ЗВІЛЬНЕННЯ ПРАЦІВНИКА, З ЯКИМ УКЛАДЕНО СТРОКОВИЙ ТРУДОВИЙ ДОГОВІР

Чи має право керівник підприємства звільнити працівника, з яким було укладено строковий тру­довий договір та який був в установленому порядку призваний на військову службу за призовом під час мобілізації (строк мо­білізації перевищує строк відповідного трудового договору)?

Ю. Бортниченко,

Черкаська обл.

Як зазначено в частині 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП), за пра­цівниками, призваними на строкову військову службу, вій­ськову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мо­білізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в осо­бливий період або прийнятими на військову службу за контр­актом, у тому числі через укла­дення нового контракту на про­ходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, зберігаються місце роботи і по­сада на підприємстві, в устано­ві, організації, фермерському господарстві, сільськогоспо­дарському виробничому коопе­ративі незалежно від підпоряд­кування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Зазначені норми передбача­ють, що між працівником, при­званим або прийнятим на вій­ськову службу, та роботодав­цем зберігаються трудові відно­сини, а він лише увільняється від виконання обов’язків зі збе­реженням місця роботи, посади строком до закінчення особли­вого періоду або до дня фактич­ного звільнення.

Тому вважаємо, що після за­кінчення особливого періоду або дня фактичного звільнення за працівниками не зберігають­ся гарантії, передбачені части­ною 3 ст. 119 КЗпП.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період – це період, що настає з моменту оголошен­ня рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з мо­менту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місце­востях та охоплює час мобіліза­ції, воєнний час і частково від­будовний період після закін­чення воєнних дій.

Згідно з абзацом 1 частини 3 ст. 24 Закону України «Про вій­ськовий обов’язок і військову службу» закінченням прохо­дження військової служби вва­жається день виключення вій­ськовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчаль­ного закладу, установи тощо) у порядку, встановленому поло­женнями про проходження вій­ськової служби громадянами України.

Водночас інформуємо, що згідно з частиною 2 ст. 23 КЗпП строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначе­ний строк з урахуванням харак­теру наступної роботи, або умов її виконання, або інтере­сів працівника та в інших ви­падках, передбачених законо­давчими актами.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП підставами для припи­нення трудового договору є за­кінчення строку трудового до­говору. Укладаючи строковий трудовий договір, сторони на­дають добровільну згоду на його припинення у визначений ними у трудовому договорі строк.

Тому звільнення працівника за цим пунктом не є звільнен­ням за ініціативою роботодав­ця.

У зв’язку з цим у разі закін­чення строку трудового догово­ру, укладеного з працівником, призваним на військову служ­бу за призовом під час мобіліза­ції, за яким зберігається місце роботи, посада на підприєм­стві, дія трудового договору може бути припинена.

В іншому випадку, якщо піс­ля закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не вимагає їх припинен­ня, дія цього договору вважа­ється продовженою на невизна­чений строк (ч. 1 ст. 391 КЗпП).

На підставі частини третьої ст. 23 КЗпП роботодавець зобов’язаний інформувати пра­цівників, які працюють за стро­ковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їхній кваліфікації та передба­чають можливість укладення безстрокового трудового дого­вору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення.