ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Розмова з Володимиром ТЬОТКІНИМ, головою профспілки працівників соціальної сфери України

Працівники соціальної сфери потребують соціальної справедливості!

– Вийшла здебільшого з профспілки працівників держустанов, і ми теж стали член­ською організацією ФПУ. Мета створення профспілки – актив­ний захист прав та інтересів працівників соціальної сфери, адже в цій галузі трудяться де­сятки тисяч людей: працівники управлінь праці й соціального захисту населення, служб за­йнятості, будинків-інтернатів, територіальних центрів із на­дання соціальних послуг, про­тезних підприємств, центрів реабілітації інвалідів, фондів соціального страхування та ін­ших структур, підпорядкова­них Міністерству соціальної політики. Так склалося, що у своїй діяльності міністерство головну увагу приділяло, як ми кажемо, підопічним: категорі­ям споживачів, якості послуг тощо, тож руки далеко не за­вжди доходили до захисту тих, хто безпосередньо надає соці­альні послуги населенню. Тому першочерговим завдан­ням профспілки стало укладен­ня Галузевої угоди, серед голо­вних питань якої – робота з ка­драми.

– А яка динаміка членства у Вашій профспілці?

– На момент створення до її лав входило приблизно 50 ти­сяч осіб. Поступово кількість зросла до 75 тисяч. Ми орієнту­вали наші обкоми (діють у 23 областях) таким чином, аби дати спілчанам можливість са­мим визначатися, у якій проф­спілці вони почуватимуться більш захищеними. Хочу наго­лосити, що всі наші організа­ційні кроки ґрунтувалися на нормах законодавства, відбува­лися без жодних порушень. Приміром, торік саме на таких засадах до нашої профспілки увійшла профорганізація Сня­тинського районного управлін­ня праці й соціального захисту населення (Івано-Франківська область).

– У чому ж, на Ваш погляд, така притягальність профспіл­ки?

– Гадаю, передусім у тому, що її керівники в усіх областях – вихідці з системи, а отже, в обкомах і терцентрах розумі­ють усі нюанси роботи й до­кладно обізнані з потребами спілчан. Знають кого, коли і як захищати – і діють у цьому на­прямі. Важливо й те, що ми, так би мовити, «підтягли» й такі організації, де взагалі не було профспілки; тепер їм пра­цюється набагато спокійніше.

– А як працівники соціальної сфери захищені законодавчо? З одного боку, діє Закон Украї­ни «Про соціальні послуги», у якому, здається, передбачено права надавачів таких послуг. З іншого, Кабінет Міністрів то­рік схвалив Стратегію рефор­мування системи надання со­ціальних послуг, але там про надавачів немає жодного слова...

– Проблема полягає у тому, що ми не маємо свого базового закону. Освітяни, медики, пра­цівники культури мають, а ми – ні. Тому, так би мовити, регу­лярно «випадаємо з обойми», не маючи ані гарантій, ані пільг.

Чинний закон, знову ж таки, визначає насамперед основні засади надання соціальних по­слуг особам, які перебувають у важких життєвих обставинах і потребують сторонньої допо­моги, і не містить гарантій пра­цівникам соціальної сфери. Ми розробили розділ про такі дер­жавні гарантії й запропонува­ли внести його до закону про соціальні послуги. Профільне міністерство нас підтримало, проте коли наша пропозиція надійшла на розгляд Мінфіну й Мінекономіки, вони похова­ли цю ініціативу. Сьогодні профспілка знову ініціює необ­хідність прийняття законодав­чих актів, які сприятимуть під­вищенню престижності праці в соціальній сфері, встановлять державні гарантії, аналогічні гарантіям працівникам в ін­ших бюджетних галузях.

– Інакше кажучи, працівники Вашої системи – найменш за­хищені серед колег-бюджетників?

– Саме так. Наші працівники отримують найнижчу заробіт­ну плату, а для переважної більшості – це єдине джерело існування. Про яку соціальну справедливість може йтися? Приміром, зарплати у праців­ників інтернатів – 1200 грн на місяць, держслужбовці район­ної ланки після всіх відраху­вань одержують до 1000 грн, їх­ній оклад – менше мінімальної зарплати й не переглядався із 2008 року. Преміальних, надба­вок, оздоровчих немає.

У березні цього року відбув­ся Пленум ЦР профспілки, на якому знову йшлося про те, що профспілка неодноразово звер­талася до уряду, Міністерства фінансів, Міністерства соці­альної політики щодо виділен­ня у держбюджеті окремим рядком видатків на забезпечен­ня діяльності місцевих органів праці. Це значно поліпшило б фінансування цих установ, у тому числі оплату праці. На жаль, Мінфін заперечує, моти­вуючи тим, що управління пра­ці та соціального захисту насе­лення є структурними підроз­ділами відповідних місцевих державних адміністрацій, тож законодавчо їм не можуть бути виділені бюджетні призначен­ня. Й нині управління праці за­безпечуються за залишковим принципом; із них, на жаль, по­чинається скорочення чисель­ності працівників, і при цьому не береться до уваги те, що на­вантаження на таких працівни­ків рік у рік зростає, функції з обслуговування населення – найбільші, бо на управління праці та соціального захисту населення покладаються нові функції щодо підтримки сім’ї, забезпечення рівності прав чо­ловіків та жінок, протидії тор­гівлі людьми, запобігання на­сильству в сім’ї тощо. Отже, для забезпечення соціальної справедливості необхідно збільшити обсяги міжбюджет­ного трансферту на галузь у державному бюджеті, внести зміни у відповідні формули розрахунку.

Тим часом через негаразди звільняються висококваліфі­ковані кадри, й саме тому най­головніше для нас – підвищен­ня заробітної плати. В усіх до­кументах ми постійно порушу­ємо цю проблему, вважаємо її першочерговою, не кажучи про решту нагальних проблем. Звісно, в основу Галузевої уго­ди покладено низку попере­дньо обговорених питань, які суттєво впливають на органі­зацію роботи, оплату, умови праці. Скрізь укладені й діють колективні договори. Проте якщо ще два роки тому, напе­редодні другого з’їзду, ми спо­дівалися, що обіцяні урядом нові соціальні стандарти хоч трохи змінять ситуацію на кра­ще, то сьогодні мушу конста­тувати, що базові проблеми, на жаль, лишилися нерозв’язаними.

Цьогоріч, наприкінці берез­ня, після непростих перегово­рів і консультацій між пред­ставниками уряду та профспі­лок на засіданні Кабінету Міні­стрів України ухвалено поста­нову «Про підвищення оплати праці працівників установ, за­кладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», якою встановлено, що тариф І розряду за ЄТС з 1 січня 2013 року становитиме 852 грн. У та­кий спосіб не допущено збіль­шення розриву між посадовим окладом працівника І тарифно­го розряду та мінімальною за­робітною платою.

Тож спільними зусиллями – я маю на увазі профспілки ін­ших бюджетних галузей – нам удалося у боротьбі за ставку I розряду ЄТС одержати хоч і не­велику, але перемогу.

– У Вашому галузевому часо­писі «Соціальний захист» вмі­щено матеріал заступника Уманського міського голови, начальника управління праці та соціального захисту насе­лення міськради, члена ЦР профспілки Галини Кучер, яка пише, що вступ до лав проф­спілки згуртував трудовий ко­лектив, посилив до нього ува­гу, пожвавив роботу, поліп­шив умови праці й побуту. Та й багато інших спілчан акцен­тують, що створення власної профспілки було обґрунтова­ним, дозволило людям відчу­ти себе не лише потрібними, а й захищеними...

– Принагідно наведу свіжий приклад: керівництво Держав­ного центру зайнятості ініцію­вало притягнення до персо­нальної відповідальності кіль­ка директорів обласних цен­трів. Троє з них – члени Цен­тральної ради профспілки і притягнути їх до відповідаль­ності без згоди профспілки не можна. Тож Центральна рада розібралася з кожною справою і відстояла цих людей.

– Отже, про мотиваційні мір­кування не питатиму. А чи за­доволені Ви роботою Моло­діжної ради профспілки, якій пішов уже третій рік?

– Чесно кажучи, хотілося б, аби ця Рада працювала актив­ніше, тим більше, що її члени – люди завзяті, освічені, розум­ні, вони й самі можуть писати переконливі статті про важли­вість та ефективність грамот­ної профспілкової роботи. Втім, і ми, старші колеги, мо­гли б систематичніше опікува­тися нашою профспілковою молоддю. Загалом профспілка чудово усвідомлює важливість цілеспрямованої молодіжної політики задля захисту прав та інтересів молодих працівни­ків. До речі, саме вони здатні підказати нам нові форми, ме­тоди, підходи, що сприятимуть омолодженню та зростанню профспілкових лав, піднесен­ню авторитету профспілки та її організацій у молодіжному се­редовищі. Вважаємо, що ми обов’язково маємо і надалі створювати молодіжні ради (комісії) в організаціях проф­спілки всіх рівнів; залучати молодь до складу виборних ор­ганів; організовувати й прово­дити серед молоді більше ціка­вих заходів.

Нині для активізації діяль­ності організацій профспілки, зміцнення профспілкової солі­дарності, посилення мотивації профчленства президія оголо­сила огляд-конкурс серед тери­торіальних організацій на кра­щу роботу з реалізації статут­них цілей і програмних за­вдань щодо захисту прав та ін­тересів членів профспілки, а також конкурс на кращу мето­дичну розробку на допомогу первинним профспілковим ор­ганізаціям. Підсумки підбива­тимуться у травні.

11.04.2013

Тетяна МОРГУН «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини