ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Валентин МЕЛЬНИК: «Завдання у нас одне – добробут киян»

 У травні між Київською міською державною адмі­ністрацією, Федерацією роботодавців м. Києва та Київською міською радою профспілок було підписа­но тристоронню територіальну угоду на 2012–2013 роки. Під документом поставили свої підписи голова КМДА Олександр Попов, голова Ради Феде­рації роботодавців м. Києва Руслан Демчак і голо­ва Київміськпрофради Валентин Мельник.

Підписання угоди має на меті консолідувати зу­силля органів влади, роботодавців і профспілок на виконання першочергових завдань у сфері соціально-економічних і соціально-трудових відно­син, забезпечити конституційні права і гарантії для людей праці та членів їхніх родин.

Що гарантує киянам нова угода, які проблеми пер­шочергово вирішуватимуть сторони соцдіалогу? Про це «ПВ» дізнавалися у голови Київміськпрофради Валентина Мельника.

 – Валентине Петрови­чу, вирі­шення со­ціальних питань киян багато в чому залежить від соціального діалогу влади, роботодавців і профспілок. Укладаючи територіальну угоду, на чому передусім зосеред­жували увагу соціальні партнери?

– На гідній та продуктив­ній роботі. На достойній заробітній платі, яка по­винна відповідати затра­ченим зусиллям і щоб працівник міг на неї утримувати свою сім’ю.

Через соціальний діалог ми повинні розв’язати всі проблеми, які непокоять людей. І найголовніше, я вважаю, це той мінімум, який має гарантувати влада для людей.

Хочу акцентувати увагу на тому, що, справді, сто­ронам соціального діало­гу слід шукати нові під­ходи до розв’язання проблем. Насамперед – опла­ти праці. Політика деше­вої робочої сили, яка про­водилася останнім часом, призвела до негативних наслідків.

По-перше, відбулося па­діння продуктивності праці, по-друге, – дисква­ліфікація тих, хто зали­шився і, як результат, – порушення балансу спо­живання.

Власники підприємств, бізнесу повинні зрозумі­ти, що дешева робоча сила – це низька якість продукції, а відтак – вона неконкурентоспроможна. Якщо хочеш випускати якісну продукцію, то тре­ба нормально платити.

До речі, така політика призвела до того, що частка заробітної плати в структурі ВВП у 90-ті роки становила 60%. Нині – 30%. А частка заро­бітної плати в собівартос­ті продукту сьогодні ста­новить 6–7%.

Порівняно з іншими регіонами у Києві зарабітна плата набагато вища: в середньому близько 4,6 тис. гривень. Але пара­докс у іншому. В столиці поширений неформаль­ний ринок, тіньова заро­бітна плата. Ми проводи­ли декілька робочих зу­стрічей, круглих столів, де порушували ці питан­ня. Нині планується спільна тристороння кон­ференція, де будуть за­пропоновані конкретні заходи для вирішення цієї ситуації.

Усім відомо, що у будів­ництві, на транспорті «процвітає» нелегальна заробітна плата. Цьому сприяє атмосфера, яка склалася у цих галузях. Тут не діють закони, заро­бітна плата виплачується у конвертах, не забезпе­чується охорона праці. Ніхто не знає, як робітник відпочиває, працює. Від­так зростає небезпека руху, бо водії працюють по 20 годин.

Тож влада й роботодавці мають зрозуміти, що тре­ба зустрічатися за круглим столом, вирішувати болючі питання.

У 2011 році ми провели дев’ять тристоронніх соціально-економічних рад, на яких розглядали­ся чимало гострих пи­тань, серед яких і ліквіда­ція боргів із заробітної плати. Слід зауважити, що завдяки домовленос­тям за рік вдалося скоро­тити цю заборгованість. Нині по Києву вона стано­вить близько 60 млн гри­вень, а було – 120 мільйонів!

Сьогодні ми також пору­шуємо перед владою та роботодавцями питання щодо реформування системи соціального захисту.

– Які гарантії для бю­джетників передбачені у новому документі?

– Для них збережено му­ніципальні надбавки. За­вдяки зустрічам, досягну­тим домовленостям нам вдалося домогтися вне­сення змін до бюджету міста та виділення додат­кових коштів для педагогів.

– Чи існують проблеми у формуванні соціальної політики міста?

– Проблеми є. І ми весь час про це говоримо.

Проблема перша – це ве­ликі розбіжності у заро­бітній платі. Приміром, на одному й тому ж під­приємстві заробітна пла­та керівника може у 20–40 разів бути вищою, ніж за­робітна плата пересічно­го працівника. Так не по­винно бути!

Нині із цього питання тривають переговори з роботодавцями та вла­дою. Міністерство соці­альної політики готує за­конопроект, де ці пробле­ми будуть урегульовані.

Проблема друга. На жаль, останнім часом зовсім мало уваги приділяється охороні праці. І, як ре­зультат, з кожним роком кількість нещасних ви­падків на виробництві зростає. Чому? Тому що на безпеку праці виділя­ється обмаль коштів.

– Як Ви оцінюєте вико­нання територіальної угоди у минулому періо­ді? Які проблеми зали­шилися нерозв’язаними?

– Минулого року ми під­бивали підсумки вико­нання територіальної угоди за 2010–2011 роки. І знову ж таки залишилися невирішеними питання ліквідації заборгованості із заробітної плати, будів­ництва доступного жит­ла, підготовки молодих спеціалістів, а також еко­логічні проблеми, органі­зація дозвілля для дітей і підлітків, відпочинок до­рослих, функціонування міських спортивних за­кладів.

Раніше на території Киє­ва діяло 52 дитячі оздо­ровниці. На жаль, нині їх залишилося близько два­дцяти. Частину або пере­профільовано, або закрито.

Ми пропонували керівни­цтву міста спільними зу­силлями навести лад у цих закладах, але через брак коштів не змогли цього зробити.

На жаль, сьогодні скоро­чується обсяг промисло­вого виробництва. Багато підприємств Києва або збанкрутували, або зна­чно зменшили обсяг про­мислового виробництва. А отже, це призводить до зменшення надходжень до міського бюджету.

Окрім того, маємо низку проблем, які накопичили­ся з минулих років. Це сплата кредитів, які попе­редня влада столиці отри­мала на невигідних умо­вах.

– Чи увійшли нерозв’язані питання до нової угоди? Як вони викону­ються?

– Сторони соціального ді­алогу шукають резерви для вирішення наболілих питань. Уже запроваджу­ється програма будівни­цтва доступного житла «70х30». Київські проф­спілки ініціюють розро­блення програми будів­ництва житла за кошти підприємств. І вже маємо позитивні зрушення. Низ­ка підприємств вислови­ли бажання виділити ко­шти на будівництво квар­тир для своїх працівни­ків. Також вирішується питання надання соціаль­ного житла медичним працівникам.

Наше завдання – органі­зувати дозвілля для дітей і підлітків у районах, де вони мешкають. На жаль, нинішні центри відпо­чинку переважно платні. Тому ми порушуємо пи­тання, щоб надати певні преференції закладам, які опікуються організа­цією дитячого дозвілля. Нещодавно завдяки ак­тивній позиції профспі­лок Київрада ухвалила рішення звільнити дитячо-юнацькі спортив­ні школи від плати за землю. І це ще один пози­тив соціального діалогу.

Розмову вела Тетяна РУБАН, «ПВ»

Фото Кирила ЛАТИШЕВА

01.08.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини