ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Працююча людина не має бути бідною

 15 липня Україна відзначає День металурга і гір­ника. У нашій країні цьому дню належить особливе місце в календарі професійних свят, оскільки саме гірничо-металургійна галузь, її промисло­вий потенціал є фундаментом національної еко­номіки України. Протягом багатьох років ВВП нашої держави на 22–25% формується за рахунок ГМК. Понад 40% надходжень іноземної валюти в нашу країну – також на рахунку металургів і гір­ників. Окрім того, ГМК надає робочі місця майже півмільйону людей. Багато підприємств галузі є містоутворюючими, від їх стабільної виробничо-економічної діяльності безпосередньо залежить добробут міст і селищ.

Словом, від стабільної роботи підприємств ГМК повною мірою залежить економічна стабіль­ність у державі. І тому всі негаразди і проблеми галузі набувають державного масштабу.

Чим живе сьогодні гірничо-металургійна галузь? Які завдання вирішують гірники й металурги, котрі об’єдналися в найпотужнішу і бойову проф­спілку України? На ці та інші запитання відпові­дає голова Центрального комітету Профспілки металургів і гірників України Володимир Казаченко.

 – Володимире Івановичу, яким для галузі та півмільйонного загону трудящих виявився мину­лий металургійний рік?

– Напередодні свята більше хочеться говорити про успі­хи. І вони у нас, металургів і гірників, звичайно ж, є. Наша галузь була і залиша­ється локомотивом народ­ногосподарського комплек­су країни. І нині ГМК, дола­ючи чимало труднощів і проблем, виконує поставле­ні перед ним завдання, за­лишаючись основним доно­ром державного бюджету України та джерелом наповнення Пенсійного та ін­ших соціальних фондів. Однак із жалем доводиться визнати, що багато в чому успіхи галузі на благо дер­жави досягаються не завдя­ки, а всупереч її економіч­ній політиці.

Те, що сьогодні відбуваєть­ся навколо вітчизняної фе­росплавної підгалузі, мож­на назвати її планомірним знищенням. І незважаючи на проведені акції протес­ту, численні звернення ЦК Профспілки металургів і гірників України до керів­ництва держави, органів влади, проблеми підпри­ємств залишаються не вирі­шеними. Влада практично нічого не робить, її регуля­торна діяльність зведена до нуля. Безвідповідальна по­літика державних регулю­ючих органів призвела до того, що підприємства, в операційних витратах яких частка електроенергії ста­новить 50–55%, були пере­ведені до II класу спожи­вання. Неважко припусти­ти, що збільшений тариф на електроенергію призвів до різкого зниження обся­гів виробленої продукції і неминуче веде до повної зу­пинки підприємств. Так і сталося на Запорізькому алюмінієвому комбінаті, який практично не працює, а на виробництві залиши­лося близько 600 осіб. Поді­бна ситуація спостерігаєть­ся і на Запорізькому заводі феросплавів, Марганецько­му та Орджонікідзевсько­му ГЗК і багатьох інших підприємствах. Адже зро­зуміло, що розвал виробни­цтва феросплавів і первин­ного алюмінію тягне за со­бою непоправні втрати не тільки в економічній сфері держави, а й підриває соці­альну стабільність.

Особливу небезпеку ця си­туація представляє для підприємств, що є містоут­ворюючими. У разі зупин­ки такого підприємства припиниться наповнення місцевого бюджету... Від­повідно не будуть працю­вати ні лікарні, ні магази­ни, ні дитячі садки. А це соціальна катастрофа для міста та його мешканців!

Профспілка металургів і гірників внесла до Кабмі­ну пропозицію про ство­рення програми надання державної допомоги міс­там із моноструктурою і взяла активну участь у її розробленні. Документ був прийнятий Кабміном, але, на жаль, досі не працює.

– Які ще проблеми галь­мують розвиток системо­утворюючої галузі еконо­міки України?

– Їх декілька. По-перше, це високий рівень зносу основних промислово-виробничих фондів – 60–70%. Перед­бачений термін експлуата­ції давно минув у 89% до­менних печей, 87% марте­нівських печей, 26% конвер­терів, майже 90% прокатних станів, 54% коксових бата­рей. Зрозуміло, що на тако­му обладнанні дуже важко дати якісну продукцію і за рахунок мускульної сили ро­бітничого класу вже немож­ливо підняти продуктив­ність праці. Тому головне за­вдання, що стоїть перед гірничо-металургійним комп­лексом, та й, напевно, перед всією промисловістю, – тех­нічне переозброєння і рекон­струкція. І наша профспілка наполягає на тому, щоб дер­жава стимулювала цей про­цес. Як? Я думаю, якщо влас­ник займається модернізаці­єю та інноваціями, вкладаю­чи в розвиток підприємства серйозні кошти, то щодо ньо­го мають бути застосовані пільги в оподаткуванні.

Друга проблема – це залеж­ність гірничо-металургійної галузі від експорту. Сьогодні понад 80% про­дукції українського ГМК реалізується за кордоном. І найменші коливання попи­ту і цін на металопродук­цію на світових ринках од­разу ж б’ють по наших під­приємствах. Позбутися цієї залежності можна тільки одним шляхом: роз­вивати внутрішній ринок. Адже продукцію наших підприємств потребують машинобудування, будів­ництво, ракетобудування і багато інших галузей.

Поки що, на жаль, держава не вживає дієвих заходів для стимулювання внутрішнього попиту на продук­цію ГМК. Окрім того, прак­тично повністю зруйновано ланцюжок внутрішньогалу­зевої кооперації. Якщо рані­ше держава могла коорди­нувати потоки сировини, матеріалів, то сьогодні ко­жен власник (а їх у нас дуже багато – і вітчизняних, й іно­земних) працює на себе.

Профспілка також не випус­кає із зони своєї уваги пи­тання оптимізації чисель­ності персоналу підпри­ємств і застосування нестій­ких форм зайнятості. Засто­сування запозиченої праці, лізинг робочої сили на під­приємствах ГМК часто ма­ють негативні наслідки.

Для вирішення цієї пробле­ми за ініціативи ПМГУ роз­роблено закон про впоряд­кування діяльності приват­них агентств зайнятості, проект якого був представ­лений на розгляд Верховної Ради та 8 червня при­йнятий у першому читанні.

– Галузева угода ГМК – одна з кращих в Україні. Напевно, нелегко домов­лятися з власниками, пе­реконувати їх у необхід­ності підвищення перед­бачених законом стан­дартів і норм?

– Якщо говорити про галузе­ву угоду на 2011–2012 роки, яка нині діє в ГМК, то я вва­жаю, що наша профспілка може нею пишатися. Пере­говори видалися дуже складними, тривали сім мі­сяців, але ми успішно їх за­вершили і в результаті ви­йшли на кращу угоду по Україні. Наприклад, тариф першого розряду ми обстоя­ли на рівні 105% прожитко­вого мінімуму, а зростання зарплати на підприємствах галузі передбачено щорічно не менш як на 18%. У День металурга і гірника робо­чий день усім працівникам оплачується у подвійному розмірі. Крім того, відраху­вання на культмасову, спор­тивну та оздоровчу роботу, які за законом мають бути не менш як 0,3% від Фонду оплати праці, у нашій галу­зевій угоді – 0,5%. Також на заходи з охорони праці влас­ник повинен перераховува­ти не менш як 0,3% від ФОП. У нас передбачається 0,5% від обсягів реалізації.

Два роки фахівці ЦК ПМГУ ведуть моніторинг вико­нання нашої галузевої уго­ди, колдоговорів. І я можу сказати, що на переважній більшості підприємств усі норми, передбачені цими найважливішими доку­ментами, виконуються.

– На завершення нашої розмови поговорімо про професійне свято мета­лургів і гірників. Що б Ви хотіли побажати своїм ко­легам – членам ПМГУ?

– Важко переоцінити внесок підприємств гірничо-металургійної галузі у розвиток і процвітання нашої країни. Адже саме ГМК формує міц­ний фундамент національ­ної економіки. Нелегка, але, безперечно, почесна робота металурга та гірника, адже вона вимагає мужності, стій­кості й відданості обраній справі, відтак завжди корис­тувалася повагою і визна­нням у суспільстві. Як і рані­ше, ці професії обирають сильні та працелюбні люди. У день нашого професійного свята прийміть сердечні по­бажання міцного здоров’я, благополуччя, нових профе­сійних досягнень! Щастя вам і вашим близьким!

Бесіду вела Елеонора Силіверстова

19.07.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини