ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Ольга ЄФІМЕНКО: «Легка промисловість виявилася для держави важким іспитом»

 Мабуть, людина вже так влаштована: що менше чогось у житті, того більше хочеться. І сьогодні, обираючи одяг, взуття, сумки, посуд тощо, поку­пець шукає вітчизняне. Радіє вітчизняному. Бо спалах поклоніння імпорту здебільшого розчару­вав і минув, і наш громадянин подумки й душевно, так би мовити, «повернувся додому»: практично бездоганні вироби золотих рук українських май­стринь і майстрів кращі, надійніші, здоровіші. Лише біда: їх дедалі менше. І голова Профспілки працівників текстильної та легкої промисловості України Ольга Єфіменко тяжко зітхає: «Для нас, на жаль, не так склалося, як гадалося...»

 – Ольго Іл­лівно, таке вражен­ня, що вітчизняний виріб самостійно шукає дорогу до покупця, бо не відчу­вається системи в забез­печенні українців власни­ми товарами легкої про­мисловості...

– Річ у тім, що намагання створити умови для розви­тку легкої промисловості розрізнені й несистемні. З одного боку, не можна ска­зати, що легкій промисло­вості не приділяється ува­га. Щоправда, це було два роки тому: у вересні 2010-го відбулася нарада пред­ставників легкої промис­ловості з тодішнім віце-прем’єр-міністром Бори­сом Колесніковим і голо­вою Держкомпідприємни­цтва Михайлом Бродським. Було порушено чима­ло нагальних злободенних питань щодо проблем лег­прому. Принаймні вдалося звернути увагу високих урядовців на очевидну не­обхідність державної під­тримки підприємств лег­кої промисловості. Після того у різний час ми пода­вали на розгляд керівників держави чимало цінних пропозицій. Уже начебто й відповідні розпорядження були, але все це зрештою загубилося в апаратних не­трях, тож добрі наміри ли­шилися на папері.

– Про які проблеми йшло­ся тоді та йдеться нині?

– Легка промисловість три­валий час функціонує у скрутних економічних умовах, спричинених не­стабільною фінансовою си­туацією, інертністю кризо­вих економічних явищ і ба­гаторічними системними проблемами галузі. Вони зародилися ще в 90-х роках минулого століття й досі лишаються нерозв’язаними. Щороку становище погіршується, гинуть під­приємства, люди розбіга­ються. За двадцять остан­ніх років у нашій галузі із 750 тисяч працівників ли­шилося близько 70-ти. Чле­нів профспілки, звісно. Але ж подивіться, скільки людей ми втратили. І фак­тично в такій же пропорції скоротився випуск тканин, одягу, взуття, посуду на душу населення. Цьогоріч, приміром, обсяг вітчизня­ного виробництва знизив­ся іще на 13 відсотків.

Ніде правди діти: чималою проблемою для галузі вия­вився вступ до СОТ. Вну­трішній ринок майже не захищено, сьогодні імпорт завозиться і контрабан­дою, і за дешевими митни­ми ставками. 70–80 відсо­тків внутрішнього спожив­чого ринку – це імпортна продукція, що створює не­добросовісну конкуренцію вітчизняним товарам (хоча й спостерігається слабенька тенденція до зменшення обсягів імпор­ту). Слід сказати, що в осо­бливо скрутному станови­щі – підприємства фарфо­рової промисловості, бо 94% цієї продукції імпор­тується. Найбільш недо­бросовісно заполонив цей ринок Китай. У результаті фарфорове виробництво в Україні майже повністю знищене, славетні підпри­ємства (Житомир, Корос­тень) практично розграбо­вано. Нині йдеться хоча б про ліквідацію там боргів із заробітної плати, над чим нині працюють фахів­ці ФПУ.

Через загальну непрозо­рість ринку, неврегульова­ність імпорту, нерівні умо­ви конкуренції вітчизняні підприємства легкої про­мисловості не можуть про­битися на ринок, а деякі змушені припинити вироб­ничу діяльність.

– Останнім часом Держав­на податкова служба України рапортує про ре­алізацію реформ, про по­ліпшення взаємин із плат­никами податків. Чи справді потеплішали сто­сунки з податківцями?

– Міркуйте самі. Багато підприємств, які давно й уміло працюють, опинили­ся в гіршому становищі, ніж підприємства малого бізнесу, бо ті – на єдиному податку... Ми сподівалися, що новий Податковий ко­декс вирішить проблеми, підприємства матимуть обіцяні 10 відсотків на свій розвиток. Але не так стало­ся, як гадалося. Адже умо­ви для цих підприємств якраз і ускладнили, вони не можуть отримувати прибуток. Приміром, для текстильників є непідйом­ною орендна плата за зем­лю: вона «з’їдає» увесь при­буток. А ще плати за воду, електрику, сировину, фур­нітуру, фарбники тощо. До­недавна швейники більш-менш стабільно працюва­ли на давальницькій сиро­вині, а сьогодні, через вве­дення нового податку, да­вальницька сировина фак­тично стає недоступною...

Покупець нарікає: тканини дуже дорогі. А ми й раді скинути ціну, та зусібіч тис­нуть! Наші люди працюють у дуже важких умовах – як керівники підприємств, так і голови профкомів.

Начебто всі розуміють, що динамічна, мобільна, гнуч­ка легка промисловість за­безпечує оборотність ко­штів і швидко наповнює бюджет. Та наші звернен­ня до високих інстанцій, зокрема до Прем’єр-міністра Миколи Азарова з про­ханням створити сприят­ливі умови для розвитку легпрому, дістали однома­нітну відповідь: економіці й так важко, допомогти ні­чим не можемо. Між ін­шим, свого часу Росія, ще за Рюриковичів, активно виробляла й продавала ху­тро, й це сприяло значному припливу грошей, рятува­ло державу.

– Пригадую також і зако­нодавчі акти ХVІІ століття: Торговельна статутна гра­мота, Новоторговельний статут, які захистили по­первах слабке вітчизняне купецтво й зробили його сильним конкурентом іноземцям на внутріш­ньому ринку.

– Я переконана: нам необ­хідне таке законодавче поле, яке дозволило б лег­кій промисловості відроди­тися, знову стати на ноги. Потрібна політична воля, державний протекціонізм.

Новий Податковий кодекс лише частково згладжує гострі проблеми, але не ви­рішує їх. До прикладу, ска­сування на десять років оподаткування прибутку й можливість спрямовувати вивільнені кошти на роз­виток матеріально-технічної бази (нові технології, сплата кредитів і відсотків за кредит, придбання устаткування), на перший погляд, забезпечує інвес­тиційну привабливість легкої промисловості, ста­вить її у ряд пріоритетних. Але в галузі стримано оці­нюють таке, здавалося б, досягнення, оскільки біль­шість підприємств, які працюють прозоро, не ма­ють можливості заробити цей прибуток, адже до кра­їни постійно потрапляють контрабандні товари, де­шевий секонд-хенд.

Одне слово, підприємства легкої промисловості по­терпають, не маючи належ­ного патронування, тому й наполягають на встанов­ленні для всіх виробників рівних умов на внутріш­ньому ринку. Тобто на вне­сенні змін до Податкового кодексу, починаючи з чіт­кого визначення походжен­ня товарів, контролю на етапі їхньої реалізації.

– Ольго Іллівно, чи допо­магає профспілці газета «Профспілкові вісті»?

– Безперечно. Особисто я залюбки читаю кожен но­мер, знаходжу для себе чи­мало корисного, особливо цікавить досвід колег, тому серію інтерв’ю з головами ЦК вважаю дуже доціль­ною. Взагалі наша позиція така: кожна первинка пови­нна мати центральну проф­спілкову газету. Мені часто дзвонять з обкомів нашої профспілки, діляться вра­женнями: оце було цікаво прочитати, а ось про це, шкода, не написали. Я від­повідаю: а ви самі напи­шіть, це ж ваша газета!

РОЗМОВУ ВЕЛА ТЕТЯНА МОРГУН, «ПВ»

16.09.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини