ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Розмова з Віктором ТУРМАНОВИМ, народним депутатом України, головою підкомітету з питань вугільної промисловості комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки

 За «неприборканої» демократії законодавча робота неоціненна

– Негативно. Й це навіть м’яко сказано, адже поки що роботи фак­тично немає, а ті проблеми, що означилися за попереднього скли­кання, лише загострились. Ось у Європі, куди ми так прагнемо, аж­ніяк не могло б статися подібного прецеденту – блокування роботи парламенту! Так що рішення біль­шості піти до залу будівлі ВР на Банковій, аби працювати й ухвалю­вати необхідні закони, по-перше, було вимушеним, а по-друге, не су­перечило регламенту, хоча й було піддане нещадній критиці. Та при всьому тому ми ухвалили 20 зако­нотворчих актів! А серед них, між іншим, актуальні соціальні питан­ня, котрі просто необхідно розгля­дати, зокрема щодо підвищення пенсій, мінімальної заробітної пла­ти, соціальної допомоги тощо. Й узагалі в регламенті ВР прописано, що якщо депутат блокує роботу парламенту, слід порушити питан­ня про правомірність його подаль­шого перебування в законодавчому органі країни. Чому не виконується те, що вже ухвалено?! Вакханалія демократії! Кожен робить, що хоче, безкарно принижує, ображає, па­плюжить. Чи не час дати всьому лад?! До слова, й громадяни мали б серйозніше ставитися до обрання народних депутатів.

– Профспілки наполягають на не­гайному ухваленні Трудового ко­дексу, законопроект якого склали народні депутати Олександр Сто­ян і Ярослав Сухий. Десятки ста­тей документа 1971 року вилуче­но, змінено, дописано. Скільки, на Ваш погляд, може ще тривати подібне безчасся: старий кодекс уже втратив актуальність, а новий ще не ухвалено?

– Документ пройшов перше чи­тання. До речі, й ми як Профспілка гірників внесли свої поправки й пропозиції. Можу сказати лише одне: нині цей законопроект перебу­ває невідомо де, одне слово, «на по­лиці». Як народний депутат хотів би зазначити, що треба було ухвалюва­ти той проект, що його підготувала ВР VI скликання. Бо ми тоді дуже уважно його розглядали, радилися з профспілковими організаціями на місцях. Усі проблемні питання зде­більшого було належно врегульова­но. А які далі будуть зміни й допо­внення до КЗпП, мені важко сказа­ти, оскільки цього питання немає в порядку денному. Але за будь-якого розкладу Федерація профспілок на­полягатиме, аби її пропозиції було неодмінно включено до Кодексу про працю.

– Скажіть, Вікторе Івановичу, чи від­бито в цьому законопроекті (у ряд­ках приписів чи, може, між рядка­ми) нові завдання й для профспілок – з огляду на те, що в новітній історії України з’явилися такі «кластери», як роботодавці, власники, мене­джери, а також нові економічні й моральні прецеденти, цілком від­мінні від радянських?

– Певно, що так. Наприклад, за попереднім законодавством, зо­крема Кодексом про працю, якщо профспілка не давала згоди на звільнення працівника, це було остаточним рішенням. Відтепер – і це мусується в ЗМІ – роботодавець може й не зважати на думку проф­спілки, маючи власні аргументи. Тому профспілкова роль стає більш серйозною: вона повинна відстояти працівника, аж до по­дання судового позову, бо має на це право згідно із приписами зако­нопроекту. Так, ніде правди діти, на профспілку, очевидно, чекає ко­пітка робота, вона мусить залучи­ти всі механізми захисту, підклю­чити профспілкових юристів. У нас, вуглярів та гірників, є висо­кокваліфіковані фахівці, й лише торік ми відстояли у судах понад 1800 людей. Або ще таке. Згідно із Законом про престижність шах­тарської праці, що його ухвалила ВР, ми повернулися до попередніх норм у вугільній галузі: ті, хто працює під землею й іде на пенсію за списком № 1, сплачують лише 10% податку на доходи фізичних осіб. Досягти цього нам було не­легко: відмова за відмовою. Тоді ми включилися, як то кажуть, по повній програмі й переконали по­даткову та правоохоронні органи, що порушень не допущено. В ре­зультаті незаконно відшкодовані суми буде шахтарям повернуто. Тож, як бачите, аби було бажання!

Багато ЗМІ здійняли галас на­вколо нібито незаконного збіль­шення робочих годин на тиждень. Знову ж таки маємо справу з недо­бросовісними політиками й жур­налістами, котрі або свідомо «піа­ряться», або просто не бажають ро­зібратися. Існують певні види ро­біт і професій, де не можна вико­ристати стандартні норми, тобто 8-годинний робочий день. Проте за понаднормовий час такі працівни­ки неодмінно матимуть відгули чи додаткову оплату їхньої робо­ти. Але ж дехто воліє вульгаризу­вати документ, налаштувати гро­мадян на негатив...

– Президія ФПУ вважає укладен­ня нової Генеральної угоди на 2013–1015 роки неможливим без досягнення консенсусу з низки важливих питань, які, на переко­нання профспілкової сторони, є принциповими. Чому цей процес посувається так важко? На Ваш погляд, чи може справа дійти до колективного трудового спору?

– Федерація до цього готова, але, гадаю, до конфлікту не дійде. А вза­галі процес укладення Генугоди останнім часом дуже непростий, вимагає не лише максимуму зу­силь для переконання інших сто­рін, а й зваженого, аргументовано­го підходу до проблем, які поста­ють, обговорюються й мають бути узгоджені та підписані всіма сторо­нами. Наша хронічна біда, що в цій так званій тристоронній угоді уряд і роботодавці, як правило, по один бік, а профспілки – по інший. Ча­сом профспілки, які неухильно об­стоюють економічний та соціаль­ний захист людей праці й не мо­жуть діяти інакше, бо це є їх голов­ною місією, перебувають у дуже складній ситуації, коли необхідно переконати відразу обидві сторони!

З іншого боку, далеко не в усіх країнах профспілки так захищені законодавчо, як, приміром, в Украї­ні чи Росії. Скажімо, в Латинській Америці й близько немає закону про колективні договори й угоди, трудівники там безпорадні, а великі корпорації проводять дуже жорстку політику щодо тривалості робочого дня, заробітної плати, соціальних пільг. Якщо ж профспілки обурю­ються, з ними негайно розправля­ються аж до того, що запроваджу­ють кримінальні справи й арешто­вують профспілкових лідерів. А ми своїми законами користуємося, в крайньому випадку маємо змогу звернутися до Національної служби посередництва і примирення.

Звичайно, укладення ГУ галь­мують багато чинників, передусім економічний. Ми бачимо, які складні процеси відбуваються в усьому світі, зокрема в Європі, яка буквально «тріщить по швах». По­дивіться, що робиться в Італії, Іс­панії, Португалії, Греції. Повсюд­но знижуються соціальні стандар­ти! Й українська економіка поки що пробуксовує. І при цьому є за­лежною від зовнішніх економіч­них векторів. Приміром, сьогодні маємо чималий профіцит вугілля, знизився експорт електроенергії. Що з оцим робити? Але наше вугіл­ля – добра альтернатива імпортно­му газу, ціна на який, затверджена попереднім урядом, вбиває еконо­міку. Й сьогодні чимало електро­станцій переводяться з газу на ву­гілля, яке фактично є основою еко­номічного зміцнення держави. В нашій галузі теж складно посува­ється укладення галузевої угоди, але все ж таки минулого року ми п’ять разів піднімали тарифну ставку для вуглярів, тобто все ж таки знаходимо розуміння.

Хай там як, а профспілки завжди й за будь-якого уряду при обгово­ренні ГУ планку соціальних стан­дартів піднімають доволі високо. Опуститися нижче того, що вже до­сягнуто, не можемо, а сторони робо­тодавців та влади намагаються саме це нав’язати, мовляв, така нині економічна ситуація. А йдеться ж про життєво важливі речі: ставку працівника І розряду за ЄТС, розмір доплат і надбавок до тарифних ста­вок та окладів, скорочення розриву між розміром тарифної ставки І роз­ряду й мінімальною зарплатою тощо. Тому вихід лише такий: пере­говори, ще раз переговори – й досяг­нення консенсусу. Поки що кожна сторона активно обстоює свої інтереси. Зрештою, у законі прописано, що поки не укладено нової угоди, діє попередня.

– Вікторе Івановичу, що можете сказати стосовно обстоювання пропозицій профспілок членами профільного Комітету у ВР? Зокре­ма щодо внесення змін до Закону України «Про відновлення плато­спроможності боржника та визна­ння його банкрутом». Бо йдеться про найболючіше – погашення за­боргованості із заробітної плати...

– Я вже 11 років у парламенті й повинен сказати, що Комітет ВР з питань соціальної політики та пра­ці завжди серйозно ставиться до за­хисту трудової людини. Жодного разу не траплялося такого, щоб ФПУ подала до комітету свої про­позиції і їх було проігноровано. Більше того, на засідання комітету завжди запрошується як мінімум заступник Голови Федерації, й це як правило досвідчений, високо­професійний Григорій Осовий, який завжди жорстко обстоює про­позиції Федерації профспілок Укра­їни щодо будь-якого законопроек­ту. Нині офіційним представником профспілок у парламенті є Олек­сандр Стоян, який теж давно й тіс­но пов’язаний із профспілками.

Щодо погашення заборгованос­ті із заробітної плати взагалі, то ця заборгованість знижується... по­ступово, адже накопичувалася ро­ками. Знову ж таки, з шахтарями, приміром, уже розрахувалися за попередні роки, й сьогодні ми ре­гулярно виплачуємо людям зарплату. Що ж до внесення змін до закону, про який ви запитали, то нині уряд готує законопроект, сут­ність якого полягає в тому, що якщо підприємство державної форми власності збанкрутіло, то держава покладає на себе обов’язок погашення заборгова­ності із зарплати. Адже працівни­ки ні в чому не завинили й мають одержати зароблені гроші. Досі це питання ніяк не вирішувалося. Я багато ним опікувався, але відпо­відь завжди була одна й та сама: подавайте до суду! А як суд може зарадити, коли часто-густо навіть майно такого підприємства ніхто не хоче купувати?! Нині питання стоїть цілком адекватно: якщо держава довела підприємство до стадії банкрутства, то зобов’язана компенсувати борги із зарплати.

20.04.2013

Тетяна МОРГУН оглядач «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини