СЕРГІЙ БИЗОВ: «ГОЛОВНЕ ЗАВДАННЯ ПРОФСПІЛКИ – ДОПОМОГТИ ВЕТЕРАНУ»

ПРАВО НА ЩОРІЧНУ ДОДАТКОВУ ВІДПУСТКУ

Працюю діловодом у за­кладі освіти. Моя робота пов’язана з роботою на персональному комп’ютері.

Чи маю право на щоріч­ну додаткову відпустку за особливий характер праці, враховуючи, що такий вид відпустки не передбачено колектив­ним договором?

О. ГОРОБЕЦЬ, м. КИЇВ.

Статтею 8 Закону України «Про відпустки» (далі – Закон) передбачено, що щорічну до­даткову відпустку за особли­вий характер праці надають окремим категоріям працівни­ків, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоцій­ним та інтелектуальним на­вантаженням або виконується в особливих природних геогра­фічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, – тривалістю до 35 календарних днів за Спис­ком виробництв, робіт, профе­сій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Конкретна тривалість що­річної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залеж­но від часу зайнятості праців­ника в цих умовах.

Відповідно до ст. 1–3 Закону України «Про колективні дого­вори і угоди» (далі – Закон) ко­лективний договір, угода укла­даються на основі чинного за­конодавства, прийнятих сторо­нами зобов'язань із метою регу­лювання виробничих, трудо­вих і соціально-економічних відносин і узгодження інтере­сів працівників та роботодав­ців.

Колективний договір укла­дається на підприємстві, в установі, організації, а також із фізичною особою, яка вико­ристовує найману працю (далі – підприємство).

Сторонами колективного договору є:

• сторона роботодавця, суб’єктами якої є роботодавець та/або уповноважені представ­ники роботодавця, зокрема представники відокремлених підрозділів юридичної особи;

• сторона працівників, суб’єктами якої є первинні профспілкові організації, які діють на підприємстві, в уста­нові, організації, відокремле­них підрозділах юридичної особи, об’єднують працівників фізичної особи, яка використо­вує найману працю, та пред­ставляють інтереси працівни­ків, які працюють на підставі трудових договорів у цього ро­ботодавця, а в разі їх відсутнос­ті – вільно обрані працівника­ми для ведення колективних переговорів представники (представник).

Зміни і доповнення до ко­лективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін у порядку, ви­значеному колективним дого­вором, угодою (ст. 14 Закону).

Частиною 1 ст. 21 Кодексу за­конів про працю України ви­значено, що трудовим догово­ром є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем – фізичною особою), за якою працівник зобов’язується вико­нувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (робо­тодавець – фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання робо­ти, передбачені законодав­ством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовим договором мо­жуть установлюватися умови щодо виконання робіт, які ви­магають професійної та/або часткової професійної кваліфі­кації, а також умови щодо ви­конання робіт, які не потребу­ють наявності у особи профе­сійної або часткової професій­ної кваліфікації.

Додатково повідомляємо, що Списки виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайня­тість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідли­вими і важкими умовами пра­ці та за особливий характер праці, затверджено постано­вою Кабінету Міністрів Украї­ни від 17.11.97 р. №1290 (зі змі­нами, далі – постанова №1290).

Позицією 58 «Працівники, які працюють на електронно- обчислювальних та обчислю­вальних машинах» підрозділу «Інші види виробництв» розді­лу ХХІ «Роботи, які виконують­ся в особливих природних гео­графічних і геологічних умо­вах» Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підви­щеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантажен­ням або виконується в особли­вих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на що­річну додаткову відпустку за особливий характер праці (до­даток 2 до постанови №1290), передбачено, що максимальна тривалість щорічної додатко­вої відпустки за особливий ха­рактер праці – 4 календарних дні.

Відповідно до абзацу 2 п. 5, п. 6 і 7 Порядку застосування Списку виробництв, робіт, про­фесій і посад працівників, ро­бота яких пов’язана з підвище­ним нервово-емоційним та ін­телектуальним навантажен­ням або виконується в особли­вих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на що­річну додаткову відпустку за особливий характер праці, за­твердженого наказом Мініс­терства праці та соціальної по­літики України від 30.01.98 р. №16 та зареєстрованого в Мі­ністерстві юстиції України 30.01.98 р. за №58/2498 (зі зміна­ми), облік часу, відпрацьовано­го по кожному виду робіт, здій­снює власник або уповноваже­ний ним орган.

Додаткову відпустку нада­ють пропорційно до фактично відпрацьованого часу.

У розрахунок часу, що дає право працівнику на додатко­ву відпустку, зараховують дні, коли він фактично був зайня­тий на роботах з особливим ха­рактером праці не менше поло­вини тривалості робочого дня, установленого для працівни­ків цих виробництв, робіт, про­фесій і посад.

ТЕТЯНА КАНЕВЕЦЬ-ЦИБУЛЬКО, ГОЛОВНИЙ СПЕЦІАЛІСТ ДЕПАРТАМЕНТУ ПРАЦІ ТА ЗАЙНЯТОСТІ МІНІСТЕРСТВА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

КОГО НЕ МОЖНА ЗВІЛЬНИТИ З ІНІЦІАТИВИ РОБОТОДАВЦЯ?

Законодавством передбачено низку обмежень на звільнен­ня працівників за ініціативою роботодавця. Зокрема, КЗпП забороняє звільнення вагітних жінок, матерів з дітьми до 14 років або з інвалідністю, а та­кож одиноких матерів. Однак роботодавець може звільнити таких працівниць за однієї умови.

У випадку звільнення працівників з підстав, які кваліфікуються як звільнення (розірвання трудового договору) з ініціативи роботодавця, діють певні обмеження на звільнення окремих категорій працівників.

Зокрема, ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) передбаче­но, що з ініціативи роботодавця не допускається звільнення:

– вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – ч. 6 ст. 179 КЗпП),

– одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини з інвалідністю.

Виняток: повна ліквідація підприємства, установи, організації.

Тоді допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.

Також обов’язкове працевлаштуван­ня таких працівниць здійснюється у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового до­говору.

На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудово­го договору.

Нагадаємо, що звільнити з ініціативи роботодавця також не можна й мобілізованих працівників. За такими працівниками зберігається місце роботи та посада до фактичного звільнення з військової служби.

20.08.2025

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини