ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Розмова з Олегом ХМАРНИМ, головою Профспілки працівників автомобільного транспорту та шляхового господарства України

Розвиток галузі гальмується вже 20 років

– Стабілізація будь-якої га­лузі, тим більше її розвиток, ґрунтуються на чіткій схемі й належній оплаті праці, без цьо­го годі й мріяти про позитиви. Держава зобов’язана виробити всім зрозумілі правила гри, а суспільство, в свою чергу, має переконуватися, що в нас справді «грають за правила­ми», та довіряти владним структурам. На жаль, похвали­тися таким не можемо.

Конкретний приклад: авто­мобільний транспорт, потуж­ний сектор економіки, який об­слуговує практично все народне господарство. За радянських ча­сів цю галузь було взято під жорсткий контроль, десятиріч­чями вироблялися правила, ін­струкції, вимоги до персоналу. Існувала вертикаль управління. А після проголошення незалеж­ності України все це зникло, як і більшість державних підпри­ємств! Кожен лишився сам на сам із ситуацією, і як розуміє процес перевезення, так і діє.

– Приватні перевізники – чле­ни вашої профспілки?

– Так, але значна частина ке­рівників не бажають мати в себе профспілку. Активність профспілок Євросоюзу, можли­вість контролю з боку проф­спілки за дотриманням норм законодавства, в тому числі ре­жиму праці та відпочинку, не­обхідність мати колективний договір – усе це лякає, впливає на ведення соціального діало­гу. Хоча ми, як профспілка, фактично працюємо на керів­ника, захищаємо його, а не на­самперед інтереси людини пра­ці. Все це задля того, щоб збе­регти колективи, дати керівни­кові можливість сплатити лю­дям зарплату.

У минулому держава актив­но підтримувала автоперевіз­ників, створювала й контролю­вала умови їхньої роботи. За останній період не створено ні­чого позитивного, інтенсивне формування ринкових відно­син спровокувало чимало про­блем! Відсутність маршрутної мережі, старіння автобусів і вантажівок, втрата фінансових спроможностей через переве­зення пільгових категорій па­сажирів унеможливлюють еко­номічне зростання автопідпри­ємств. У законодавстві – прога­лини, недомовки, неточності.

Стверджую: немає політич­ної волі для наведення ладу! Майже 15 років у геометричній прогресії зростає кількість не­легальних перевізників, які з-під носа вихоплюють 80% па­сажирів у перевізників, котрі мають паспорт маршруту й на законних підставах його обслу­говують.

Тобто, будучи дисципліно­ваними, чесно віддавши дер­жаві всі борги й податки, авто­транспортники практично ні­чого не заробляють! До речі, ав­томобіліст фактично за свій ра­хунок надає пільги відповід­ним категоріям пасажирів, оскільки держава компенсує хіба 10% того, що він витратив. Ось тоді й створюється марш­рутне таксі без пільг для паса­жирів, без комфортних умов перевезення. Але кому за таких умов висувати претензії сто­совно фізичного стану водія, безпеки перевезення, належно­го обслуговування пасажирів?! А якщо взяти до уваги й те, що «нелегал» працює на лінії по 19 годин, чого робити категорич­но не можна? За оцінками фа­хівців, сьогодні «в тіні» перебу­ває близько 12 млрд грн. Це об­сяг грошей, якого фактично бракує державі на пенсійне об­слуговування населення.

Навіч дивна гра за очевид­ної відсутності підконтрольно­го регулятивного механізму. Переконаний, що змінити ситу­ацію можливо лише за під­тримки уряду.

– Яка ж позиція уряду, чи є по­розуміння із соціальними партнерами?

– З’явилась нова структура – Укртрансінспекція, орган контролю за безпекою на на­земному транспорті. Й проф­спілка вже співпрацює з нею. Отже, наші соціальні партнери – Міністерство інфраструкту­ри, Укртрансінспекція й Дер­жавне агентство автомобіль­них доріг України (Укравто­дор). Останні півтора року на­лагодилося повне взаєморозу­міння. Нині чекаємо затвер­дження Державної цільової програми розвитку автотран­спорту на період до 2015 року. Головна мета програми – вста­новлення чітких вимог до авто­перевізників задля розвитку транспортного ринку європей­ського рівня. Досягненню цьо­го великою мірою має сприяти й адекватна тарифна політика, що повинна забезпечувати рен­табельність, безпеку, якість, впровадження сучасних видів транспорту й новітніх техноло­гій перевезення. Однак досі вартість проїзду в Україні міні­мум утричі менша, ніж у Росії чи Білорусі, не кажучи про інші європейські країни! Акту­альне завдання – оновити рухо­мий склад автотранспорту, бо близько половини загальної кількості автобусів експлуату­ється понад 10 років, тоді як ав­тобусний парк щороку необхід­но оновлювати на 10–15%. А цього, звісно, не робиться; нор­мам безпеки не відповідають 56% автобусів, що здійснюють перевезення пасажирів.

Міністерство активно розро­бляє проект нового закону про автотранспорт, в якому всі не­доліки планується усунути. До нього додаються близько 15 підзаконних актів. До робочої групи входять представники нашої профспілки, двох потуж­них громадських організацій – Асоціації міжнародних переві­зників і Асоціації пасажир­ських перевізників, та ін. Тож добра перспектива є, хоча неві­домо, яка доля спіткає виробле­ні нами документи, коли вони потраплять до інших мініс­терств, Верховної Ради... Тому маємо намір супроводжувати ці документи, а ще – зробити їх надбанням громадськості, адже не можна допустити збе­реження суттєвих помилок останніх 20 років. І до слова, профспілки наполягають, а со­ціальні партнери нас підтри­мують, аби туди було закладе­но неухильне виконання умов Галузевої угоди.

Планується укрупнення ав­топідприємств. Якщо, примі­ром, у приватника один-два ав­тобуси, він не може дозволити собі брати до штату механіка чи лікаря, який контролювати­ме виїзд на лінію, тощо. А у збережених, колишніх держав­них, АТП є, по-перше, необхід­ні штатні працівники, а по-друге, вільні земельні ділянки. Приватник на умовах оренди ставить там свій транспорт, зате має все необхідне для якіс­ного обслуговування, виконан­ня вимог безпеки. Це також треба вирішувати законодавчо.

– Народний депутат Ігор Єре­меєв у своєму блозі написав, що дороги в Україні стали сим­волом розрухи в державі...

– Так, організовано накину­лися на дорожників, аж до огидного ролика в інтернеті «Я ненавиджу Укравтодор». Це нормально?! 30-тисячний ко­лектив дорожників – структура державна, і впродовж 4 міся­ців, починаючи з серпня мину­лого року, вони взагалі не одер­жували зарплати! А Кабмін не став на їхній захист, не визнав своєї провини! Тим часом до­рожники, передбачаючи зимо­ву негоду, по крихтах збирали кошти, аби далі ремонтувати (трохи допомагали облдержад­міністрації, зацікавлені в ре­монті власних доріг). А як са­мовіддано працювали дорож­ники цієї суворої зими, і знову ж таки – безплатно! Це ж, по суті, трудовий подвиг, бо борги із зарплати досі не ліквідовано. Ми зверталися до Міністерства фінансів, окремо до Миколи Азарова й загалом до Кабінету Міністрів, але відповіді не одержали. То кого звинувачу­вати у згаданій розрусі, якщо держава 30 років не вкладала коштів у ремонтування доріг?!

– Як реагувала профспілка?

– Ми провели з цього питан­ня пленум, підтримали обкоми Київської й Харківської облас­тей, котрі вступили в колектив­ний трудовий спір, ще раз звер­нулися до уряду.

Профспілкова робота – це серйозна ідеологічна робота, зі­брати профспілку в єдиний ку­лак нам поки що заважає ціла низка об’єктивних причин, тим більше, що звільнених голів профкомів немає, й далеко не всі голови обкомів ідуть до лю­дей у колективи та розмовля­ють із ними, пояснюючи нашу лінію. Утім, є й суб’єктивні при­чини, передусім розподіл фі­нансових потоків. Адже пере­важна більшість членських внесків лишається в первинках і спрямовується на спорт, куль­туру й матеріальну допомогу, тобто немає реальних дій на за­хист і підтримку членів проф­спілки ні за масових звільнень, ні задля судових витрат. Люди з останніх сил намагаються ви­жити, а ми не витрачаємося на юридичний чи протестний за­хист їхніх законних прав! Я звертався до попередніх керів­ників Федерації з пропозицією створити громадську при­ймальню в кожній області, але питання юридичного захисту не розглядалося зовсім. Тим ча­сом організація системної юри­дичної допомоги членам проф­спілок буде суттєвою мотиваці­єю для вступу до профспілки.

З огляду на все пережите, га­даю, час сказати прямо й від­верто: доти, доки наші проф­спілки, в рамках Федерації профспілок України, не виро­блять єдиної ідеології, єдиного підходу, спільного бачення, – справжнього захисту трудівни­ка не буде, динаміка профробо­ти не відчуватиметься. Проф­спілкам сьогодні бракує єднос­ті, вміння показати характер, силу, ми лише просимо й пояс­нюємо. Підтвердженням ефек­тивного принципу дій сьогодні є робота профспілок Греції, Ні­меччини, Іспанії, Туреччини.

21.06.2013

Тетяна МОРГУН оглядач «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини