ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

ВИТРАТИ НА НАВЧАННЯ ПРАЦІВНИКІВ ТА СТОРОННІХ ОСІБ

ПДФО та військовий збір – це Податковий кодекс України (далі – ПКУ). Слід зазначити, що ПКУ дуже лояльний до оподатку­вання оплати навчання за раху­нок юридичних осіб та ФОП. Нор­ма пп. 165.1.21 п. 165.1 ст. 165 ПКУ дозволяє навчати без податкових наслідків як своїх працівників, так і сторонніх осіб. Але, безу­мовно, при дотриманні певних правил, а саме:

1. Оплата має відбуватися на користь вітчизняних вищих та професійно-технічних навчаль­них закладів за здобуття освіти за підготовку чи перепідготовку платника податку.

Зверніть увагу, ПКУ не вистав­ляє ніяких вимог щодо форми на­вчання (денна, вечірня, заочна, дистанційна, екстернат тощо); жодної прив’язки профілю на­вчання фізичної особи до профі­лю діяльності підприємства чи ФОП. Також у ПКУ відсутня умо­ва про обов’язкове відпрацюван­ня фізичною особою у суб’єкта господарювання, який оплатив вартість її навчання.

І найголовніше – в пп. 165.1.21 п. 165.1 ст. 165 ПКУ не встановле­но вимоги щодо перебування фі­зичної особи, яка навчається, у трудових відносинах із суб’єктом господарювання.

2. Сума оплати за кожний по­вний або неповний місяць на­вчання, підготовку чи перепідго­товку фізичної особи – не вище трикратного розміру мінімаль­ної заробітної плати, встановле­ної законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Найчастіше оплата за навчан­ня здійснюється одним плате­жем за певний період – за се­местр, рік або навіть декілька ро­ків. Звісно, виникає запитання: як порівняти сплачену суму з не­оподатковуваною межею? Адже якщо оплата проведена за май­бутні роки, то сума майбутньої неоподатковуваної суми плати за навчання невідома.

Обмежень щодо терміну, за який роботодавець має право здійснити оплату за навчання на­йманого працівника, законодав­ством не встановлено.

Враховуючи викладене, якщо сплачено за навчання фізичної особи однією сумою в поточному році за весь період навчання, який складається з декількох ро­ків, при цьому її розмір не пере­вищує трикратного розміру міні­мальної заробітної плати, вста­новленої законом на 1 січня звіт­ного (податкового) року за кож­ний повний або неповний місяць навчання, підготовки чи перепід­готовки, то така сплачена сума оподаткуванню не підлягає. Отже, порівнюємо з розрахунко­вою величиною року, в якому проведена оплата.

Від оподаткування військо­вим збором звільняються дохо­ди, що згідно з розділом IV ПКУ не включаються до загального оподатковуваного доходу фізич­них осіб (пп. 1.7 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ).

А В ЯКИХ ВИПАДКАХ ОПОДАТКУВАННЯ ВИТРАТ НА НАВЧАННЯ НЕ УНИКНУТИ?

У випадках, коли оплата з на­вчання проведена іноземному навчальному закладу або оплата проведена вітчизняному на­вчальному закладу, який не є ви­щим та професійно-технічним навчальним закладом, а також коли сума перевищує неоподат­ковувану величину, якщо дотри­мано інші умови, встановлені пп. 165.1.21 п. 165.1 ст. 165 ПКУ.

Під оподаткування в повному обсязі потрапляють грошові ко­шти на навчання, виплачені без­посередньо фізичній особі для подальшої сплати або компенсо­вані фізичній особі витрати на навчання на підставі її заяви та підтвердних документів.

ЄСВ. Якщо роботодавець опла­чує навчання працівника, то тре­ба звернутися до двох основних нормативних документів, а саме – Інструкції зі статистики заро­бітної плати, затвердженої нака­зом Держстату України від 13.01.2004 р. №5 (далі – Інструкція №5).

Витрати на навчання не вхо­дять до складу фонду оплати праці згідно з пп. 3.10 та 3.24 Ін­струкції №5. Також витрати на оплату навчання включено до складу виплат, на які не нарахо­вується ЄСВ, відповідно до пп. 9 і 11 Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нарахову­ється ЄСВ, затвердженого поста­новою Кабінету Міністрів Украї­ни від 22.12.2010 р. №1170.

ОЛЕНА ГАБРУК, КОНСУЛЬТАНТ З ОПОДАТКУВАННЯ, ОБЛІКУ, КАДРОВОЇ СПРАВИ

ПРО ВІДПУСТКУ БЕЗ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

Відповідно до ст. 84 КЗпП та 26 Закону України від 15.11.96 р. №504/96-ВР «Про від­пустки» (далі – Закон №504) за сімейними об­ставинами та з інших причин працівнику мо­жуть надавати відпуст­ку без збереження за­робітної плати на тер­мін, обумовлений уго­дою між працівником та власником або упо­вноваженим ним орга­ном, але не більше 30 календарних днів на рік.

На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, уста­новлених законодавством, та/ або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, при­родного чи іншого характеру роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збережен­ня заробітної плати без обме­ження строку, визначеного ча­стиною 1 цієї статті. Тривалість такої відпустки визначається угодою сторін.

Частиною 3 ст. 12 Закону №2136 установлено, що протя­гом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збережен­ня заробітної плати без обме­ження строку, встановленого частиною 1 ст. 26 Закону №504, без зарахування часу перебу­вання у такій відпустці до ста­жу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 частини 1 ст. 9 Закону №504.

Відповідно до п. 4 частини 1 ст. 9 Закону №504 до стажу робо­ти, що дає право на щорічну основну відпустку (ст. 6 Зако­ну №504), зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (по­сада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному ст. 25 і 26 Закону №504, за винятком відпустки без збереження заробітної пла­ти для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідності, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку врод­жену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворю­вання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне за­хворювання нирок IV ступеня, – до досягнення дитиною 16-річного віку, а якщо дитині встановлено категорію «дити­на з інвалідністю підгрупи А» або дитина, якій не встановле­но інвалідності, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомо­ги – до досягнення дитиною 18-річного віку.

Водночас ст. 26 Закону №504 визначено, що час перебуван­ня у відпустках, зазначених у 1 і 3 цієї статті, не зараховується до стажу робо­ти, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаче­ного п. 4 частини 1 ст. 9 Закону №504.

Враховуючи викладене, час перебування у відпустці без збереження заробітної плати, наданої за згодою сторін відповідно до ст. 26 Закону №544, не зараховується до ста­жу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Водночас частиною 1 статті 91 визначено, що підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за раху­нок власних коштів можуть установлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

ПІДГОТОВЛЕНО ФАХІВЦЯМИ ДЕПАРТАМЕНТУ ПРАЦІ ТА ЗАЙНЯТОСТІ МІНЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

СТОРІНКУ ПІДГОТОВЛЕНО ЗА МАТЕРІАЛАМИ ГАЗЕТИ «ПРАЦЯ ТА ЗАРПЛАТА»

22.07.2024

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини