ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

ПОДАТКОВА ДОКУМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ПРИ ЛІКВІДАЦІЇ ФОП

Порядок обліку платників податків у контролюючих органах регламентують Податковий кодекс Украї­ни (далі – ПКУ, Порядок об­ліку платників податків і зборів, затверджений на­казом Міністерства фінан­сів України від 09.12.2011 р. №1588, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 29.12.2011 р. за №1562/20300 (зі змінами та доповненнями, далі – Порядок №1588), та Поря­док обліку платників єди­ного внеску на загальнообов’язкове дер­жавне соціальне страху­вання, затверджений нака­зом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 р. №1162, зареєстрований в Міністерстві юстиції Украї­ни 03.12.2014 р. за №1553/26330 (далі – По­рядок №1162).

Відповідно до пп. 6 п. 11.18 Порядку №1588 після державної реєстрації припи­нення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контр­олюючих органах як фізична особа – плат­ник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.

Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від прова­дження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) пе­ріод, в якій відображають виключно дохо­ди від проведення підприємницької діяль­ності.

Згідно зі ст. 5 Закону України від 08.07.2010 р. №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (зі змі­нами та доповненнями) та Порядком №1162 зняття з обліку платників єдиного внеску здійснюють податкові органи на підставі відомостей із реєстраційної карт­ки, наданих державним реєстратором піс­ля проведення передбачених законодав­ством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до пп. 78.1.7 п. 78.1 ст. 78 ПКУ документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з та­ких підстав – розпочато процедуру реорга­нізації юридичної особи (крім перетворен­ня), припинення юридичної особи або при­пинення підприємницької діяльності фізич­ної особи – підприємця, закриття постійно­го представництва чи відокремленого під­розділу юридичної особи, в тому числі іно­земної компанії, організації, порушено про­вадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

Отже, за наявності підстав контролюю­чий орган може призначити та провести документальну перевірку такої фізичної особи – платника податків.

ВІКТОРІЯ КОВАЛЬЧУК, ЗАСТУПНИК НАЧАЛЬНИКА ВІДДІЛУ ВЕДЕННЯ ОБЛІКОВИХ СПРАВ ПЛАТНИКІВ ДПІ У ГОЛОСІЇВСЬКОМУ РАЙОНІ ГУ ДПС У м. КИЄВІ

РОБОЧИЙ ЧАС І ТИМЧАСОВА НЕПРАЦЕЗДАТНІСТЬ

Чи вважається період тим­часової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку, робочим часом?

І. Прощенко,

Полтавська обл.

Як зазначено в п. 5 частини 1 ст. 29 Ко­дексу законів про працю України (далі – КЗпП), до початку роботи роботодавець зобов’язаний узгодженим із працівником способом поінформувати працівника про правила внутрішнього трудового розпо­рядку або умови встановлення режиму ро­боти, тривалість робочого часу і відпочин­ку, а також про положення колективного договору (у разі його укладення).

Згідно зі ст. 57 КЗпП час початку і закін­чення щоденної роботи (зміни) передбача­ється правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності відповід­но до законодавства. Склад робочого часу доцільно також визначити у вказаних актах роботодавця на підставі законодавства.

Водночас відповідно до абзацу 4 п. 3 розділу І «Загальні положення» Порядку формування медичних висновків про тим­часову непрацездатність в Реєстрі медич­них висновків в електронній системі охоро­ни здоров’я, затвердженого наказом Мініс­терства охорони здоров’я України від 01.06.2021 р. №1066, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.06.2021 р. за № 28/36350, тимчасова непрацездат­ність особи відповідно до медичного ви­сновку (далі – тимчасова непрацездат­ність) – це непрацездатність особи внаслі­док захворювання, травми або інших при­чин (вагітність та пологи, карантин тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування, реабілітації, інших заходів медичного характеру, та триває до відновлення працездатності або до закін­чення причин, які унеможливлюють вико­нання роботи. Тимчасова непрацездат­ність обраховується в календарних днях.

У зв’язку з цим, ураховуючи зазначене вище визначення поняття «тимчасова не­працездатність», не вбачається підстав вважати період тимчасової непрацездат­ності робочим часом.

ОКСАНА РІЗНІЧУК, ГОЛОВНИЙ СПЕЦІАЛІСТ ДЕПАРТАМЕНТУ ПРАЦІ ТА ЗАЙНЯТОСТІ МІНІСТЕРСТВА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

КОМПЕНСАЦІЯ ВИТРАТ ПРАЦІВНИКУ ЗА ПОЇЗДКУ ДО ПОСТІЙНОГО МІСЦЯ РОБОТИ

Чи слід кваліфікувати по­їздку працівника (працює за трудовою угодою) як відрядження і виплачува­ти йому аванс та добові в сумі з розрахунку серед­нього заробітку, якщо працівник працює дис­танційно в іншому місті України і періодично ви­кликається керівництвом до головного офісу для виконання робочих за­вдань, участі у нарадах, тренінгах, семінарах тощо?

Чи маємо право компен­сувати витрати працівни­ку за фактично наданими ним документами без ви­дання наказу про відря­дження?

О. Микитенко,

м. Одеса.

На підставі ст. 4 Кодексу за­конів про працю України (далі – КЗпП) законодавство про пра­цю складається з КЗпП та ін­ших актів законодавства Укра­їни, прийнятих відповідно до нього.

Згідно зі ст. 602 КЗпП дис­танційна робота – це форма ор­ганізації праці, за якої праців­ник виконує роботу поза робо­чими приміщеннями чи тери­торією роботодавця, в будь- якому місці за вибором праців­ника та з використанням ін­формаційно-комунікаційних технологій.

Типову форму трудового до­говору про дистанційну роботу затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпе­чує формування державної по­літики у сфері трудових відно­син.

Укладення трудового догово­ру про дистанційну роботу за наявності небезпечних і шкід­ливих виробничих (технологіч­них) факторів забороняється.

У разі запровадження дис­танційної роботи працівник са­мостійно визначає робоче місце та несе відповідальність за за­безпечення безпечних і нешкід­ливих умов праці на ньому.

При дистанційній роботі працівник розподіляє робочий час на власний розсуд, на нього не поширюються правила вну­трішнього трудового розпоряд­ку, якщо інше не визначено трудовим договором. При цьо­му загальна тривалість робочо­го часу не може перевищувати норм, передбачених ст. 50 і 51 КЗпП.

За погодженням між праців­ником і роботодавцем виконан­ня дистанційної роботи може поєднуватися з виконанням працівником роботи на робочо­му місці у приміщенні чи на те­риторії роботодавця. Особли­вості поєднання дистанційної роботи з роботою на робочому місці у приміщенні чи на тери­торії роботодавця встановлю­ються трудовим договором про дистанційну роботу.

Відповідно до ст. 24 КЗпП трудові договори про дистан­ційну роботу слід укладати у письмовій формі. Типову фор­му такого договору затвердже­но наказом Міністерства розви­тку економіки, торгівлі та сіль­ського господарства України від 05.05.2021 р. №913-21 «Про за­твердження типових форм тру­дових договорів про надомну та дистанційну роботу», зареє­строваним у Міністерстві юс­тиції України 06.07.2021 р. за №886/36508.

Також окремі умови застосу­вання дистанційної роботи мо­жуть бути встановлені у колек­тивному договорі.

Відповідно до ст. 121 КЗпП працівники мають право на відшкодування витрат та одер­жання інших компенсацій у зв’язку зі службовими відря­дженнями. За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відря­дження місце роботи (посада).

Працівникам, направленим у службове відрядження, опла­та праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим за середній заробіток.

Пунктами 1 і 2 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, за­твердженої наказом Міністер­ства фінансів України від 13.03.98 р. №59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 31.03.98 р. за №218/2658 (зі зміна­ми, далі – Інструкція), передба­чено, що службовим відря­дженням вважається поїздка працівника за розпоряджен­ням керівника державного ор­гану (поїздка державного службовця – за розпоряджен­ням керівника державної служ­би), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінан­сується) за рахунок бюджетних коштів (далі – підприємство), на певний строк до іншого на­селеного пункту для виконан­ня службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв’язок службо­вого відрядження з основною діяльністю підприємства).

Слід зазначити, що дія Ін­струкції поширюється лише на органи державної влади, під­приємства, установи та органі­зації, що повністю або частко­во утримуються (фінансують­ся) за рахунок бюджетних ко­штів, тому госпрозрахункові підприємства питання стосов­но відряджень мають урегулю­вати в колективному договорі підприємства.

Відповідно до пп. 170.9.1 По­даткового кодексу України до­кументами, що підтверджують зв’язок такого відрядження з основною діяльністю підпри­ємства, є, зокрема (але не ви­ключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підпри­ємства, що направляє у відря­дження; укла

12.01.2024

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини