ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Розмова з Ярославом СУХИМ, народним депутатом України, першим заступником голови комітету ВР з питань соціальної політики та праці

– Насамперед ми маємо отримати інформацію з місць. Так, на червень заплановане виїзне засідання нашого Комі­тету у Чернівцях за участю представників роботодавців та управлінь соціального захис­ту, профспілкових організацій Західної України. Бо там ця проблема стоїть особливо го­стро. Ми хочемо дізнатися, чи запровадження цього закону допомогло поліпшити ситуа­цію із зайнятістю. Що має дати цей закон? На мою думку, він має зацікавити роботодавців створювати нові робочі місця з гідною зарплатою, адже тоді цей роботодавець матиме пре­ференції при сплаті єдиного со­ціального внеску. Ми подиви­мось, як цей закон працює на місцях.

– Ви разом з народним депу­татом Олександром Стояном розробляли законопроект про Трудовий кодекс. Яка його доля зараз?

– Вважаю, що Верховна Рада повинна повернутися до зако­нопроекту нового Трудового кодексу, оскільки трудові від­носини регулюються Кодексом законів про працю, прийнятим 1971 року. Із 265 статей чинного Кодексу 221 статтю змінено, 35 – вилучено, 21 – дописано, із 18 глав працюють вісім. Із 1991 року в суспільно-трудових від­носинах з’явилися такі понят­тя, як приватна власність на засоби виробництва, банкрут­ство. А уявіть собі за Радян­ського Союзу заборгованість із зарплати! Раніше ми всі працювали на державу – тепер є роботодавці. З’явилися понят­тя «моральна шкода» і «комер­ційна таємниця». Тому цілком зрозуміло, що потрібно вдоско­налювати соціально-трудові відносини. Олександр Стоян, який є офіційним представни­ком Федерації профспілок України у Верховній Раді, поін­формував на засіданні Прези­дії ФПУ 28 лютого про ситуа­цію з прийняттям Трудового кодексу, повідомив, що в новій його редакції враховано пропо­зиції як профспілок, так і робо­тодавців. Суперечки між ними, звісно, будуть. Але наше завдання – досягнути максимум компромісу з найважливіших питань трудових відносин. За­значу, що першими, кому ми дали для оцінки цей документ, були профспілки. Адже від по­зиції Федерації профспілок України багато що залежить у сфері соціально-економічного захисту людини праці. А Тру­довий кодекс, до речі, захищає права як працівника, так і роботодавця.

– Ярославе Михайловичу, що Ви можете сказати про ситуа­цію, яка склалася навколо фондів державного соціаль­ного страхування?

– Ми звернулися з листом до Президента України про те, що його Указ стосовно того, аби всі фінансові потоки фондів соц­страхування підпорядкувати новоствореному Міністерству доходів і зборів, загрожує лік­відації системи соціального страхування. Хочу нагадати, що бюджет усіх фондів соц­страху охоплює значні кошти, і тепер їх намагаються залучити до державного бюджету, що може мати негативні наслідки.

– Чому саме?

– Тому що кошти цих фондів – цільові, вони використову­ються під контролем профспі­лок, роботодавців і урядових структур. А якщо їх буде спря­мовано у загальнодержавний бюджет, то, ясна річ, що ми втратимо цей контроль, і все. Нам кажуть, що там начебто є елементи корупції. До профспі­лок, знаю, претензій немає. Якщо у чомусь звинувачують роботодавців, то нехай органі­зують перевірку. Нам треба зберегти соціальні фонди, тому що саме вони реально допома­гають вирішити безліч проблем працюючих. І це дуже до­бре розуміють у Федерації профспілок України.

– Серед запропонованих Вами на розгляд Верховної Ради за­конопроектів є такий, що сто­сується обов’язкового загаль­нодержавного медичного страхування. Чому, на Ваш по­гляд, досі не вдається виріши­ти це питання?

– На жаль, у нас немає тако­го страхування. Медики втра­чають мотивацію до праці, бра­кує коштів на нове обладнан­ня. Районна лікарня, де немає реанімації, сто років нікому не потрібна. Ненормально, коли людину після операції догля­дають родичі, замість того, щоб лежати під апаратами, під контролем, під усіма монітора­ми. Скажіть, будь ласка, чому за останні роки в Україні ви­трати на охорону здоров’я збільшилися в чотири рази, споживання ліків – у п’ять ра­зів, а смертність – найвища в Європі? Тому що виділені на медицину гроші використову­ються неефективно. Неефек­тивною виявилась і так звана медична реформа. Я вніс зако­нопроект із цього питання. Це, до речі, не вперше. Я реєстру­вав законопроекти про медич­не страхування у 2003, 2009, 2011 роках. І щоразу сесійна зала їх не підтримувала.

– Нині ми бачимо, що у парла­менті знову популярне гасло про скасування пенсійної ре­форми. Що це – популізм чи необхідність?

– Це не популізм, це просто не розуміння того, що вони пропонують. Пенсійне страху­вання ми запроваджували де­сять років, тому що ще в 90-ті роки знали, що відлуння демо­графічної катастрофи накриє нас на початку 2000-х. І Україна виявилася єдиною в Європі державою, не готовою до цього. Мета пенсійного страхування – аби пенсія залежала від стажу роботи й зарплати. На ниніш­ніх пенсіонерах це мало позна­читься, але потрібно думати про дітей та онуків. В умовах дефіциту пенсійних коштів держава мала три шляхи: збільшити відрахування із за­робітної плати, зменшити пен­сії чи підвищити пенсійний вік для жінок. Вибір було зроблено на користь останнього варіан­та. Ми знали, що це позначить­ся на рейтингу партії на вибо­рах, але іншого виходу не було, тому що цим потрібно було за­йматися з 2003 року. Якщо сьо­годні Пенсійному фонду по­трібні дотації з бюджету, то ми повинні розуміти, що ці дота­ції держава забирає з медици­ни, ЖКГ, освіти. Щоб забезпе­чити людей високими пенсія­ми, треба реформувати всю пенсійну систему.

– Але високі пенсії залежать від рівня заробітної плати. А вона у нас усе ще дуже низька…

– Низькі зарплати залежать від нашої продуктивності пра­ці. На одного мешканця Украї­ни маємо 10 тисяч доларів ва­лового внутрішнього продук­ту, тоді як у найбіднішій євро­пейській країні Болгарії – 14 тисяч, Польщі – 20 тисяч. Не кажу вже про США – 70 тисяч доларів. Чому один наш муляр дає на місяць 5 умовних квадратних метрів житла, а в Чехії ті самі українці – 25 квадрат­них метрів? У середньому в Єв­ропі – 30 квадратних метрів на місяць. Чому український ме­талург дає на рік 198 тонн ста­лі, а європейський – 586 тонн? Чому українці на виробництво тонни сталі витрачають у 164 рази більше води, ніж європей­ці? Такого марнотратства біль­ше немає ніде у світі.

– Ярославе Михайловичу, як Ви оцінюєте роль Федерації профспілок України, її член­ських організацій у забезпе­ченні соціально-економічних прав та інтересів наших гро­мадян?

– Я вважаю, що профспілки, насамперед Федерація проф­спілок України, – надійний со­юзник і партнер нашого Комі­тету, Верховної Ради в обстою­ванні законних прав людини праці, тому що вони мають свою думку, можуть її аргумен­товано обстоювати.

30.03.2013

Олексій ПЕТРУНЯ

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини