умов нестійкого виробництва цей критерій втратив будь-який сенс. Жодні «відсотки» не га­рантують ані своєчасної випла­ти зарплати, ні її гідного рівня. Тобто державне регулювання практично відсутнє, розмір зарплати не відповідає справ­жній ціні будь-якої праці. Тож роботодавець і керує виплата­ми в ручному режимі.

Нині ФПУ ухвалила нову Кон­цепцію гідної праці, що має ста­ти підґрунтям програми соці­ального розвитку країни: безпе­речно, результатів можна досяг­ти лише спільними зусиллями держави, бізнесу та профспілок.

31.08.2013

Тетяна МОРГУН оглядач «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини