ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

ВІДПУСТКА ЗА РОБОТУ З НЕНОРМОВАНИМ РОБОЧИМ ДНЕМ

НЕНОРМОВАНИЙ РОБОЧИЙ ДЕНЬ

Відповідно до статті 50 КЗпП нормальна тривалість робочого часу працівників не може пере­вищувати 40 годин на тиждень.

Поняття робочого часу у чинному законодавстві не ви­значено, тому на практиці ко­ристуються визначеннями, на­веденими, зокрема у трудовому праві.

Робочим часом вважається встановлений законом або на його підставі угодою сторін час, протягом якого працівни­ки згідно з затвердженими пра­вилами внутрішнього трудово­го розпорядку повинні викону­вати за трудовим договором свої трудові обов’язки.

Тривалість робочого часу працівника обчислюється кіль­кістю годин, які він має відпра­цювати протягом певного ка­лендарного періоду.

Норма робочого часу визна­чається робочими днями, робо­чими тижнями тощо. Розподіл норми робочого часу протягом конкретного календарного пе­ріоду – це режим робочого часу. Режим робочого часу передба­чає встановлення п’яти– чи шестиденного робочого тижня, визначення часу початку і кін­ця робочого дня, часу і трива­лості обідньої перерви, вста­новлення тривалості та графі­ку чергування змін.

У законодавстві робочий час розділено на нормований і не­нормований. Як зазначалось раніше, нормальна тривалість робочого часу в Україні скла­дає – 40 годин на тиждень (ст.50 КЗпП), у випадках коли не мож­ливе нормування часу трудово­го процесу – то працівник пра­цює ненормований робочий день.

Поняття «ненормований ро­бочий день» у КЗпП не визначе­но.

Визначення терміну «ненор­мований робочий день» міс­титься у Рекомендаціях щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Мініс­терства праці та соціальної по­літики України від 10.10.97 р. №7 (зі змінами).

Отже, ненормований робо­чий день – це особливий режим робочого часу, який встановлю­ється для певної категорії пра­цівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу.

У разі потреби ця категорія працівників для своєчасного та належного виконання покладе­них на них обов’язків час від часу, за вказівкою роботодавця або без такої, виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вва­жається надурочною).

Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форми власності, може застосо­вуватись для керівників, спеці­алістів і робітників, а саме:

– осіб, праця яких не підда­ється точному обліку в часі;

– осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної трива­лості (сільське господарство);

– осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

Конкретний перелік посад із ненормованим робочим днем та конкретна тривалість додат­кової відпустки по кожному виду робіт, професій та посад визначається у колективному договорі, а якщо його немає – зазначається у письмовому трудовому договорі.

Для того, щоб застосувати до певного працівника ненормова­ний робочий час, потрібно його професію/посаду внести до пе­реліку, визначеного в колек­тивному договорі, угоді (у пись­мовому трудовому договорі) як таку, яка відноситься до робіт, професій і посад працівників із ненормованим робочим днем.

Міністерства та інші цен­тральні органи виконавчої вла­ди, за погодженням із галузеви­ми профспілками, можуть за­тверджувати орієнтовні пере­ліки робіт, професій і посад працівників із ненормованим робочим днем.

Підприємства приватного сектору самостійно визнача­ють перелік посад (професій), для яких встановлюють ненор­мований робочий день і кон­кретну тривалість щорічної до­даткової відпустки працівни­кам з ненормованим робочим днем.

Якщо на підприємстві немає колективного договору, але діє генеральна, галузева (міжгалу­зева) чи територіальна угода з профспілками, то положення цієї угоди про переліки посад із ненормованим робочим днем, діють безпосередньо та є обов’язковими.

Звертаємо увагу, що на пра­цівників з ненормованим робо­чим днем поширюється вста­новлений на підприємстві, установі, організації режим ро­бочого часу. У зв’язку з цим ро­ботодавець не має права систе­матично залучати працівників, які працюють за таким режи­мом, до роботи понад встанов­лену тривалість робочого часу.

Отже, на підставі вищеви­кладеного, ненормований робо­чий день застосовується:

– для працівників, робота, професія/посада яких включе­но до переліку, визначеному в колективному договорі, угоді (письмовому трудовому дого­ворі) як такі для яких встанов­лений ненормований робочий день;

– робота понад нормальну тривалість робочого часу для працівників з ненормованим робочим днем допускається, якщо в цьому виникає виробни­ча потреба.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 8 За­кону України «Про відпустки», ненормований робочий час компенсується додатковою від­пусткою, адже працівникам з ненормованим робочим днем надається щорічна додаткова відпустка за особливий харак­тер праці тривалістю до 7 ка­лендарних днів згідно із спис­ками посад, робіт та професій, визначених колективним дого­вором, угодою.

У ч. 2 ст. 9 Закону України «Про відпустки» визначені пері­оди, які входять до стажу робо­ти, що дає право на щорічні до­даткові відпустки працівникам з ненормованим робочим днем.

Стосовно тривалості що­річної додаткової відпустки за роботу з ненормованим робочим днем, передбаченої колективним договором.

Відпустка за роботу з ненор­мованим робочим днем може бути встановлена тривалістю до 7 календарних днів (п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про від­пустки»).

У зв’язку з цим у колективно­му договорі може бути встанов­лена різна тривалість відпуст­ки для працівників роботу, про­фесію і посаду яких внесено до переліку, визначеному в колек­тивному договорі: мінімально – 1 календарний день, макси­мально – 7 календарних днів.

(З Рекомендаціях щодо по­рядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, за­тверджених наказом Міністер­ства праці та соціальної політи­ки України від 10.10.97 р. №7 можна ознайомитися за поси­ланням https :// zakon . rada . gov . ua / rada / show / v 0007203-97# Text )

ОКСАНА ЗАЙЦЕВА, ДЕПАРТАМЕНТ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ АПАРАТУ ФПУ

ОКРЕМІ ПИТАННЯ ЩОДО ПОДАТКІВ

Чи є випадки, у яких грома­дянин звільняється від обов’язкового подання по­даткової декларації про майновий стан і доходи?

Згідно з п. 179.4 ст. 179 ПКУ платники по­датку звільняються від обов’язку подання податкової декларації про майновий стан і доходи в таких випадках:

а) незалежно від виду та суми отрима­них доходів платниками податку, які:

• є малолітніми/неповнолітніми або неді­єздатними особами і при цьому перебува­ють на повному утриманні інших осіб (у тому числі батьків) та/або держави станом на кі­нець звітного податкового року;

• перебувають під арештом або є затри­маними чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув’язненні на території інших держав станом на кінець граничного строку подання Декларації;

• перебувають у розшуку станом на кі­нець звітного податкового року;

• перебувають на строковій військовій службі станом на кінець звітного податко­вого року;

б) в інших випадках, визначених розді­лом IV ПКУ.

Відповідно до п. 179.2 ст. 179 ПКУ обов’язок платника податку щодо подання Декларації вважаєтьс?

08.07.2024

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини