ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Профспілки та виклики часу

Аліса Андрющенко – професор Харківського соціально-економічного інституту, один з авторів книги «Профспілковий менедж­мент». Як керівник наукових проектів вона протягом 20 років вивчає трансформацію соціально-трудових відносин і профспілко­вого руху в Україні. Моніторингові дослі­дження періодичністю кожні 2 роки дозво­ляють проаналізувати ці зміни.

Часто буває на підприємствах, бере участь у роботі Національної служби посередни­цтва й примирення.

Гадаємо, що нашим читачам будуть ціка­ві її спостереження та висновки.

– Алісо Іл­лівно, дуже ба­гато го­ворять про кризу профспілково­го руху, але найчастіше обмежуються загальними фразами – «потрібно роз­будовувати», «стати ре­альними захисниками». Мало конкретних пропо­зицій.

– Тому що немає простих рішень. Занадто глибокі зміни відбулися в економі­ці й соціальному житті країни останнім часом. Па­діння економічної актив­ності підприємств призве­ло до масового безробіття. Збитки від кризи підпри­ємці й держава намагають­ся компенсувати за раху­нок найманих працівни­ків. Як наслідок, їх експлу­атація, за даними профспі­лок, за 2 останні роки зрос­ла у 8 разів. Проте наймані працівники не в змозі про­тистояти тиску капіталу через професійну неоргані­зованість, неусвідомле­ність своїх соціально-економічних інтересів, низький рівень соціальної зрілості в цілому.

Якщо раніше профспілки брали активну участь в ор­ганізації виробничого про­цесу, то сьогодні роботода­вець (та держава як робото­давець) не допускає їхньо­го втручання в господар­ську діяльність. Профспіл­ки, трудові колективи на­магаються захистити пра­ва найманих працівників через колективні договори, але положення цих доку­ментів не зобов’язують ро­ботодавця їх виконувати. До того ж профспілкам не вдається захистити працю­ючих від масових скоро­чень. Як наслідок, рівень довіри до них падає.

За результатами опитуван­ня нашого незалежного центру соціальних дослі­джень, лише третина чле­нів профспілки довіряє сво­їм професійним союзам, більшість респондентів вважають за краще для ви­рішення власних проблем звернутися до роботодавця, а не в профспілку. Полови­на працівників зберігає членство за інерцією, ко­жен п’ятий посилається на те, що так заведено на їх­ньому підприємстві, і лише 18,7% опитаних вважають профспілку необхідною для захисту своїх прав.

– Як же підвищувати дові­ру, а разом із нею й чи­сельність профспілок?

– Недалекоглядність проф­спілок полягає в тому, що вони працюють тільки із членами профорганізацій, а не найманими працівни­ками в цілому. Розширю­вати свою соціальну базу вони мають за рахунок як тих, хто з якихось причин не стоїть на обліку в профорганізації, так і безробіт­них. Можна також зберег­ти та збільшити чисель­ність профспілок, викорис­товуючи асоційовану фор­му членства. Тобто люди­на, що втратила роботу, за­лишається у складі проф­спілки, сплачує внески на пільгових умовах, має пра­во на користування тими ж пільгами, що й решта чле­нів профорганізації.

– Але такій людині насам­перед необхідне місце ро­боти. Як профспілка може допомогти в цьому?

– В умовах масового скоро­чення працівників можли­ві різні шляхи вирішення проблеми зайнятості. Профспілки (профкоми, га­лузеві райкоми, міськко­ми) спільно з державними та муніципальними орга­нами влади можуть брати активну участь в організа­ції громадських робіт. Профспілкам доцільно створювати свої центри за­йнятості, центри підви­щення кваліфікації, пере­профілювання. За даними, які ми маємо у своєму роз­порядженні, лише кожен десятий безробітний звер­тається в державний центр зайнятості. Де ж решта? Цими дев’ятьома якраз і повинні займатися проф­спілки.

У зв’язку зі зміною вікового складу працюючих, коли основна частка робітників – це люди передпенсійного та пенсійного віку, акту­альності набуває питання підготовки молодих кадрів. Та оскільки система ПТУ зруйнована і робочі спеці­альності ніхто не готує, профспілкам доцільно створювати власні центри підготовки молодих кадрів.

Ще одна ніша – соціальне підприємництво. Це інно­ваційний вид діяльності, що не має комерційного ха­рактеру. Одержані доходи йдуть на задоволення по­треб тих, хто бере участь у соціальному підприємни­цтві, а прибуток використо­вується для розвитку того чи іншого виду діяльності – пошиву одягу, виготовлен­ня декоративно-прикладних виробів, вирощування сільгосппродукції тощо.

– Нам часто доводиться бувати на підприємствах, та щоразу помічаємо: якщо роботодавець соці­ально відповідальний, то на підприємстві приділя­ється увага соціальним питанням, якщо ні – су­цільні проблеми.

– У вирішенні конфліктних питань заради досягнення консенсусу профкоми ма­ють використовувати всі існуючі механізми та тех­нології. Їм потрібні висо­кий рівень професіоналіз­му, розуміння проблем, причин їх виникнення та можливостей розв’язання. Профспілки, які з’явилися в середині 90-х років, нама­гаються використовувати нові форми взаємодії з ро­ботодавцем, знаходять спільні точки зіткнення та доводять вирішення про­блеми до логічного кінця. Це можна сказати про до­сить молоді профспілки торговельних працівників, профспілки працівників соціальної сфери.

На тлі цього в Україні дуже повільно, але вже з’являється роботодавець, який розуміє, що від його став­лення до найманого робіт­ника, від атмосфери в ко­лективі безпосередньо за­лежить його прибуток. За­кордонні аудиторські фір­ми продіагностували стан справ у трудовій сфері та дійшли висновку, що за­тяжні конфлікти між пра­цівниками знижують дохо­ди підприємства на 30%, а якщо напружені стосунки склалися між працівника­ми і роботодавцем – на 50%.

– У нас багато незвільне­них голів профкому. Вони постійно побоюються втратити своє робоче міс­це. Чи не доцільно було б мати при міських або ра­йонних галузевих проф­спілках звільненого кура­тора, який забезпечував би супровід двох-трьох невеличких підприємств?

– Питання дискусійне, та наш центр не займався ви­вченням цієї проблеми.

– Які проблеми профспі­лок Ви вважаєте сьогодні актуальними?

– Одна з найважливіших – підготовка профспілкових кадрів, адже вони вирішу­ють усе. Має бути розро­блено нову концепцію, яка передбачатиме підготовку профспілкових працівни­ків як соціальних мене­джерів, фахівців профспіл­кового та робітничого руху. Зрозуміло, що насам­перед їх потрібно готувати у профспілкових вузах (та­ких два – в Києві та Харко­ві), і ми вже порушили пи­тання про введення нових спеціальностей «профспіл­ковий менеджер», «соці­альний аудитор» тощо.

– Якими Ви бачите україн­ські профспілки через 10–20 років?

– Необхідно підвищити роль профспілок як регулятора соціально-трудових відно­син в Україні. Досягнення цієї мети передбачає пере­творення профспілок на со­ціальний інститут. Уже сьо­годні вони мають для цього всі передумови: чітку орга­нізаційну й управлінську структуру, правове поле, традиції, легітимність у со­ціальному просторі.

Вела розмову Ніка СЕРЬОГІНА, Харків

03.02.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини