ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Розмова з Нелею ПАЛАМАРЧУК, головою федерації профспілок Житомирської області

– Нелю Анатоліївно, ФПУ до­кладає багато зусиль для того, аби забезпечити найманим працівникам гідну працю й соціальну справедливість. На­скільки ці проблеми й завдан­ня є актуальними конкретно для Житомирщини й обласної організації профспілки?

– Кажуть, щастя, коли йдеш на роботу з радістю, а додому повертаєшся з гордістю. Вели­ка мудрість у цих словах! Про­те необхідні три складові: улю­блена робота, тобто справа до душі, гідна винагорода за неї, й безпечні умови праці.

Для нас, профспілок, це й є поняття гідної праці. Якщо лю­дина працює з повною відда­чею, з високою продуктивніс­тю, вона повинна мати належ­ну заробітну плату. Це соціаль­но справедливо, й у правовій демократичній державі під­тверджується практикою, соціально-економічними по­казниками, життєвими реалія­ми. Ми ж – лише на шляху до цього.

З одного боку, я щиро вдяч­на багатьом керівникам під­приємств, установ і організа­цій Житомирщини, тим нашим соціальним партнерам, які не лише дбають про високі показ­ники, а й гуманно ставляться до людини праці, гідно оціню­ють її труд, створюють належ­ні й безпечні умови, роблять усе можливе, щоб у нашій об­ласті був мир і добробут. Та­ких, дякувати долі, немало. З іншого ж, за рівнем середньої заробітної плати Житомирщи­на посідає лише 18-те місце се­ред інших областей України. Незважаючи на великий осо­бистий внесок трудівників на­шого Поліського краю, Жито­мирська область досі перебу­ває серед регіонів з найвищим рівнем бідності, більше того – очолює цей список. Приміром, за даними кінця 2011 року по­над 40% населення області опи­нилося за межею бідності. І зре­штою, про яку гідну працю може йтися, коли працівникам місяцями, а то й роками не ви­плачують заробітної плати?! Щоправда, завдяки спільним зусиллям обласних структур – передусім профспілок, держад­міністрації та організації робо­тодавців; комісій з погашення заборгованості із зарплат, пен­сій, стипендій; координаційно­го комітету сприяння зайнятос­ті; робочої групи з питань тіні­зації доходів та відносин у сфе­рі зайнятості, – які систематич­но тримають питання зарплати в полі зору, ситуацію вдалося змінити на краще. Однак за­боргованість із зарплати лиша­ється ще доволі значною.

ФПО надзвичайно стурбова­на цим процесом. Проводимо інформаційно-консультаційні акції «Профспілки за гідну пра­цю», працює «гаряча лінія», де спеціалісти ФПО надають кон­сультації спілчанам з питань трудового законодавства, пен­сійної реформи, змін у Трудо­вому кодексі тощо. Ми створи­ли в ФПО центр правової допо­моги та соціально-економічного захисту, зміцнили його досвідченими профспілковими працівниками, започаткували активні форми роботи з наши­ми соціальними партнерами. Я дала собі слово, що ФПО поба­чать і почують здалека, вміння про себе заявити і в формі, й у змісті – це впливові чинники в нашій роботі. Загалом двері профспілкового будинку від­криті для всіх, кому потрібна наша підтримка й допомога. Адже зрозуміло, що низька зарплата – це демотивація до активної, продуктивної праці, це поступове нищення трудо­вого потенціалу. Політика «де­шевої праці» й призвела до руй­нації трудового потенціалу, масштабної еміграції, тінізації зайнятості і зарплат, зубожін­ня людей.

«Країна з величезним вироб­ничим потенціалом перетвори­лась на суцільний соцзабез», – такі слова пролунали під час роботи VІ з’їзду ФПУ.

– А про які активні форми соцпартнерства Ви кажете? І, до слова, новий Закон України про зайнятість населення, ухвалений торік улітку, міс­тить близько десятка непога­них новацій, зокрема дещо полегшує матеріальний стан безробітного, спонукає до роз­ширення соціального діалогу з владою й роботодавцями, навіть до піднесення його зна­чущості. Ви згодні з оцим?

– Так, звичайно. Профспіл­кова сторона це добре розуміє, треба, аби необхідність кон­структивного соціального діа­логу так само добре розуміли й дві інші сторони соціального партнерства. ФПУ в цілому й облпрофрада Житомирщини зокрема, зі свого боку, завжди намагаються вдосконалити со­ціальний діалог, домовитися про визначення соціальних стандартів для людини праці, про підвищення розміру міні­мальної заробітної плати та ба­зового окладу на основі ЄТС. Усе вищезгадане є постійним предметом тристоронніх пере­говорів, ключовим питанням, що обов’язково фіксується в по­ложеннях Генеральної угоди. Але ніде правди діти, навіть підписані трьома сторонами угоди – Генеральна, регіональ­ні, галузеві – далеко не завжди виконуються в повному обсязі. Невиконання стороною власни­ків договірних зобов’язань за Генеральною, регіональною угодою та колективними дого­ворами набувають масштабно­го та хронічного характеру. Не виконуються рекомендації МОП щодо поширення колдо­говірного регулювання: на но­воутворених підприємствах ро­ками відсутні колдоговори, мі­німально охоплений колдого­ворами малий і середній біз­нес. Через опір роботодавців практично неможливо створи­ти організації профспілок у цих сферах.

Ані представники уряду, ані роботодавці не підтримали пропозицію профспілок набли­зити розмір прожиткового мі­німуму для працездатних осіб до його практичного розміру з урахуванням суми податку на доходи фізичних осіб відповід­но до зростання ВВП.

Проект економічного і соці­ального розвитку України на 2013 рік, основні макропоказни­ки на 2014–2015 роки свідчать про певне погіршення тенден­цій. Отже, незважаючи на те, що в Україні практично створе­но законодавчо-правову базу регулювання оплати праці від­повідно до міжнародних трудо­вих норм, що діють у ринковій економіці, механізми держав­ного і колективно-договірного її регулювання повною мірою не використовуються. Тож зблизити позиції соціальних партнерів, досягти домовле­ностей можна лише через про­ведення соціального діалогу. Ми виходимо передусім із того, що необхідно підвищувати за­робітну плату, лише це стиму­люватиме якість праці й став­лення людини до неї, бажання йти на роботу з радістю й по­вертатися з гордістю.

Тому нині профспілки на­стійно рекомендують соціаль­ним партнерам спільно попра­цювати над програмою «Гідна оплата праці». Маються на ува­зі передусім такі пріоритети: реформування оплати праці (справедливий розподіл, ство­рення єдиних підходів в еконо­міці тощо); мінімальна заро­бітна плата – економічна кате­горія (перехід до розрахунку мінімальної заробітної плати на основі раціонального спо­живчого бюджету, який забез­печуватиме відтворення здат­ності працівника до праці, збільшення рівня мінімальної заробітної плати не менш як на 50% упродовж 2013–2014 років); посилення ролі договірного ре­гулювання оплати праці (ви­значення на законодавчому рівні необхідності застосуван­ня галузевого стандарту опла­ти праці, розроблення й затвер­дження методики його розра­хунку, запровадження галузе­вих/регіональних стандартів оплати праці тощо); ліквідація заборгованості із зарплати.

– У світлі всього сказаного, які Ви бачите шляхи організацій­ного та фінансового зміцнен­ня обласної профспілкової ор­ганізації?

– Передусім необхідно забез­печити неухильне виконання профорганами всіх рівнів норм статутів, рішень вищих орга­нів. Причому варто було б ви­робити механізм впливу на ор­ганізації, що ухиляються від такого виконання: документи ухвалюємо гарні, та здебільшо­го вони лишаються невикона­ними. Задля кращої мотивації профспілкового членства необ­хідно запровадити активні форми захисту спілчан, осо­бливо при вирішенні трудових спорів, наданні медичних по­слуг тощо. Необхідно розумно акумулювати кошти для підго­товки профпілкових кадрів, особливо молодих, – нашого ре­зерву й нашої зміни. Щодо фі­нансового зміцнення профспі­лок, вважаю, не можна допус­кати розпорошення профспіл­кових коштів, спрямовувати більшість їх не на відзначення різних дат і свят, а на фінансу­вання колективних дій проф­спілок. Це дні солідарності, різного роду акції, навчання, заходи боротьби з бідністю тощо. Час уже позбутися хиб­ного ставлення до профспілки як каси взаємодопомоги. Інак­ше, де ж наша солідарність, взаємопідтримка у важку хви­лину? До слова, давно час під­нести роль профспілкових збо­рів, конференцій. Їх необхідно проводити не раз на рік, а міні­мум щоквартально. Зрештою, неабияку вагу має правильна інформаційна політика проф­спілок. Тож слід забезпечити регулярне висвітлення діяль­ності профспілок у засобах ма­сової інформації, сміливо впро­ваджувати в роботу сучасні за­соби комунікації та обладнан­ня (факси, комп’ютери, елек­тронна пошта, сайти, інтернет, власні видання, спеціальні стенди – сьогодні це не розкіш чи данина моді, а життєва не­обхідність). Адже очевидно: якщо нас не чують, про нас не читають, якщо ми не інформує­мо, отже, в очах суспільства ми не робимо нічого.

01.02.2013

Тетяна МОРГУН, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини