ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Вадим СІБІЛЬОВ: «Ми розуміли, що так жити не можна, треба щось змінювати»

 Голова Профспілки працівників лісових галузей України Вадим Сібільов – один із найдосвідчені­ших профспілкових працівників країни. Кажучи мовою дипломатів, він дуаєн профспілкового кор­пусу Федерації профспілок України. Хто, як не він, краще знає, з чого починалася історія ФПУ, якій 6 жовтня виповнилося 22 роки? Тож ми по­просили Вадима Дмитровича відповісти на кіль­ка запитань, які цікавлять наших читачів.

Перший крок – вже дорога

– Вадиме Дмитровичу, розкажіть, як відбувався процес створення Феде­рації незалежних проф­спілок України. Хтось кон­кретно запропонував цей шлях або, як кажуть, ідея охопила маси? Чому саме тоді назріла ситуація, що привела до таких ради­кальних змін?

– Дуже добре пам’ятаю, як 6 жовтня 1990-го ми зібра­лися в Жовтневому палаці в Києві на позачерговий з’їзд профспілок і прийня­ли рішення про створення Федерації незалежних профспілок України. Це було майже за півроку до того, як Верховна Рада ухвалила Акт про незалеж­ність України. Вже тоді в надрах наймасовішої гро­мадської організації назрі­вало прагнення до змін, до набуття справжньої неза­лежності. Слово «незалеж­ність» полонило багатьох із нас і в жовтні п’янило, немов весняне повітря.

– Незалежність від кого і від чого?

– Насамперед ми відчува­ли себе громадянами Укра­їни, яку бачили самостій­ною, незалежною та про­цвітаючою. Ми також мрі­яли позбутися партійної «опіки», будувати проф­спілкову роботу так, як по­трібно людям, щоб вона відповідала їхнім інтере­сам і сподіванням. Уже тоді ми не хотіли підпо­рядковуватися якійсь пар­тійній структурі. Змінюва­лася соціально-економічна ситуація. Компартія втра­чала свою вагу в суспіль­стві. І в цих умовах саме профспілки могли повести людей за собою. А для цьо­го їм потрібно було зміню­ватися, визначати нові шляхи й напрямки руху. Тому навіть у назві нашої організації ми відобразили не тільки слово, а й саме поняття «незалежні». Ми вирішили справді бути не­залежними від жодних структур і надбудов, і всі свої сили спрямувати на захист соціальних та еко­номічних прав і інтересів простих людей.

– А як складалися тоді від­носини профспілок із та­ким масовим громадсько-політичним рухом, як На­родний рух України за пе­ребудову? Ви йшли у фар­ватері політичних рухів чи шукали власний самостій­ний шлях, дотримувалися позиції неполітичного об’єднання? Все-таки ви тоді ухвалили політичне рішен­ня або, скажімо так, гро­мадське, громадянське?

– З одного боку, ми відмежовувалися від тієї струк­тури в Москві, яка нами жорстко керувала ...

– ВЦРПС?

– Так. З іншого боку, ми по­збавлялися керівництва з боку Компартії України. Ми вважали, що маємо бути поза політикою й до­тримуватися чіткої пози­ції захисту прав трудящих. На своєму з’їзді ми прове­ли принципові й конструк­тивні дискусії на тему «Куди нам плисти?», вирі­шили, що будемо діяти в інтересах людини праці.

– Звідки виникла ця ідея? Чи була виконана певна попередня робота?

– Ідея, прямо скажу, вини­кла не просто в одній-двох головах. Вона охопила практично весь профспіл­ковий актив. Ми розуміли: далі так жити не можна, треба щось змінювати. Тож прийняли рішення про незалежність від пар­тійних функціонерів і слу­жіння простим людям.

– Всі розуміли необхід­ність і незворотність змін. Але ж треба було якось втілювати цю ідею. Як ді­яли профспілки далі?

– Скажу відразу, що проф­спілки Української РСР – Укрпрофради завжди мали достатньо чітко організова­ну структуру. Ми вважали, що в цьому випадку, з одно­го боку, не можна бути догматиками – тільки так і жодних інших варіантів. З іншого – не можна було до­корінно ламати усталену структуру, її треба було збе­регти, але трансформувати, перетворити, адаптувати до нових умов.

– Зрозуміло. Саме на по­зачерговому з’їзді проф­спілок була підписана Де­кларація про створення Федерації незалежних профспілок України. А хто її підписав?

– Насамперед керівники галузевих і регіональних профорганізацій та об’єднань. А в Декларації запи­сали, що відтепер ми неза­лежні від партійних струк­тур, роботодавців, які пере­слідують свою мету, водно­час зберігаємо організацій­ну побудову профспілок.

Випереджаючи час

– Вадиме Дмитровичу, чи не вважаєте ви символіч­ним, що позачерговий з’їзд профспілок, що про­голосив їх незалежний статус, відбувся більш ніж за рік до розпаду СРСР і за півроку до проголо­шення незалежності України? Виходить, проф­спілки випередили час, відчули необхідність змін? Адже тоді ще був Радянський Союз, а ви вже створили незалежні й від Москви, і від Компар­тії України профспілки.

– Розумієте, ці процеси зрі­ли в самому суспільстві. І ми не могли стояти осто­ронь. Фактично профспілки справді випередили час. І тим самим зберегли органі­зацію і вплив у суспільстві.

– Українські профспілки, проголосивши незалеж­ність, вийшли зі складу ВЦРПС. Минули роки, і те­пер уже ФПУ як колектив­ний член входить до скла­ду Загальної конфедерації профспілок – фактично правонаступника ВЦРПС. Як це пояснити? Чи не ба­чите ви певного відступу від основоположних прин­ципів, які були записані в прийнятій тоді Декларації?

– Важко відповісти одно­значно. З одного боку, деякі галузеві профорганізації не вбачають у цьому необхід­ності. З іншого боку – ми ж повинні мати зв’язки, співпрацювати з міжнародними організаціями, використо­вувати їх структури для об­міну досвідом і пропозиція­ми щодо поліпшення робо­ти. З їх допомогою ми може­мо донести свої ідеї, свою позицію широкому колу профоб’єднань, та й просто членам профспілок у різних країнах. У своїй роботі ми постійно відчуваємо під­тримку ЗКП. Це дуже цінна можливість, якою не можна не скористатися.

– На ваших очах відбули­ся становлення та розви­ток ФПУ. Можете порівня­ти організацію, яка діяла 22 роки тому, і нинішню?

– Так, справді, минуло бага­то часу. У житті людини за такий період відбувається чимало змін. Те саме стосу­ється й організацій, особли­во тих, які чуйно реагують на мінливу ситуацію в краї­ні, прагнуть знайти нові шляхи й форми захисту соціально-економічних ін­тересів людини праці. Як покращилася діяльність нашої Федерації? Найголо­вніше, що ми зберегли, роз­винули й удосконалили структуру. Причому струк­туру не аморфну, а яка опе­ративно та якісно реагує на зміни, що відбуваються в Україні. Її знають і органи державної влади, й робото­давці. З нею рахуються.

– Це при тому, що за 22 роки Федерація пройшла через серйозні випробу­вання, часом навіть стоя­ла перед питанням «бути чи не бути?»...

– Це правда. І ФПУ за ці роки виявилася надійним захисником пересічних українців, простих трудів­ників. А головне, що вони бачать у ній організацію, яка не словом, а ділом сприяє поліпшенню умов їхнього життя.

 Розмову вів Олексій ПЕТРУНЯ

10.10.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини