ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

ПРО ДИСТАНЦІЙНУ РОБОТУ ТА ВІДРЯДЖЕННЯ

Працівникам, яких направля­ють у відрядження, виплачу­ють: добові за час перебуван­ня у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в поряд­ку і розмірах, установлюва­них законодавством.

1. Чи вважається відряджен­ням робота працівника на ро­бочому місці у приміщеннях чи на території структурних підрозділів роботодавця, розташованих в інших насе­лених пунктах, ніж місцезна­ходження юридичної особи, якщо з таким працівником укладено трудовий договір про дистанційну роботу?

2. Чи підлягають оплаті (ком­пенсації) роботодавцем ви­трати, понесені працівником при поїздці до місцезнахо­дження установи або її струк­турних підрозділів за направ­ленням роботодавця для ви­конання посадових обов’язків, якщо на момент направлення працівник пере­буває за місцем здійснення дистанційної роботи, відмін­ного від розташування уста­нови чи її структурних підроз­ділів? Чи поширюються ви­моги Інструкції № 59 на опла­ту таких поїздок?

3. Який правовий механізм регулювання відряджень при дистанційній формі організа­ції праці?

К. НОСІВЕЦЬ, КИЇВСЬКА ОБЛ.

Згідно зі ст. 4 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) законо­давство про працю складається з КЗпП та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно зі ст. 602 КЗпП дистанційна робота – це форма організації праці, за якої робота виконується працівни­ком поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця в будь- якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно- комунікаційних технологій.

Типову форму трудового договору про дистанційну роботу затверджує центральний орган виконавчої вла­ди, що забезпечує формування дер­жавної політики у сфері трудових відносин.

Укладення трудового договору про дистанційну роботу за наявності небезпечних і шкідливих виробни­чих (технологічних) факторів забо­роняється.

У разі запровадження дистанцій­ної роботи працівник самостійно ви­значає робоче місце та несе відпові­дальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на ньому.

При дистанційній роботі праців­ник розподіляє робочий час на влас­ний розсуд, на нього не поширюють­ся правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не визначено трудовим договором. При цьому за­гальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передба­чених ст. 50 і 51 КЗпП.

За погодженням між працівником і роботодавцем виконання дистан­ційної роботи може поєднуватися з виконанням працівником роботи на робочому місці у приміщенні чи на території роботодавця. Особливості поєднання дистанційної роботи з ро­ботою на робочому місці у примі­щенні чи на території роботодавця встановлюються трудовим догово­ром про дистанційну роботу.

Відповідно до ст. 24 КЗпП трудові договори про дистанційну роботу по­винні укладатися у письмовій фор­мі. Типова форма такого договору за­тверджена наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сіль­ського господарства України від 05.05.2021 р. № 913-21 «Про затвер­дження типових форм трудових до­говорів про надомну та дистанційну роботу», зареєстрованим у Міністер­стві юстиції України 06.07.2021 р. за № 886/36508.

Також окремі умови застосування дистанційної роботи можуть бути встановлені у колективному догово­рі.

Відповідно до ст. 121 КЗпП праців­ники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компен­сацій у зв’язку зі службовими відря­дженнями. За відрядженими праців­никами зберігаються протягом усьо­го часу відрядження місце роботи (посада). Працівникам, яких напра­вили у службове відрядження, опла­та праці за виконану роботу здійсню­ється відповідно до умов, визначе­них трудовим або колективним до­говором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього за­робітку.

Пунктами 1 і 2 Інструкції про службові відрядження в межах Укра­їни та за кордон, затвердженої нака­зом Міністерства фінансів України від 13.03.98 р. № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 31.03.98 р. за № 218/2658, передбачено, що службовим відрядженням вважа­ється поїздка працівника за розпоря­дженням керівника державного ор­гану (поїздка державного службовця – за розпорядженням керівника дер­жавної служби), підприємства, уста­нови та організації, що повністю або частково утримується (фінансуєть­ся) за рахунок бюджетних коштів (далі – підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручен­ня поза місцем його постійної робо­ти (за наявності документів, що під­тверджують зв’язок службового від­рядження з основною діяльністю підприємства).

Документами, що підтверджують зв’язок такого відрядження з осно­вною діяльністю підприємства, є, зо­крема (але не виключно): запрошен­ня сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підпри­ємства, що направляє у відряджен­ня; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встанови­ти цивільно-правові відносини; до­кументи, що засвідчують участь від­рядженої особи в переговорах, кон­ференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за темати­кою, що збігається з діяльністю під­приємства, яке відряджає працівни­ка.

У випадках, коли філії, дільниці та інші підрозділи підприємства пе­ребувають в іншій місцевості, міс­цем постійної роботи вважається той підрозділ, робота в якому обумовле­на трудовим договором (контрак­том).

Враховуючи зазначене, поїздка до місця постійної роботи не може вва­жатися відрядженням. Водночас оплата видатків за такою поїздкою може бути передбачені у трудовому та/або колективному договорі.

Службові відрядження до інших підрозділів підприємства оформлю­ють і оплачують у загальновстанов­леному для службових відряджень порядку.

ЮЛІЯ ЄВТУШЕНКО, ГОЛОВНИЙ СПЕЦІАЛІСТ ДЕПАРТА­МЕНТУ ПРАЦІ ТА ЗАЙНЯТОСТІ МІНІСТЕРСТВА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

ОКРЕМІ ПИТАННЯ ЩОДО П ОДАТКІВ

– З якої дати віднов­лено довоєнні прави­ла оподаткування?

1 серпня набрав чинності Закон України від 30.06.2023 р. № 3219 «Про внесення змін до Подат­кового кодексу України та інших законів України щодо особливостей опо­даткування у період дії воєнного стану», яким відновлено правила опо­даткування, права та обов’язки для контролю­ючого органу та платни­ків податків, зокрема:

• скасовано 2% єдиний податок та автоматично повернуто платників по­датків на систему, на якій вони перебували до обрання 2%, а платникам ПДВ автоматично від­новлено їхню реєстра­цію, передбачено спро­щений перехід на сплату єдиного податку при по­данні заяви до 1 вересня без переривання періоду перебування на спроще­ній системі;

• упорядковано правила оподаткування ПДВ при відновленні реєстрації платника ПДВ та плат­ником податку на прибу­ток, який на дату набран­ня чинності Законом був зареєстрований платни­ком спрощеної системи з особливостями оподатку­вання;

• відновлено перебіг стро­ків, визначених Податко­вим кодексом України, зокрема терміни щодо розгляду скарг платни­ків на рішення контро­люючих органів, надан­ня контролюючими орга­нами індивідуальних по­даткових консультацій, обов’язків банків/нада­вачів платіжних послуг надсилати до контролю­ючих органів повідо­млення про відкриття/ закриття рахунків/елек­тронних гаманців тощо;

• збережено право добро­вільної сплати єдиного податку для платників 1–2 групи, що мали по­даткову адресу на тери­торіях бойових дій (у тому числі можливих бо­йових дій) та на окупова­них територіях;

• проведення планових документальних переві­рок обмежено трьома ка­тегоріями платників по­датків, які здійснюють діяльністю у сфері вироб­ництва та/або реалізації підакцизної продукції, у сфері грального бізнесу, надання фінансових, платіжних послуг;

• продовжено мораторій на проведення докумен­тальних позапланових перевірок платників по­датків, крім перевірок: бюджетного відшкоду­вання; за заявою платни­ка та за скаргою остан­нього; ліквідації (припи­нення юридичної особи/ підприємницької діяль­ності); на заперечення до акта; у разі дисциплінар­ного провадження; транс­фертного ціноутворення; міжнародного оподатку­вання; за скаргою на контрагента; перевірок нерезидентів; валютного законодавства; перевірок платників податків, які здійснюють діяльність у сфері виробництва та/ або реалізації підакциз­ної продукції, у сфері грального бізнесу, надан­ня фінансових, платіж­них послуг;

• фізичні особи – підпри­ємці, які є платниками єдиного податку та не за­реєстровані платниками ПДВ, можуть застосову­вати спрощений фіскаль­ний чек, також установ­лено знижені штрафні ставки за порушення у сфері застосування РРО.

З 1 жовтня 2023 р. віднов­люється відповідаль­ність за порушення у сфе­рі застосування РРО, крім відповідальності за порушення у сфері засто­сування РРО на тимчасо­во окупованих територі­ях, територіях активних, можливих бойових дій (звільнення на цих тери­торіях не діє за порушен­ня порядку здійснення розрахункових операцій при продажу підакциз­них товарів).

ВІКТОРІЯ КОВАЛЬЧУК, ЗАСТУПНИК НАЧАЛЬНИКА ВІДДІЛУ ВЕДЕННЯ ОБЛІКОВИХ СПРАВ ПЛАТНИКІВ ДПІ У ГОЛОСІЇВСЬКОМУ РАЙОНІ ГУ ДПС У м. КИЄВІ

10.11.2023

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини