ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Абсолютні повноваження ЦР – успіх усієї профспілки

– Михайле Миколайовичу, рибне госпо­дарство – поняття, що охоплює багато складових, це тисячі людей і десятки про­фесій. Якою є структура вашої профспілки?

– Маємо п’ять обласних галузевих профорганізацій – у Харкові, Полтаві, Одесі, Херсоні, Севастополі (АР Крим), відтак їхнє керівництво намагається розв’язувати територіальні проблеми. А щодо кількості, то на сьогодні в нашій профспілці налічу­ється понад 25 тис. спілчан. Цифра нібито задовільна, проте динаміка, звісно, нега­тивна: наша сфера має ті самі проблеми, що й економіка країни в цілому.

– Що конкретно Ви маєте на увазі?

– Профспілкове членство повсюдно зни­жується, передусім унаслідок зміни форм власності. Власник – фізична особа з гріш­ми чи компанія, причому не обов’язково в цьому регіоні, – ставить свого директора і, як правило, дає вказівку ліквідувати профорганізацію. У кращому випадку опираєть­ся її створенню, бо воліє все й за всіх вирі­шувати одноосібно. Тож подекуди й не укладаються колдоговори, не вирішуються соціальні питання. У хазяїна в руках і люди, і фінанси, і працівник часто-густо лишається сам на сам з керівництвом, по­збавлений захисту.

Біда ще й у тому, що більшість голів профорганізацій – люди не звільнені, працюють на громадських засадах. Це великий мінус, тим більше, що будь-який профком – публіч­ний, не ховається від очей адміністрації. Ось на заході профспілка себе не афішує, й госпо­дарі навіть не завжди знають, чи є вона вза­галі, поки не трапилась якась колізія. У нас же все на видноті, адміністрація добре знає спілчан в обличчя, знає й «градус» співробіт­ництва чи опору з боку місцевої профспілки.

– Ваш основний соціальний партнер – Державне агентство рибного господар­ства України, фактично міністерство. Що можете сказати про якість партнерських стосунків на цьому рівні?

– Стосунки непрості. Наразі перебуваємо на стадії переговорів стосовно укладення галузевої угоди. Переговори ці, на наш по­гляд, дещо затяглися: деякі положення уго­ди, напрацьовані профспілками, партнери не сприймають. Приміром, профспілкова сторона вимагає, щоб усі працівники галузі, незалежно від форм власності, мали рівні умови трудового й соціального захисту. А Держагентство, у свою чергу, наполягає, аби положення галузевої угоди поширюва­лися лише на ті підприємства, котрі перебу­вають у сфері його управління. Та сподіваю­ся, що найближчим часом ми порозуміємо­ся і галузеву угоду буде укладено.

– Цього літа Мінагрополітики і продоволь­ства України видало зареєстрований у Мін’юсті й погоджений із профспілками та роботодавцями наказ «Про затвердження Положення про систему управління охоро­ною праці у рибному господарстві Украї­ни». Отже, з безпекою праці не все гаразд?

– На жаль, так. І те, що було залучено профспілку, надзвичайно важливо, бо спер­шу чимало пунктів стосовно організації охо­рони праці, техніки безпеки, соцзахисту пра­цівників галузі було прописано доволі по­верхово. Завдяки участі в цій роботі головно­го спеціаліста – довіреного лікаря департа­менту охорони праці ФПУ Анатолія Стовбу­на нашій профспілці вдалося внести певні зміни та уточнення. Крім того, профспілкова сторона висловила серйозні зауваження щодо змісту та редакції проекту «Правила охорони праці на рибоводних підприємствах внутрішніх водойм». Тож робота над оста­точними текстами документів триває.

Ситуація з охороною праці в рибному господарстві, справді, незадовільна, й по­глиблюється через упертість і байдужість нових власників, яких не хвилюють ані жит­тя, ні здоров’я людей. Приміром, деякі при­ватні компанії, які працюють в океані, наби­рають плавсклад за контрактом. Часто люди підписують контракт, уже перебуваю­чи на борту, й лише тоді дізнаються про його умови. Або питання переатестації ро­бочих місць чи підтвердження кваліфікації. Для працівника це надзвичайно важлива процедура, адже від неї безпосередньо зале­жить час виходу на пенсію, її розмір. У біль­шості рибкомбінатів – там, де директора призначив власник, цим процесом відверто нехтують, бо він вимагає витрат: на поліп­шення умов праці, медичного, санітарно-побутового обслуговування, перенавчання тощо. А власник витрачатися не бажає! Тож і виходить, що єдина організація, котра по­кликана й може захистити законні права працівника, – це профспілка.

– А держава ставить перед рибною галуз­зю великі програмні завдання...

– Торік схвалено й затверджено Держав­ну цільову економічну програму розвитку рибного господарства на 2012–2016 роки. Але ніде правди діти: попри це, наша га­лузь перебуває, як мовиться, у пасинках.

Рибна галузь – перспективна, але вона підведеться з колін лише за умови належ­ної уваги з боку держави, зокрема фінансо­вої підтримки, пільгового довгострокового фінансування.

– Як Вам удалося зберегти профспілку за такого поєднання суб’єктивного та об’єктивного?

– Завдяки нашій активній участі в розро­бленні важливих документів, представни­цтву в частині захисту соціально-економічних прав та інтересів спілчан. А також осо­бистим контактам, підтримці авторитетних у профспілці людей. Ну й, звичайно, не останнє – особистий ентузіазм. Не лише мій, а всіх голів профкомів. Вони використову­ють широку інформацію, кращий досвід, опікуються модернізацією профроботи, мо­тивованістю профспілкового членства.

Ефективність такої роботи була б іще більшою, якби голови профкомів не зале­жали від роботодавців. А загалом хотіло­ся б перейти до гнучкішої системи управ­ління у профспілці.

З огляду на нинішній стан економіки, по­трібно узгоджувати потреби з можливостя­ми. Нинішнє гасло – «первинки вирішують усе». Так, але в рамках колдоговору, не біль­ше. До того ж кількість первинок постійно скорочується, а відтак зменшуються й пере­рахування, тобто бюджетне забезпечення. Зрештою, хіба можна порівняти завдання, що стоять перед ЦР, з тими, що є на територі­ях?! Але для нормальної роботи ЦР потрібні фахівці, які справді дієво обстоюватимуть права та інтереси працівників галузі: грамот­ний юрист, економіст, інженер із техніки без­пеки та охорони праці, довірений лікар. Де­шевше утримувати один забезпечений апа­рат, що миттєво реагує, ефективно вирішує питання, ніж багато слабких і неефективних. Якщо хочемо, аби організація працювала на рівні держави, реально захищала людину праці, час переходити до нових форм управ­ління, змінювати концепцію структуризації. Знаю, що багато хто зі мною погодиться.

А профспілкові активісти мають опану­вати сучасні інформаційні технології – Інтернет, електронну пошту, проводити відеоселекторні наради.

31.10.2012

Тетяна МОРГУН, ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини